clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt

«Намагаюся вкладати в плетіння душу, щоб кожен хлопчина там, на Сході, зміг відчути тепло та піклування», –

автора

Галина Голдаківська: «Дивлюся новини і перехрещую всіх наших хлопців крізь блакинтий екран».. Фото: автора

каже 65-річна хмельничанка Галина Голдаківська, яка практично усю свою пенсію витрачає на нитки, щоб плести шкарпетки для солдатів у зоні АТО

 Багатодітна матір, пенсіонерка та просто чудова людина, Галина Голдаківська не може спокійно пройти повз чужу біду. Серце її таке величезне, що у ньому вистачає місця і для своїх дітей, і для чужих. Жінка народила та поставила на ноги 10 дітей – четверо синів і шестеро доньок, а нині допомагає виховувати ще й 13 онуків та 3 правнуків. Незважаючи на постійні сімейні клопоти, Галина Миколаївна практично щодня ходила на місцевий Майдан, намагаючись усіляко допомагати активістам. А коли на Сході почалися бойові дії, також не змогла залишатися осторонь.
«Душа у мене болить за всіх дітей – і за своїх, і за чужих. Постійно уявляю, як нашим солдатикам там важко.., – каже жінка. – Раніше, коли діти ще були маленькі, в нашому домі завжди було людно. Всі приводили друзів. І, незважаючи на важкі часи, я намагалася бодай чимось пригостити дітлашню. Мої фірмові пиріжки й досі згадують. Завжди хотілося всіх обігріти та приголубити. Влітку на фоні страшних подій на Сході у мене розвинулася важка депресія, без болю у грудях не могла дивитися та слухати новини. Відчувала, що повинна щось робити, але що саме – не знала. Восени почала поповнювати мобільні рахунки солдатам. Чиїсь координати взяла у знайомих, чиїсь побачила по телевізору... Так у моїй записній книжці з’явилися мобільні телефони сироти Іванка, якого виховує сама бабуся, та Віталіка, у якого в сім’ї 15 дітей. Останній втратив на війні руку. Потім я почала носити в офіс самооброни продукти й власноруч плетені шкарпетки. І лише нещодавно прочитала в «Сімейній газеті» статтю про сім’ю, яка готує для солдатів салати. Я зв’язалася з ними та запропонувала підготувати партію плетених шкарпеток і відправити їх у зону АТО із їхніми заготовками. Раз принесла, другий... Нехай я не маю можливості придбати тепловізори чи бронежилети, не можу навантажити машину харчів, а ось сплести шкарпетки цілком мені під силу. Адже всі мої діти виросли в светрах, шапочках та шарфиках, сплетених мною. Нитки я беру хороші, грубі, з великим відсотком вовни. У кожну пару вкладаю ще й плетеного янгола-охоронця. Намагаюся виконувати свою роботу з душею, щоб кожен хлопчина там, на Сході, зміг відчути теплоту та піклування. Щоб знав, що ці шкарпетки я сплела саме для нього».
«Хоча я родом із Молдови, але душа у мене українська»
Пані Галина, скільки себе пам’ятає, завжди щось шила, вишивала, плела. Свої перші спиці зробила з дерев’яних паличок, оскільки сім’я не мала можливості придбати справжні. Згодом закінчила училище легкої промисловості, але життя змусило йти працювати на ферму. «Душа у мене українська, проте народилася та виросла я у Молдови. Там вийшла заміж, народила дітей. У 1985 році, коли важко захворіла наша донечка Юлія, за порадою лікарів довелося переїхати в Україну, – розповідає Галина Миколаївна. – Чоловік їхати навідріз відмовився, і я з дітьми вирушила сама. Оселилися ми в селі Онацьківці Полонського району. Оскільки я пішла працювати у колгосп, то нам виділили будинок та клаптик землі. Із села в Хмельницький я переїхала аж у 2007 році, коли у моєї доньки народилися двійнята і їй потрібна була допомога з дітьми. Так і живу у місті, тепер уже із онуками, доглядаю правнуків.
Люблю, коли збирається вся родина – діти зі своїми другими «половинками», онуки, правнуки. Коли линуть задушевні розмови, чутно дитячий сміх... Та й самі дорослі, згадуючи своє дитинство, поводяться наче діти. А я сиджу тихенько і просто дивлюся на них... І в ці моменти немає щасливішої людини, ніж я...»
