Правоохоронці кримінальну справу не порушують, мотивуючи відсутністю складу злочину   Ганна Підмогильна померла три роки тому. Згідно із законодавством її син Ігор Підмогильний через шість місяців отримав право на спадщину на авто.   “Коли я прийшов до вітчима, у якого на подвір’ї стояла автівка, відповідь була такою: “Стара машину забрала з собою, шукай на цвинтарі”. Я звернувся в обласне ДАІ, щоб розшукали мою власність. Проглянувши по комп’ютеру дані, капітан повідомив мені, що в квітні 2008 року власниця, тобто моя матір, підписала доручення на продаж автомобіля”, – розповідає Ігор Підмогильний.   Як то кажуть, було б все добре, якби не одна деталь: Ганна Підмогильна померла 11 листопада 2007 року (про що свідчить довідка про смерть). Ігор Підмогильний з заявою звернувся у міліцію. Через чотири дні прийшло повідомлення про відмову у порушенні кримінальної справи у зв’язку з відсутністю складу злочину. Після звернення до прокуратури з міліції надіслали повідомлення, що вітчима допитати неможливо, оскільки він перебуває на лікуванні, а нинішнього власника авто вдома немає. А де він – невідомо.  “Вітчим з матір’ю були одружені з 1969 року, – каже Ігор Підмогильний. – Я довгий час навіть не знав, що він мені не рідний батько. Скільки себе пам’ятаю, вітчим постійно наді мною знущався. А взимку 2000 року він взагалі вигнав матір. У 2001 році вони розлучилися. Машина належала матері, і після її смерті стояла у гаражі вітчима. А потім зникла”.  Доручення на автівку підписане підволочиським державним нотаріусом. Згідно з ним Підмогильна Ганна 1971 року народження (мертва жінка одразу помолодшала на чверть століття і стала на 8 років молодшою за сина) поставила тут свій підпис. Не потрібно бути експертом, аби зрозуміти, що підписи зовсім не схожі з автографом справжньої Ганни Підмогильної. Більше того, у дорученні на авто ні номер пас...

Нині пенсіонер зі своєї мізерної пенсії щомісяця виплачує майже 200 гривень За вісім років відбулося п’ять судів і близько тридцяти судових засідань. Верховний суд по справі пенсіонера Володимира Синявського скасував усі попередні рішення і направив її на новий розгляд. «10 вересня 2002 року я з двома пасажирами їхав з Деражні на Хмельницький, – розповідає 72-річний Володимир Синявський. – У мене була машина «копійка». Білий день, я їхав головною дорогою. Маю понад півстоліття водійського стажу. І завжди їздив цією дорогою. В селі Шпиченці з другорядної дороги (для мене виходить з правого повороту, як на село Лисогірку) виїжджає «Вісімка». І б’є мене в бік. Я від неї втікав аж на ліву обочину. А він мене так і не пропустив». Синявський їхав головною дорогою  На щастя, в аварії ніхто серйозних ушкоджень не отримав. У поясненнях, котрі дав водій «ВАЗ-2108», зазначено, що на момент зіткнення він за кермом перебував понад 16 годин (з Херсону на продаж віз кавуни). «Жигуля» він просто не помітив.  «Того дня я виїхав на ДТП у село Шпиченці, – каже тоді ще старший державний інспектор ДАІ Деражнянського району, а нині майор у відставці Олександр Шевчук. – Дорога, по котрій їхав Синявський, завжди була головною. Я розсудив так: оскільки знаків „Головна дорога” і знаків „Уступи дорогу” не було, то винен районний автодор. Але районна прокуратура зробила винного Синявського, а я отримав „наганяй».  Той факт, що Володимир Синявський їхав головною дорогою, підтверджує і Олександр Свідерський. Чоловік понад 10 років працює таксистом.  «Скільки живу, а ця дорога завжди була головною”, – каже Олександр. Здавалося б, усе зрозуміло. Є головна дорога, є другорядна. Щоправда, знака «Уступи дорогу» не було.  Володимир Синявський та водій «ВАЗ-2108» Бернад...