clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt

«Від смерті Володю не врятував ні хрестик, освячений папою Римським, ні сорочка, в якій він народився», -

з архіву сім'ї Величків.

2011 рік. Сашко ще здоровий, а Володя - живий.. Фото: з архіву сім'ї Величків.

кажуть рідні загиблого в АТО хмельничанина Володимира Величка

 22 серпня Хмельницький ховав двох своїх героїв-добровольців, загиблих в АТО: професійного військового, 50-літнього Леоніда Смолінського, та його бойового побратима - 43-річного Володимира Величка, батька чотирьох дітей.
Обидвоє загинули 12 серпня під Маріїнкою. Те страшне відео, яке зняли бойовики після розстрілу автобусу з бійцями «Дніпра», бачила вся Україна. Правда, повна версія тієї бойні, яка пробула в Інтернеті трохи менше години, тривала 9 хвилин. Потім її замінив трихвилинний ролик. Що було в початковій версії, невідомо. Можливо, те як вбивали поранених. Тому що на вкороченому відео видно, що більшість з них були живими. Це вже потім, через шість днів, їхні тіла віддавали у мішках...
«Він дражнився зі смертю»

Хмельничанку Антоніну Величко, ще донедавна веселу, квітучу жінку, нині мало хто впізнає. Чорна хустина, тихий голос, згаслі очі, в яких окрім страшного болю, не побачиш нічого. Та й вона сама себе не впізнає...
Володя, її старший син, - з тих чоловіків, на яких і тримається земля. Служив в Афганістані, до речі, попросився туди сам. В листах додому писав, що знаходиться в «учебці», у Псковської області. Про те, що хлопець на війні, рідні дізналися, лише коли він вислав їм фото.
Вже коли їхав додому, контужений, з переламаним хребтом, шрамом від кулі біля серця, у нього вкрали документ учасника подій в Афганістані. Відновлювати його навіть не брався. «Я за державу воював, - казав тоді, - а не за папірець».
«У нас війна тривала ще довго, - каже сестра Володимира Тетяна. - Ночами він кричав, кидався, розбудити його було неможливо. Взагалі він тоді ледь не осліп — куля, що пройшла біля серця, якимось чином вразила очний нерв».
Згодом Володя одружився. Старшого, Сергія, якому нині вже 20, назвав на честь товариша, якого зарізали, коли він служив в Афганістані. Потім з'явилися Сашко (8 років), Нікіта (4) і Кирило який народився перед самим Майданом.
«У Києві, на революції, він був з самого початку, - каже мати Володимира Антоніна. - Хоча ми його просили: «Отямся! У тебе ж четверо дітей...». Куди там, він навіть не міг знайти час, щоб похрестити найменшого! А вже 3 червня ми випадково дізналися, що він на сході, де ще з травня воював у складі добровольчого батальйону «Дніпро». У нього якраз був день народження, і ми зателефонували, привітати.
Він нам багато чого розповідав: як двічі брали Іловайськ, і як їм наказували після того відступати, і хлопці ніяк не могли втямити, для чого то все робиться. Розповідав, як у Пєсках потрапили під снайперську перестрілку.
Тоді всі лягли, а Володя-«Хохол» (позивний ще з Афгану) стояв у мертвій точці, де його не могли дістати, і насміхався над товаришами, які просили сховатися.
Тоді він витягнув вбитого та двох поранених. Хоча, спочатку думали, що вбитих двоє, але Володя помітив, що один з «покійників» поворухнув рукою, і поліз за ним. Але той хлопець все одно загинув - його переїхав бронетранспортер. Наш. Молоді хлопці, що керували ним, і мали прикривати бійців, були в такій паніці, що коли здавали назад, не чули ні криків побратимів, що показували, на пораненого, якого тягнув Володя, ні того, як їм стукали автоматами... А потім ще й перекинулися на тому бронетранспортері. Володя, коли розповідав про це, плакав, казав: «Мені очі того хлопця щоночі сняться. Він же бачив, як на нього та махіна їхала».
Тоді забрали всіх поранених і вбитих і поїхали, а наш Вовка залишився у тій мертвій точці. І ще годину чекав, доки за ним повернуться».
За ту операцію Володимира Величка обіцяли представити до ордена. Але він так його і не отримав...
... Останній раз Володя приїхав додому 6 серпня, щоб похрестити сина. 9-го поїхав назад. А вже через три дні під селом Маріїнка разом з 12 бойовими побратимами потрапив у засідку. За поширеною версією їх просто здали.
«В ніч з 12 на 13 серпня до мене прийшла тінь — просто стояла біля ліжка, - каже Тетяна. - Я рознервувалася, одразу ж зателефонувала Володі. Але трубку ніхто не брав...».
Опізнавали брата лише за татуюванням
12 серпня розвідувально-диверсійна група, де служив Володимир, поїхала на завдання, яке мали «провернути» разом з Нацгвардією та «Правим сектором».
Як розповіла Тетяна, у Володі ще з Афганістану була така прикмета - перед завданням ніколи не голитися. А того дня він, приїхавши з навчань, куди возив молоде поповнення, помився, побрився і зібрався відпочивати. А тут сказали збиратися на завдання. Крім того, в розвідку того дня пішов не Володя, як то було завжди, а інші люди. А на додачу він за день до смерті у свого друга Саші Петрушова (позивний Шураві) забув іменного хрестика. Їм їх видавали – білі, фосфорні, вони ще світилися вночі. Ті хрестики, які привезли з Риму, були освячені Папою Римським. Не врятував... Потім того хрестика дружина Шураві, який теж загинув, привезла Володі вже після похорону, і його закопали на могилі.
«Останніми словами Володі, який якраз розмовляв по телефону з Вадимом Сіверським, своїм кумом, що залишився на базі, були: «Бл..., попали!», - продовжує Тетяна. - Бій тривав 40 хвилин. Після його закінчення терористи зняли 9-хвилинний кривавий ролик, який потім вкоротили до 3 хвилин. На тому відео видно, що хлопці ще були живі. Я тоді ще подзвонила до мами: «Мамо, в нашого Володі сорочка порвалася!». Бо він у нас в сорочці народився, і в яких ситуаціях не бував, завжди вискакував. Лікар тоді сказав, що буде щасливий, але щось ми того щастя в нього не бачили...
Потім я ще мамі те відео включила. Болюче вразила радість одного із бандитів: «Самая смелая группа, которая нам попалась». Вони справді за ними довго полювали, бо Вовка, коли приїжджав, казав: «За мою голову дають 75 тисяч доларів!», ще сміявся, мовляв, «який я дорогий».
Те відео ми крутили разів сто - бачимо – живий. А в морзі, у Дніпропетровську, судячи з фото і документів, у Володі був проламаний череп, перебиті ноги та кисті рук, ушкоджені та прострелені всі внутрішні органи – кишківник, печінка, нирки… В Леоніда Смолінського на тілі було 24 поранення! На відео вони були ще живі, і всіх цих поранень, принаймні, на Володі, не було. Їх добивали...

