Три вершини Сергія Зборовського

Минуло три роки, як група українців,  до якої входили троє городоччан, подолала найвищу вершину Карпат Говерлу.  Причому, не зійшли туди, а заїхали на спеціально підготовленому позашляховику. Увесь підйом тривав більше трьох тижнів. Чи змінило це сходження життя його учасників? Ми запитали про це у члена експедиції,  підприємця, депутата Городоцької міської ради Сергія Зборовського.

Шлях до самовдосконалення
“Я сприймав це сходження як випробування, – зізнається Сергій Зборовський. – Уявіть собі: ви на підйомі вже вісім годин, дощ такий, що час від часу з чобіт доводиться воду виливати, температура усього плюс два. І при такій погоді, та ще й на висоті дві тисячі метрів, доводиться щось біля машини робити.  Власне, це був  експеримент над власним організмом, адже досі такого над собою не робив. І було дуже цікаво дізнатися: а чи зможу це я, чи витримаю? Виходити за межі завжди важко і страшно.  У таких умовах прислухаєшся до себе: мені холодно, страшно, важко, я втомився. Про усі почуття, які виникають на висоті, розповісти неможливо, їх потрібно відчути. Й, звісно, усе пережите змінює  власну систему цінностей людини. Починаєш більше цінувати людей та дружбу, аніж якісь  хвилинні вигоди, вчишся переборювати свої страхи. На мій погляд, такі випробування –  це шлях до самовдосконалення, людина після них змінюється, насамперед –  внутрішньо. І розумієш, що ти можеш значно більше, ніж  думаєш, і тоді легше підкорювати нові вершини.   Поважаю людей, які не стоять на місці, а рухаються вперед. Вважаю, що у людини немає більших ворогів, ніж власні лінощі, страх і нікчемність, і немає більших перемог, ніж перемоги над ними».

“Усі мої вершини ще попереду”
“Наше життя складається з послідовних сходжень, – переконаний Сергій. – Неважливо, чи ти навчаєшся у школі, чи піднімаєшся на Говерлу. І те, й інше – певне сходження. І там, і там потрібно витрачати силу, час, збирати волю, не зважати на свої бажання чи небажання. Внаслідок усього цього ти отримуєш результат. Однак, переконаний, що основні мої сходження ще попереду. І я їх не вимірюю  матеріальними цінностями. Якщо говорити про те, що було, то моя найголовніша вершина – це створення сім’ї, народження сина.  Інша вершина – моя робота, яку я дуже люблю, і без улюбленої справи не мислю свого життя. Третя вершина – мої друзі, яких  поважаю і підтримую, і котрі підтримують мене”.
“Щастя – категорія відносна”
“Кожна людина приходить у цей світ, щоб бути щасливою, – розмірковує Сергій. – Але кожному, щоб почуватися щасливим, потрібно щось своє: комусь здоров’я, іншому гроші, ще комусь кохання чи професійне визнання. В часи економічних негараздів  багато хто пов’язує щастя з матеріальним: квартирою, машиною, грошима. Люди починають заробляти, щоб стати щасливими, натомість жертвують   сім’єю, друзями, вільним часом,  нарешті – самим щастям заради грошей. В результаті все одно щасливішими не стають. Я ж у поняття “щастя” вкладаю інші цінності: здоров’я, сім’ю, друзів, взаєморозуміння й взаємодопомогу, улюблене заняття і лише тоді матеріальні статки. Але “щастя” – категорія відносна. Можна вийти з теплої квартири на вулицю, відчути, що вже холодно, хмарно, що настала осіння депресія, і почуватися від цього нещасним.  У цей же момент людина, яка виписується з лікарні після важкої хвороби, вийщовши на вулицю, вдихаючи це ж морозне повітря, – щаслива від того, що одужала. Тобто, щастя залежить не від того, що ти маєш, а від того, як ти ставишся до того, що маєш”.

“Я не люблю слова “бізнесмен”
“З англійської  воно перекладається як зайнята людина, якій ні на що не вистачає часу, – пояснює свою позицію Сергій Зборовський. –  Я дуже не хотів би відповідати цьому перекладу. Адже потрібен час на родину. Я люблю займатися з сином, водити його у садочок, а тепер до школи – мій обов’язок. Переконаний, що дитину потрібно виховувати не словами, а прикладом. А для цього потрібно більше часу проводити з родиною. Тому мені більше подобається слово “підприємець” – людина, яка береться за якусь справу, організовує її та в результаті ця справа процвітає й приносить результати. Бути підприємцем завжди важко, можна лише говорити про більш сприятливі та менш сприятливі умови роботи в конкретній економічній і правовій ситуації. Найголовніше, щоб людина, яка займається підприємництвом, любила свою справу. І тоді у неї все вийде”.