Подробиці тижня: Троє дітей згоріло живцем

Вранці сьомого жовтня до голови сільради села Хвощівки на Славутчині зателефонувала жінка і повідомила, що в селі горить хлів. Чоловік одразу викликав пожежників, велосипедом поїхав до трансформатора, і відключив вулицю від струму. В цей час люди вже самотужки гасили полум'я.
«На пожежу прибігла котрась із жінок, - розповідає Сергій Шевчук. - Почала кричати: «Де діти?». Двері на сінник були прикриті. Ми з братом через вікно залізли у хлів. Все обдивилися. Надибали там двоє поросят. Викинули їх через вікно. Так само через вікно вибралися самі. На сіннику вже вирувало полум'я. Всі думали, що діти підпалили, злякалися і втекли. Я ж їх хвилин за 10 до того бачив. Гралися собі на вулиці».
«Перед смертю дітки обнялися. Так їх і знайшли»
Приїхали пожежники. Загасили залишки пожежі. Час від часу полум'я спалахувало то в одному, то в іншому місці. Люди відрами заливали загоряння, бо пожежники поїхали по воду вдруге. Жінки по городах шукали дітей. На згарищі ще не розвіявся дим, а попіл не встиг осісти, як люди виявили страшну знахідку. Близько години батьків не пускали до тіл. Чекали, коли з району приїдуть слідчі.
«Ось тут їх знайшли, - ридаючи від горя каже Катерина Палічук. - У самому далекому кутку сінника. Напевно, як стало горіти, вони злякалися, і забилися у куток. З переляку притислися одне до одного. Троє обнялися, мов ті кошенята. Так їх і знайшли. 18 жовтня моїй Аліночці виповнилося б 4 рочки. Діти погоріли на вуглики. Тут донині є їхні кісточки».
Коли приїхали правоохоронці, стали проводити упізнання. Аліну Палійчук мати впізнала за квіткою, котра від високої температури зі штанів виплавилася дитині на нозі.
«Я свою Софійку впізнала по трусенятам, - плачучи розповідає Лариса Поварчук. - Того дня вона одягнула Романові трусики. А я їй ще казала: «Софійка, тож хлопчачі. Нащо ти їх одягнула»? За кілька хвилин до трагедії вона гралася на подвір'ї. Я одягнула їй курточку і вона побігла. З переляку Софійка, бідненька, скрутилася. То на тому місці залишився клаптик цілих трусенят. По них і впізнала».
Жінка починає плакати. Продовжує, трохи заспокоївшись.
«За кілька днів до того ми поїхали у район на базар. Я їй купила курточку. А вона дуже хотіла велосипеда. А я не купила. Може б якби взяла той велосипед, вона б нікуди не пішла і такого б не сталося», - каже Лариса Поварчук.
Жінка вкотре починає плакати. Одинадцятого жовтня Софійці мало б виповнитися чотири роки.
«Про смерть Ромчика дізнався у маршрутці»
За годину до трагедії, батько Романа Шевчука говорив з сином по телефону.
«Я саме з Києва вертався з заробітків, - крізь сльози розповідає Андрій Шевчук. - Зателефонував десь о восьмій ранку. Саме чекав бусика. Дружина дала Ромчикові трубку. «Тату, купиш мені «ке-ке», тобто цукерків. Добре, куплю, а ти маму слухайся». Це були останні слова, які я чув від свого синочка. А я ж його місяць не бачив. І на заробітки їхав, заради нього. Він моя кровиночка. Дружина тяжко хвора. Після цієї трагедії я не знаю, скільки вона ще проживе. Про пожежу мені розповіли, коли я їхав у маршрутці. Бусик просто мчав, а мені здавалося, що він стоїть на місці. Я приїхав, і одразу на згарище. У Ромчика ні голови не було, ні ручок».
Тіло Романа батьки впізнали по шльопанцю. Третього березня хлопчику виповнилося чотири роки. Судмедекспертиза встановила, що діти не задихнулися димом. Смерть настала від опіків. Тобто діти згоріли живцем.
Усі три родини є багатодітними. У Петра та Лариси Поварчуків п'ятеро дітей. Софійка була наймолодшою. У родинах Шевчуків та Палійчуків було по четверо дітей. Роман і Аліна наймолодші. Оскільки родини живуть поруч, дітлахи дружили з самого дитинства. Сусіди кажуть, що діти були завжди доглянуті.
«Після трагедії снилися діти. Казали, що вони не палили»
«Дітки часто збиралися разом, - каже Лариса Поварчук. - Роман і Софійка двоюрідні брат і сестра. На вулиці всі троє завжди разом. Буває, перестрінуть якусь бабцю, і давай їй щось розказувати. Щебетали, мов ті горобенята. А нині вулиця ніби вимерла».
Ніхто достеменно не знає, що сталося насправді. Звідки діти могли взяти сірники чи запальничку.
«За день до трагедії моїй сестрі приснилися три наречені, і всі такі негарні. А після пожежі приснилися Роман і Софійка. Софійка казала, що вона не палила. І Роман казав, що не палив. У всіх хатах сірники поховані. Але могли знайти на вулиці. І недопалка могли підняти. Ніхто нічого не знає. А, може, то й не вони підпалили», - розповідає Лариса Поварчук.
Три родині переживають своє горе. Аби хоч якось відволіктися, більшість віддалися роботі. А Андрієві Шевчуку і робота не йде.
«Ромчик був моєю надією, - крізь сльози каже Андрій Шевчук. - Краще б Бог мене забрав. Я ні вдома не можу бути, і на вулиці собі місця не знаходжу. Взяв онучку, і цілими днями її на руках ношу. Так мені хоч трохи легше».
Чоловік повільно йде вулицею. Схиливши голову до землі, несе на руках онуку.