clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt

Подорожуємо Україною. Зимові сюрпризи Полонини Боржави

На Полонині Боржава

На Полонині Боржава. Фото: автора

Пропонуємо пройтися одноденним маршрутом мальовничими гірськими стежками.

 Переглянувши ці фотографії, можна подумати, що це було давно і неправда. Стільки снігу і холоду! Однак цією зимовою красою я насолоджувалася два дні тому в Українських Карпатах, а саме під час прогулянки хребтом Полонина Боржава. І якщо у підніжжя гір стояла весняно-осіння погода (тепло, мокро і болотисто), то на їхніх вершечках можна було провалитися по коліна у снігові замети…
Хочу поділитися цим цікавим і мальовничим маршрутом, адже любителям гір, снігу й екстриму він точно припаде до смаку! До того ж він досить простий, принаймні, я пройшла його в осінніх берцях, без трекінгових палиць чи іншого додаткового спорядження. Ще одна перевага – маршрут можна подолати за один день, а тому ночувати у горах не доведеться. Та про все по порядку.
Стартуємо із селища Воловець Закарпатської області. Як вже зазначала, сюди досить легко дістатися із Хмельницького, і звідси ж можна швидко і легко піднятися у високі гори.

У селищі снігу зовсім немає.

 У Воловці слід спитати дорогу до старої сироварні, яка є першим пунктом у горах. Власне, є два шляхи дістатися до сироварні. Перший – досить пологою дорогою-серпантином, яка петляє крізь ліс. Вона маркована жовтою міткою туристичного маршруту, а тому заблукати буде важко. Йти нею досить легко, але довго – близько двох годин.

Туристичні мітки.

Другий шлях – крута стежка, яка йде напролом через усі підйоми під кутом близько 45 градусів. Я ходила обома шляхами, і тепер завжди обираю перший. Адже там, на хребті, сили ще знадобляться!

Дорогою до сироварні.

Коли стежка виходить з лісу, перед нами постає стара сироварня – закинута будівля, де вівчарі робили сир. Зараз споруда в аварійному стані, і з кожним роком я помічаю, що вона руйнується все більше і більше. Так, в останній похід помітила, що обвалилося ще одне перекриття. Тому наполегливо прошу не ходити всередині.

Сироварня руйнується з кожним роком все сильніше.

Сліди людської діяльності у горах.


Від сироварні можна йти прямо – на гору Плай (1323 м), траверсою праворуч, в бік гори Темнатик, або ж ліворуч, в бік найвищих піків хребта – гір Великий Верх (1598 м) і Стій (1681 м). Але оскільки наша мета повернутися сьогодні ж у Воловець, ще й таким чином, щоб не довелося проходити тим самим маршрутом двічі, останній напрямок нам не підходить.

На Боржаві можна орієнтуватися за спеціальними вказівниками.

Рухаємося праворуч, поки що траверсуючи гору Плай. Завдячуючи громадській організації «Карпатські стежки» та чеському уряду, якій фінансує проект, на Полонині Боржаві, як і на Чорногорському хребті, нещодавно з’явилося маркування туристичних маршрутів, а на кожній горі чи на роздоріжжі стоять вказівники із назвами гір, відстанню до них і напрямком руху. А тому орієнтуватися стало значно легше. Цього разу ми вирішили зекономити трохи сил і не подерлися одразу ж на гору Плай від сироварні, а обійшли її траверсом праворуч, а тоді вже піднялися на неї значно легшим шляхом.

Траверсуючи Плай.

Плай вартий уваги. Тут стоїть метеостанція, якісь телеприймачі і передавачі і вишка мобільного зв’язку. Тут є люди, які обслуговують апаратуру, та собаки, які гавкають на туристів. А ще – пам’ятний знак, присвячений В’ячеславу Чорноволу. Виявляється, він працював на метеостанції у 1969-1970 роках.

Метеостанція та інші споруди.

Меморіал Чорноволу.

Взимку вкриті льодом та інеєм металеві конструкції справляють цікаве враження. Особливо містичними вони були цього разу, адже на Плаю нас зустрів сильнющий вітер, якій здіймав сніжну куряву.

На горі Плай.

Пофотографувавши інопланетні конструкції, далі рухаємося на північний захід – у бік гори Темнатик (1343 м). Дорогою насолоджуємося фантастичними краєвидами: ось тут ялинка перетворилася на крижане чудовисько, тут сухі чагарники вкриті снігом, а ген там біле бореться з чорним – на сніжні вершини наступає темний голий ліс…

Такі ялинки - не рідкість у горах взимку.

Чорне і біле.


Нарешті ми на Темнатику – найвищій точці сьогоднішнього походу.

На Темнатику.

Далі стежка веде нас майже постійно вниз, щоправда, перед спуском у ліс на нас чекає ще одна невеличка, порівняно з попередніми, вершина – гора Цицька або Дзьомбик (1215 м). На кам’янистому округлому вершечку стоїть гігантський хрест, який у ясну погоду видно і з Воловця.

Вид із Темнатику.

Цицька (Дзьомбик).


Від Цицьки ми спустилися вниз практично напряму, не знайшовши більш-менш нормальної стежки. Йшли слідами туристів, які тут підіймалися (ми їх зустріли у горах до цього). Іноді доводилося їхати на спині, іноді – триматися за гілки дерев. Спуск виявився найскладнішою і найвеселішою частиною маршруту!

Гірські краєвиди.

Підбиваємо підсумки. Із Воловця ми вийшли у гори о 9 годині ранку, не кваплячись, пройшли зазначений маршрут, постійно зупиняючись, щоб помилуватися навколишньою красою, пофотографувати її і перекусити (у нагоді став термос з гарячим чаєм, який ми завжди беремо у зимові походи). І о 17.30 ми були знову у селищі, у садибі місцевих гуцулів, у яких зупинилися на нічліг. Втомлені, у промоклому взутті, але щасливі і сповнені гарних вражень!

Ось так виглядає вирублений ліс.

Читайте також про Скалат - замок із чотирма могутніми вежами.

 

Підписатися на канал "Є" в Youtube

Система Orphus
Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter
Коментарів - 0:

Популярні новини

Останні фото та відео




Архів новин

<<Грудень 2016>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31