З бойовим побратимом, кумом, Вадимом Сіверським.


На відео «Правий сектор 12. 08», все добре видно. Володя — цілий і неушкоджений, лежав на Льоні Смолінському. Разом ми їх разом і поховали. Льоню дружині на опізнанні ще показали, а нам - лише на відео і фото, бо там вже не було на що дивитися. За татуюваннями (орел на лівій руці, букви на пальці - Володя в Афгані вибив собі ім'я дівчини, Світлани, сержанта міліції, котра витягла з того світу) його і впізнали».
... Упродовж шести днів бандити знущалися над рідними вбитих. То казали: що вони живі, але їх не віддадуть, то - «забирайте, тільки дайте 150 тисяч доларів». Насправді хлопці, мертві, весь цей час лежали під сонцем! Віддали тіла лише після того, як наші почали обстрілювати бандитів «Градом». Віддавали у три прийоми.
«Забрати Володю ми змогли лише 21 серпня, - каже Тетяна. - З молодшим братом Ванею опізнавали його по комп'ютеру в Дпіпропетровську. Льоніну дружину в морг пустили. Нам — не дозволили. Сашу Петрушова опізнали лише за зубною картою – він був в останній партії.
Поховали Володю наступного дня. Тієї ночі він прийшов до мене вдруге. Ліг поруч і обняв. Я не лише його бачила, а й відчувала, і запам’ятаю це на все життя...».
«У вашої дитини... інсульт»
Наступного дня після похорону Антоніна, бабуся 8-річного Сашка помітила, що у хлопчика перекривлене личко, він майже оглух, і з вушка постійно тече якась рідина. Крім того, на нервовому грунті, усі ті дні, доки розшукували його батька, у дитини температура сягала 39 градусів. Поїхали в лікарню, звідти його перевели в реанімацію, де наказали терміново їхати в Київ — як виявилося, 8-річний хлопчик переніс інсульт.
У столиці їх добили остаточно: «У вашої дитина в мозку пухлина»...
... Сподіваюся, історія цієї родини навчить багатьох не робити трагедії зі своїх маленьких проблемок, які ми самі вирощуємо до величезних масштабів. Я до прикладу, чітко усвідомила, що коли всі твої близькі живі й здорові, значить, немає ніякої біди. І взагалі, коли тобі здається, що ти нещасний, озирнися навколо...


Лариса ШАНДОВСЬКА.

P.S. Хмельницьке обласне управління Ощадбанку № 10022
МФО 315784
Розрахунковий рахунок: 26201012710022
Код: 1851703208
ПІБ Величко Антоніна Володимирівна
Телефон: (0-68) 204-76-12 (Тетяна, сестра Володимира Величка). 

Система Orphus
Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter
Коментарів - 0:

Популярні новини

Останні фото та відео



Курси валют на 05.12.2016
купівля
продаж
Міжбанк
$
25.97
26.01
27.66
27.7
0.41
0.41

Архів новин

<<Грудень 2016>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31