clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt

Божа сила

Юрко ріс в заможній сім’ї, оточений турботою і ласкою, купався в любові батьків і бабусі.

 Тато – ветеринар – професія в селі необхідна та почесна – багато працював, допомагав селянам, за що його поважали і віддячували. Мама – красива і привітна жінка, бібліотекар за освітою, багато часу приділяла вихованню сина, готувала його до вступу в перший клас. Вони годинами могли спілкуватись, читали цікаві книжки, розгадували кросворди. А ще вона висаджувала неймовірної краси троянди – очей не відвести. На їхньому обійсті з ранньої весни до пізньої осені буяв різнокольоровий квітник. Ніхто і передбачити не міг, що щастя цієї дружньої сім’ї зруйнується в одну мить, розіб’ється, як кришталева ваза на дрібні соколочки…
Перед навчальним роком батьки вирішили оздоровити Юрка, показати йому море. Та сталось жахливе. По дорозі на відпочинок на їх «жигулі» наїхав «КАМАЗ», за кермом якого був нетверезий водій…
В страшній аварії вижив тільки хлопчик. Після кількох важких операцій та довготривалого лікування згорьована бабуся Оля забрала його додому. З тих пір вони вдвох і жили. Пенсії не вистачало, тож бабуся тримала чимале господарство – в сільській місцевості без нього ніяк. Старалась, щоб внук був одягнений, нагодований не гірше інших дітей. Хлопчик ріс слухняним і доброзичливим, добре вчився. Згодом став гарним помічником: доглядав за худобою, працював на городі. А коли став старшим, то на вихідні ранесенько на велосипеді возив на базар в райцентр молочні продукти.
Скільки було радості, коли на зібрані кошти бабуся купила і подарувала йому на день народження омріяний касетний магнітофон!
Після закінчення школи хлопець планував вивчитись на автомеханіка і працювати в рідному селі. Але відбувся осінній набір до лав армії. Обов’язкову військову повинність мали відбути шість його односельців. І серед них Юрій, якому першого жовтня виповнювалось вісімнадцять років.
Після проводів набожна бабуся поблагословила внука стареньким медальйончиком Божої Матері, просячи в Богородиці для своєї єдиної кровиночки надійної опіки і охорони, коли він служитиме в армії…
Неспокійно військова доля закинула молодого солдата в найстрашніше місце – Афганістан. І він понад рік брав участь в бойових діях в цьому далекому, Богом забутому краї.
Кожної миті страшна смерть ходила за ним по п’ятах. Це була справжня війна, тільки без лінії фронту, без видимого ворога і без розуміння мети – навіщо і кому це потрібно!?
Безліч разів Юрія та його друзів-десантників обстрілювали з гірських вершин та ущелин, щодня він бачив каліцтво і рани, на кожному кроці-смерть бойових товаришів. Всі дивувались: під час важкого і тривалого бою його військова каска і плащ вщент продірявлені кулями душманів, а солдат навіть найменшого поранення не зазнав – на тілі жодної подряпини.
Довгими холодними ночами, від яких віяло наглою смертю та небезпекою, Юрко діставав подарований оберіг-медальйон Божої Матері, щиро молився і дякував Богу за ще один подарований день. А в далекому українському селі гарячі молитви «Спаси і сохрани», линули до неба із вуст найдорожчої на всім білім світі людини – його старенької бабусі.
Через рік Юра нарешті залишив війну. В чині сержанта його перевели в Ташкент, щоб навчати новобранців і таким чином готувати їх до воєнних дій.
Одного разу, перед самою демобілізацією, коли юнакові залишилось служити в армії тільки місяць, лейтенант Мікоян помітив на його грудях медальйон. І злісно спитав:
– Що це таке?
– Це медальйон Божої Матері, який надягла на мене моя бабуся, – відповів хлопець і тяжко зітхнув.
– Ти сержант, а не монах, тому зніми негайно!
– Не можу, це може зробити лише бабуся.
Розсміявшись, офіцер згорда промовив:
– Бабка твоя далеко, а я тут, тому й зніму цей атрибут минулих пережитків. І російський офіцер різким рухом руки зірвав медальйон із солдатових грудей.
Ні щось сказати, ні заперечити Юрко не встиг, бо тяжкий клубок підступив і перекрив його горло… Відчув лише безмірний жаль і біль у серці, ніби щось найдорожче і найцінніше в нього забрали.
Лейтенант Мікоян на цьому не заспокоївся. Він одразу ж повісив медальйон на кам’яну стіну і став реготати, націлюючись своїм пістолетом на нього.
– Бачиш, твою релігійну іграшку можна використати для покращення навичок точної стрільби, – промовив єхидно.
Багато офіцерів та солдатів бачили це видовище, і дехто навіть почав плескати в долоні на знак підтримки.
Лише Юра непорушно стояв на місці і чув кожний удар свого серця, яке готове було вискочити з грудей, щоб стати заслоною для Божого оберіга.
Офіцер встиг зробити лише один постріл й одразу повалився на землю, корчачись в судомах від нестерпного болю. Виявляється, куля пройшла рикошетом і влучила йому в око, яким він прицілювався. Через кілька хвилин Мікоян, так і не опритомнівши, помер. Всі оніміли від побаченого. Тільки найстарший чоловік, прапорщик Мацюба, який багато чого бачив в своєму житті, задумано впершись поглядом в синю далечінь неба, зняв зі стіни медальйон святої Богородиці і віддав його власнику, нічого не кажучи. Та й
потреби не було щось казати, тому що всі ми підвластні всемогутній Божій силі.

Тетяна СОКОТЬ.

Система Orphus
Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter
Коментарів - 0:

Популярні новини

Останні фото та відео




Архів новин

<<Грудень 2016>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31