Сліпа росія, або що не так з аргументами путіна, які мали виправдати вторгнення

Для багатьох українців незрозуміло, як путінському режиму вдається обдурювати мільйони своїх громадян за допомогою неймовірних нісенітниць. Але за правилами політичного маркетингу не важливо, що є насправді - важливо те, як це сприймає суспільство. В Кремлі роблять все, виходячи саме з цього принципу, і роками викохують вигадані ідеї, використовуючи могутні можливості ЗМІ.

Деякий час російській пропаганді вдавалось водити за ніс не тільки своїх громадян, а й чимало іноземців, але військове вторгнення все більшій кількості людей відкриває очі. Так, аналізуючи озвучені причини російської військової «спецоперації», а насправді повноцінної війни, журналісти The Guardian дійшли висновку, що все це висмоктане з пальця.

Тож як саме оправдовує військові дії авторитарний вождь сусідньої держави і чому це не є правдою?

«НАТО оточило Росію, що є прямою загрозою її безпеці»

З 1991 року до складу НАТО увійшли 11 східноєвропейських країн та три колишні радянські республіки. Пропаганда російської федерації активно поширює інформацію, що ніби то були домовленості, що НАТО не буде розширюватись на схід після об’єднання Германії. Але це твердження нічим не підтверджене: не існує жодного документа, в якому про це йдеться. Це особисто підтвердив і Михайло Горбачов в інтерв'ю у 2014 році: «Питання розширення НАТО взагалі не порушувалося, тоді воно навіть не обговорювалося. Я заявляю про це цілком відповідально. Жодна країна Східної Європи не порушувала питання про вступ до НАТО навіть після того, як у 1991 році Варшавський договір припинив своє існування. Із західними лідерами також не йшлося про це».

Стенограми Білого Дому, з яких знято гриф таємності, також свідчать про те, що у 1997 році Білл Клінтон неодноразово відхиляв пропозицію Бориса Єльцина укласти «джентльменську угоду», за якою жодна з колишніх радянських республік не повинна була стати членом НАТО: «Я не можу обіцяти від імені НАТО, я сам не зможу заборонити розширення НАТО у разі бажання будь-якої країни вступити до Альянсу, тим паче дозволити це вам чи комусь іншому…НАТО діє на основі консенсусу».

Чи є розширення НАТО загрозою безпеці Росії? Жодних аргументів, крім того, що раніше з заходу на Росію вже нападали. А розширення альянсу відбувається саме через те, що маленькі держави намагаються долучитися до НАТО, бо в них є вагомі причини побоюватися саме Росії – і її вторгнення в Україну підтвердило, що ці побоювання таки мали сенс.

Чи були виправдані побоювання Росії, що Україна може долучитись до НАТО? Саме агресивна політика Путіна призвела до того, що українці почали шукати захисту в альянсі.

«Довгий час підтримка членства в НАТО в Україні була на рівні 30-40%. Набагато більше людей хотіли залишитись нейтральними», - сказав Кристин М. Бакке, професор політології Каліфорнійського університету Лондона. Лише у 2021 році опитування показали, що більше половини (близько 60%) українців вважають за потрібне пристати до НАТО. Це вже було в той час, коли на кордоні з країною розмістилось сто тисяч російських військових.

«Жителів Донбасу потрібно було терміново рятувати від «геноциду»

Незрозуміло у чому саме російський диктатор вбачив «геноцид» в утворених псевдореспубліках. Цьому не існує жодних підтверджень. Звичайно, під час бойових дій у 2014 було чимало загиблих, але після того, як конфлікт перейшов до пасивної фази, жертв серед цивільного населення майже не було.

Щодо гуманітарної ситуації – на цих територіях не було голоду, чи якихось ситуацій, що загрожували життю людей, крім тих, звичайно, що створювали самі терористи за підтримки Кремля.

«Українська сторона несе відповідальність за зрив Мінського процесу»

Реалізація була фрагментарною, з порушенням з обох боків. Міжнародним наглядачам було важко потрапити в сепаратиські «республіки». Україна дійсно не виконала усіх вимог, передбачених Мінськими угодами, але ж ці угоди також передбачали повний вихід з цих регіонів іноземних збройних сил, а Росія цього не робила, а продовжувала заперечувати присутність там своїх військ.

«Україною керують одержимі наркотиками неонацисти, і її потрібно денацифікувати»

Зрозуміло, що культивуючи тему розгулу неонацизму в Україні Путін намагається апелювати до історичної пам’яті росіян. Адже перемога у Другій світовій – один з важливих символів національної ідентичності в Росії. Тож боротьба з нацизмом повинна стати логічним продовженням боротьби дідів і прадідів із злом, мотивуючи людей підтримувати війну.

Неонацистами російська пропаганда намагається виставляти в першу чергу націоналістичні добровольчі батальйони, сформовані в 2014 році під час окупації Донбасу. Але насправді націоналісти та нацисти – це зовсім різні речі.

За іронією, саме послідовники Путіна мають деякі ознаки таких ненависних для них неонацистів. Посудіть самі - головними ознаками неонацизму є шовінізм (ідеологія національної переваги, що має за мету обґрунтувати право на дискримінацію, експлуатацію та пригнічення інших народів), фашизм (в основі якого є авторитарний мілітаристичний ультранаціоналізм, коли інтереси представників одного народу вважаються важливішим за інтереси інших), ксенофобію та антисемізм (пригадуємо обстріли Бабиного Яру).