«Син залякував: «Тебе вб’ють, бо ти розмовляєш російською»
Проте не всі діти пані Галини зрозуміли патріотичні переконання матері. Війна втрутилася у сімейну ідилію та розвела по обидва боки барикад найрідніших людей. «У Росії мешкає донька із сім’єю, ще одна моя донечка поїхала туди на заробітки. Вони з розумінням ставляться до подій в Україні, – каже Галина Миколаївна. – А ось син Вадик, який мешкає із родиною у Москві, ще на початку подій на Майдані телефонував та переконував переїхати до нього, залякував: «Тебе вб’ють, бо ти розмовляєш російською». Його дружина, теж молдаванка, працює директором Дитячого будинку, а син у тому ж закладі – вихователем. Коли ж ми відмовилися тікати й намагалися розповісти про події в Україні, сказав, що ми зомбі, що йому з «бандерівцями» не по дорозі. Ситуація погіршилася, коли Вадик довідався, що я носила на наш місцевий майдан їжу та теплі речі активістам».
Галина Миколаївна не чула голосу свого сина Вадика з літа. Він сам не телефонує та на дзвінки рідних не відповідає. Навіть видалив зі списку друзів всіх сестер та братів у соцмережах. «Я не тримаю на сина образи, хоча й перенесла все дуже важко, – каже із болем в очах матір. – Мине час, і все стане на свої місця. Ми ж рідні люди і повинні знайти спільну мову. Мій Вадичок – хороша людина, люблячий чоловік та батько. Сім’я для нього – то святе. Хто ж у житті не помилявся?»
«Мені хочеться, щоб кожна мама дочекалася свого сина!»
«Хоча багато я й не розуміла, Революція Гідності мене дуже надихала, – каже пані Галина. – Ніхто не сказав: «Бабо, чого ти тут лазиш?» Навпаки, я відчувала, що роблю щось корисне та потрібне. На Майдані панувала така неповторна атмосфера людяності, згуртованості, взаєморозуміння, взаємодопомоги та підтримки, що не хотілося звідти йти додому. У мене й досі вдома зберігається поліно з Майдану, я його взяла собі на згадку.
З болем сприймаю події, які нині відбуваються в країні. Дивлюся новини й перехрещую усіх наших хлопців крізь блакитний екран. Не знаю, правильно роблю чи ні... Але мені хочеться, щоб кожна мама дочекалася свого сина! Щоб менше цього горя було, щоб врешті усе це закінчилося! Ви ж подивіться, хто нині воює на Сході – доценти, аспіранти, підприємці... Всі вони особливі люди. Їх можна порівняти із янголами земними. Мені здається, що якби я з ними зустрілася, то цілувала б їм руки.
Чудово ілюструє правильність обраної мною стежини історія, яка сталася нещодавно. Перед новорічними святами я опинилася у досить складному становищі – тривалий час хворіла, та й доньці потрібна була матеріальна допомога. Свята йдуть, а я без грошей... Саме у цей період і передала першу партію шкарпеток для солдатів. На душі одразу стало легше, якось усі мої біди відійшли на другий план. І ось за декілька тижнів до Нового року зателефонувала моя односельчанка та повідомила, що нашій сім’ї дали доплату за пай. Найцікавіше те, що дали рівно стільки грошей, скільки коштують шкарпетки, якби я надумала їх продати. Правду кажуть, роби добро – і тобі воздасться!»
Р.S. Галина Голдаківська «перетворює» у теплі шкарпетки для військових не лише куплені нитки, але й плетені шарфики, шапки, старі светри тощо. Тому, якщо у вас є можливість допомогти з нитками, чи маєте вдома плетені вовняні речі, які не носите, телефонуйте у редакцію за номерами: 66-43-35,  067 380 77 60.

Система Orphus
Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter
Коментарів - 0:

Популярні новини

Останні фото та відео



Курси валют на 10.12.2016
купівля
продаж
Міжбанк
$
25.95
26.05
27.4
27.5
0.41
0.41

Архів новин

<<Грудень 2016>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31