ye-logo.v1.2
23 Вересня, 2020

Чужий, котрий не став своїм

Суспільство 1155 3
З вихованцями “Щасливого дитинства” щодня працюють психологи.

В області щорічно позбавляють батьківських прав більше 300 батьків

Під дахом  обласного центру під назвою «Щасливе дитинство», як це не парадоксально,  знаходяться діти, про життя кожного з яких можна відзняти, як мінімум, драму. І поки вони тут знаходяться, у неї погане закінчення…
Маленьку дівчинку з величезними очима та хлопчачою зачіскою зрадили двічі. Вперше – рідна мама, коли на її очах вбила бабусю. Тоді дівчинку відправили в інтернат, а маму посадили на довгі роки у в’язницю, позбавивши батьківських прав. Вдруге від Марини відмовилася її друга – прийомна матір. Маленька донині не може зрозуміти, чому і, пояснюючи журналісту причину, монотонно повторює слова жінки, яка її колись всиновила: «Я погано навчалася у школі і не любила свого братика…» Від нервового стресу у дівчинки почало випадати волосся. Лише через декілька місяців перебування у єдиному на Хмельниччині центрі соціально-психологічної реабілітації «Щасливе дитинство» волосся знову почало рости. Та донині Марина не може заплести косу, яку вона так любила…

«Помстилася» батькам – облила братика окропом
У центрі «Щасливе дитинство» розповідають трагічні історії про тих, кого зрадили двічі, і нишком обмовлюються, що такі діти будуть. Їх просто залишають на вулиці, підкидають у дитячі будинки та інтернати або відмовляються цивільніше – через суд. Батьки, для яких дитина так і не стала своєю, переконують суддю, що з милого чада, якого вони взяли з інтернату чи будинку малятка, виріс некерований монстр. І багатозначно додають: “Гени!”
В принципі, педагоги та вихователі «Щасливого дитинства» розповідають такі речі, що починаєш вірити, що абстрактне для пересічного українця слово «ген» має сенс…
Настя, яка є вихованцем центру, також стала двічі ізгоєм в своїй родині. Щоправда, на відміну від Марини, від неї двічі відмовлялася рідна мати. Спочатку її та сестричку від матері забрали соціальні служби: бо та безпробудно прикладалася до пляшки. Згодом матуся вгамувала свою пристрасть, вийшла вдруге заміж та народила третю дитину – хлопчика. Оговтавшись, вирішили до нової і, здавалося б, цілком нормальної родини, забрати дочок. Проте, ненадовго. На одному з сімейних свят Насті не сподобалося, що уся увага гостей та рідних прикута до маленького братика. Разом з сестрою спланувала жахливий план – коли дорослі трохи сп’яніли, опустили ноги дитини у каструлю з окропом…
Пояснити таку жорстокість психологам важко, вони делікатно замовчують мотиви такої поведінки і як, власне, вона може перерости в майбутньому. Та і сама начитана та приємна Настя жодним жестом не видає цього випадку її короткої біографії. Вона навіть змогла знайти нову родину. Проте, у будинку сімейного типу, куди її взяли, дівчина не змогла, за її власними словами, знайти спільну мову з іншими домочадцями.
Останній приклад, за словами працівників «Щасливого дитинства», швидше виняток з правил. Здебільшого, у центрі перебувають діти, які очікують, що рано чи пізно їх заберуть рідні батьки, вийшовши з чергового запою. Чи родичі, яким, принаймні, в це вірять діти, зовсім не байдужа їхня доля.

