Народна самооборона у Дунаївцях захопила завод з виготовлення пінопласту

24 лютого 100 жителів райцентру Дунаївці на Хмельниччині увірвалися на підприємство з виготовлення пінопласту. Протягом шести років вимагали припинити його діяльність.
— Шість год нас травили, — 58-річний Микола Мількевич іде з юрбою на завод. — І ніхто нічого не міг зробити. Тільки міліція іде з перевіркою — вони все зупиняють.
Територія підприємства огороджена. Ворота відкриті. Охоронець їх не зачиняє, ключів від виробничих приміщень не має. Чоловіки в масках ламають двері першого ломами. Звідти тікають двоє працівників. Запах тут різкий хімічний. На складі готової продукції лежать складені пачки полістирольних плит. Вказана дата виготовлення — 14.02.14.
— Та тут на мільйони доларів, — каже чоловік із юрби.
Люди викликають міліціонерів і районного прокурора 32-річного Віталія Довганя. Ті приїжджають за кілька хвилин.
— Згідно з рішенням вищого адміністративного суду робота цього підприємства призупинена у червні 2013 року, — каже прокурор.
— А ти ніби не знав, що воно працює? — запитує жінка. — Всі ви тут добре паслися.
На складі є діжки з-під фреону, купи велосипедних коліс, сотні картонних ящиків. У них знаходять рами, педалі, сідла до велосипедів. Є дорослі й дитячі.
— Треба віддати дітям, — пропонують у натовпі. — Малозабезпеченим сім'ям. Скільки таких є, що дивляться і слюньки глитають, бо мама не має за шо купити.
— А взрослі віддати самообороні. Будемо мобільними, — говорить чоловік у масці. Сідає на дитячий велосипед. Намагається крутити педалі.
Люди ламають замок на дверях приміщення з переробки відходів. Той піддається з п'ятого удару. Відчиняють ворота, затуляють носи долонями від їдкого смороду. Друге приміщення площею кілька тисяч "квадратів" до стелі забите відходами пінополістиролу.
— Та тут невелику іскру — і все горітиме, — каже Василь Ганзюк. — Спочатку хотіли кинути сюди кілька "коктейлів Молотова", але ж це призведе до екологічної катастрофи. Треба буде Дунаївці евакуювати. Та добре, що не підпалили. Народ здихався Яника, а ми — своєї біди.
В останньому приміщенні стоять три моторні човни, повантажені на автомобільні причепи. На спідометрі одного вказана максимальна швидкість — 65 миль/год (104 км/год).
— Спалити це все! — пропонує чоловік.
— А як же ми? Нам три місяці зарплати не платили, — скаржиться робітник Олег. — Місяць пісну картошку їм.
Люди телефонують співвласникові підприємства. Вимагають протягом трьох днів виплатити працівникам зарплатню. Інакше обіцяють продати або порізати устаткування. Приміщення опломбовують, виставляють охорону із самооборони. Чекають на екологічну комісію.
Михайло ПЕРКОВ/Gazeta.ua