Один із таких закладів знаходиться в селі Печеське Хмельницького району. Інший — на Ярмолинеччині, в селі Вихилівка.З одного боку, мета двох закладів однакова — допомогти людині знайти вихід з складної ситуації. Навіть методи роботи чимось схожі — і в першому, і в другому акцент на трудотерапії, а ось суть роботи, а точніше догми існування, у центрах різні.
“Місцеві жителі боялися, що колишні в'язні не дадуть їм спокійно жити”
“Ми ні для кого не робимо секрету, хто є нашими клієнтами, - розповідає директор Хмельницького обласного благодійного центру реабілітації та соціальної адаптації нарко- та алкозалежних “Нове життя” Геннадій Третяк. - Переважна більшість “Нового життя” чоловіки, які свого часу “відмотали” терміни у місцях позбавлення волі та мають наркозалежність”. Можливо, саме тому, коли п'ять років тому заклад з Хмельницького переїхав до невеликого села в Хмельницькому районі та оселився у самісінькому центрі населеного пункту, в приміщенні колишньої сільської ради, багато хто з місцевих жителів був проти такого сусідства. “Тоді про нас говорили всіляке, - каже директор. - Боялися, що колишні ув'язнені займатимуться крадіжками та іншими кримінальними справами. Та за час нашого існування у нас не було жодного ексцесу. Лише одного разу в селі вкрали велосипед та, як згодом з'ясувалося, наші хлопці до цього були непричетні.” Зараз “Нове життя” тісно співпрацює з місцевою владою та сільськими жителями. “Беремося за будь-яку роботу, - ділиться пан Третяк, - бо ж під час реабілітації використовуємо метод трудотерапії. А ще перебування у центрі засновується на християнських заповідях. Це, по суті, основний момент, що відрізняє нас від центру у Ярмолинецькому районі”.
Зараз у “Новому житті” перебуває 17 чоловіків. Найстаршому клієнту 64 роки, а наймолодшому — 18. Жінок у закладі немає, і це теж його особливість. Приміщення, яке було придбано за власний кошт, переобладнано під спальні, підсобні приміщення, їдальню та кімнату відпочинку, яка заставлена релігійною літературою та відеокасетами із християнськими стрічками. “Про центр я довідався випадково, два роки тому, - розповідає Володимир з Луганщини, котрий 11 років вживав наркотики. Сам сюди приїхав, коли зрозумів, що самостійно собі допомогти вже не можу, а своїм близьким приношу лише муки та страждання. Тепер маю намір залишитися тут, працювати вихователем, щоб власним прикладом допомагати новим хлопцям, які шукатимуть тут шанс на одужання. Я у свої 27 років не з чуток знаю, що таке “ломка” і як важко подолати саме психологічну залежність від наркотиків”. Серед клієнтів центру є й ВІЛ-інфіковані, що далеко не рідкість серед тих, хто приймає наркотики ін'єкційним шляхом, але цей факт не зупиняє людей в боротьбі за те, щоб повернутися до життя без дурману. “Курс лікування триває не менше, ніж шість місяців, - каже Геннадій. - Увесь цей час ми насильно нікого не тримаємо. Щойно людина переступає поріг центру, вона повинна відмовитися від вживання наркотиків, алкоголю та куріння. Якщо вона не готова, а буває, що до центру потрапляють люди під дією наркотиків, то вона спокійно може покинути нашу територію”. За роки існування “Нового життя” через нього пройшли біля 250 чоловік. Траплялося, що хтось не витримував та тікав, а хтось, пройшовши реабілітацію, повертався до наркотиків і знову приїздив до центру по допомогу. Але є й ті, хто після лікування одружився, народив дітей і нині успішно займається власною кар'єрою.
Власний екзекутор та корови
Такими випускниками пишаються й у Хмельницькому обласному реабілітаційному центрі ресоціалізації наркозалежної молоді, що у селі Вихилівка Ярмолинецького району. Точніше, тут випускники закладу про свою перемогу сповіщають цементним відбитком долоні, які розвішані перед центральним входом закладу. “Наш центр був відкритий ще у 1998 році, - розповідає його директор Анатолій Федорук. - Реабілітаційна програма центру базується на більш ніж тридцятирічному досвіді роботи польських реабілітаційних центрів " Монар", де робиться ставка на психокорецію, психотерапію та трудотерапію наркозалежних. На відміну від “Нового життя”, реабілітація у центрі цілком світська. Наприкінці 90-х ми стали першим подібним центром в Україні”. За словами Анатолія Анатолійовича, важливим чинником в реабілітації є бажання самого клієнта звільнитися від наркотичної чи алкогольної залежності. Фактично усі працівники центру, як і у попередньому закладі, самі колись вживали наркотики. “Нарко- та алкозалежних ми занурюємо у своє дружнє середовище, де клієнти дістають можливість спілкуватися на рівних, не побоюючись бути підданим осуду і гонінням, - розповідає вихователь центру Роман. - Таким чином ми намагаємося вирішувати загальні проблеми, користуючись досвідом старших партнерів. Це дає кожному унікальне почуття співпереживання і взаємної підтримки на нелегкому шляху позбавлення від залежності”. “Наразі у нас перебуває 31 клієнт, - каже Анатолій Федорук. - Фінансуємося ми з обласного бюджету. Кожний бажаючий з Хмельниччини може пройти реабілітацію, яка триває мінімум рік абсолютно безкоштовно. Є серед клієнтів центру й жителі інших областей та до них відбір суворіший”. Між іншим, ієрархія у закладі досить серйозна. Тут є своя “поліція”, служба безпеки і, навіть, штатний екзекутор, котрий пильно стежить за тим, як ти виконуєш свої обов'язки і в разі необхідності може тебе покарати - працею. А працювати тут є де. Ну, взяти хоча б величезне підсобне господарство з коровами та свинями.