«Хоч п’є та б’є, та все одно – мама»
Та приходять не за усіма. Дванадцятирічна Вікторія  у центрі вже майже шість місяців. Поки про неї розповідають вихователі, вона тихенько сидить в куточку, склавши на колінах руки та уважно слухає про те, що добре вчиться, гарно вишиває та завжди допомагає на кухні. (Віка – кругла сирота і, на відміну від своїх подруг по кімнаті, вже й не сподівається, що колись знайде собі нову маму). Її хотіли всиновити, проте потенційні прийомні батьки в останню мить відмовилися. Знову ж таки перелякалися, що гени можуть дати збій, та й вік дівчинки зіграв свою роль. Не секрет, що всиновлювати полюбляють маленьких дітей.
А сестрички Настя і Наталка з Ізяславщини про усиновлення навіть і не думають: вони вже котрий місяць очікують, коли їх забере додому рідна мати. І нічого страшного, що в пропахлій алкоголем та цигарками оселі їм не давали їсти та постійно били. Там, кажуть вони, «мама», і вони її люблять.
Педагоги центру «Щасливе дитинство» вже звикли до цього. Кажуть, що кожна дитина вірить у те, що рідна мама прийде за нею тверезою та охайною. Проте, вони приховують від дітлахів, що їм доводиться вмовляти батьків хоча б приїхати та відвідати рідних чад. У дорослих, які без п’яти хвилин можуть залишитися без батьківських прав, завжди тисячі відмовок не дістатися до центру. Головна – відсутність грошей, яких, натомість, на горілку завжди вистачає. До речі, за словами начальника служби у справах дітей облдержадміністрації Ніни Магур, в середньому в області щорічно позбавляють батьківських прав більше 300 батьків. Натомість за 20 років роботи у службі Ніна Іванівна може пригадати лише сім випадків, коли вони забирали своїх дітлахів назад додому!

Чистилище
Інакше центр соціально-психологічної реабілітації «Щасливе дитинство» не назвеш. Саме тут, протягом дев’яти місяців перебувають діти, доля яких вирішується серйозними дядями та тьотями в опікунських інстанціях. Нині таких центрів в Україні лише 17. На Хмельниччині він єдиний, та, за словами Ніни Магур, потрібен ще один, який планують відкрити на півдні – у Кам’янці.  
За словами директора центру Анатолія Іванова, «Щасливе дитинство» є тією домівкою, у якій діти перебувають, поки держава підшукує, куди влаштувати дитину, яка опинилася в складних соціальних умовах. Варіантів декілька. По-перше, провести роботу з недолугими батьками та повернути її в родину. По-друге, знати, якщо біологічних батьків позбавлять прав, опікуна чи прийомну сім’ю. По-третє, влаштувати дитину в інтернат. Останнє трапляється з вихованцями центру, на щастя, рідко. Проте, найгірше, що все частіше вихованцями «Щасливого дитинства» стають діти, від яких відмовилися вдруге.
За той час, поки вирішується доля малечі у центрі, з дітьми працюють вихователі, соціальні працівники та психологи. «В нас були випадки, коли до центру потрапляли абсолютно неадаптовані та непристосовані до життя в суспільстві діти, – розповідає Анатолій Ілліч. – Вони боялися спілкуватися з однолітками, замкнуті, не розуміли, що таке іграшки, і, навіть, не вміють читати та нормально говорити. Бувають випадки, коли дитина не вміє користуватися виделкою і не знає назви продуктів, які, зазвичай, ми щодня бачимо на своєму столі. За декілька місяців, провівши повний цикл реабілітації, такі діти не просто адаптуються у середовищі, а й відкривають таланти, яких неможливо було розглядіти».
У «Щасливому дитинстві» вихователів та психологів вихованці  називають другими батьками. Вони, огорнуті увагою дорослих, часто забувають про те, що колись їх били рідні матері, ґвалтували батьки та повертали родини, де була можливість отримати шанс на друге життя. Зараз у центрі, розрахованому на 20 дітей, перебуває 13 вихованців. Тут спеціально дотримуються гендерної рівності у розрахунку 50% жінок та 50% чоловіків. Це дозволяє хоча б ті місяці, які вони тут перебувають, відчувати присутність родини, у якій повинен бути батько та мати. Усі вони доглянуті, чистенькі та усміхнені. Звісно, буває плачуть ночами. Проте, зізнаються педагоги, часто не можуть заснути, поки їх на ніч, не поцілує або тьотя «мама», або дядя «тато» – по імені та по батькові у «Щасливому дитинстві» працівників ніхто не називає.

Коментарі:

Doros 16.10.2010 09:56

Що скажешь, інший бік медалі, про який навіть не доводилося замислюватися... Таке життя. Дякую за те, що показали

читатель 12.10.2010 00:18

Ужасно слов нет. Молодцы ребята, что поднимаете такие темы. Респект вам.

Я 10.10.2010 11:24

Классный материал! Просто мороз по коже!!!

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини

Інформація з інших ресурсів

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую