clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt

Хмельницькі волонтери і війна: два роки позаду

Більше години волонтери згадували та розщповідали про те, як вони збирають допомогу для армії, яка нині боронить нас на сході країни

Більше години волонтери згадували та розщповідали про те, як вони збирають допомогу для армії, яка нині боронить нас на сході країни. Фото: автора

«Волонтерство – це діагноз», – так жартують ті, хто безпосередньо вже не перший рік допомагає українській армії на сході України

Останні два роки в країні йде війна. І без волонтерів, напевно, вона приходила агресивніше. Сайт «Є» запросив до себе в гості людей, які внесли неоціненний вклад у підтримку наших воїнів на сході, тобто волонтери, які стояли у витоків руху в Хмельницькому, а нині охопили своєю діяльністю всю Україну, і допомагають військовим не лише з нашої області.

Отож, знайомтеся: Олександр Попов, волонтер ГО «Мистецька сотня» «Гайдамаки», Тетяна Юзепчук, голова правління БФ «Подих надії нації», та засновники благодійного фонду «Патріоти України» Олександр Михайлов і Сергій Кисельов.

Кор.: З самого початку воєнних дій ви почали допомагати військовим, у яких нічого не було на той час. Які ваші перші враження, що найбільше вразило?

О.М.: Коли тільки все почалося, люди посильно допомагали армії, ми могли зранку і до обіду назбирати кошти на тепловізор. Народ вірив і не шкодував коштів на потреби наших військових.

С.К.: Вперше ми поїхали у зону АТО на початку літа, тоді саме звільнили Краматорськ. У ті часи існував зовсім інший ризик. Це зараз спокійніше, бо границі чітко розмежовані. А тоді не було меж, ми пересувалися від одного до іншого блокпосту, і тільки вдень, багатьох волонтерів супроводжували військові. Щодо стану армії, то у перші дні вона була на нульовій відмітці через погане фінансування. Хлопці були одягнені в різну форму, комусь подарували, хтось сам купив чи позичив… Деякі воювали навіть в домашніх тапках... Ми привозили спальні мішки, навіть такий дріб’язок, як голки, нитки тощо… На той час постійно мінялося місце дислокації кожної групи, бо мінялися границі контролю. Доставка продуктів та речей була погано налаштована. Зараз уже все по іншому. На той час волонтерський рух набирав великих обертів, сильно піднявся патріотизм, що приємно радувало. Волонтери закрили чималу нішу пробілів держави, яка не встигла забезпечити в повному обсязі військових. На мою думку, волонтери суттєво допомогли як на початку війни, так і нині продовжують допомагати захисникам.

Кор.: Таню, а коли ти вперше потрапила на Схід? Ти ж тоді ще починала сама, це зараз ти у фонді. Які твої перші враження?

Т.Ю.: Я поїхала вперше теж у 2014 році, але це було взимку. Ми везли 5 тон продуктів харчування. Мене віз водій з Луганська, який наголошував, що там живе і має забрати свої речі. Звісно, планувалося одне, але виходило інше. Емоції тоді зашкалювали. Ти ночуєш в наметі повному зброї, одна серед чоловіків-військових, готових у будь-який момент захищати країну. Раділа дуже, що ми таки довезли наш вантаж. Звісно, був і страх. Однак ти розумієш, що твоя допомога потрібна, і продовжуєш їздити знову й знову. Свою діяльність волонтера я почала ще з Майдану, однак це було, можна сказати, на місці. А це зовсім інше. Ти не замислюєшся, хто і як до тебе ставиться. З часом почалися регулярні поїздки, були певні прохання, замовлення. Оглядаючись назад, ти з острахом розумієш, що є і втрати: багатьох хлопців, яких ти знала, вже немає серед живих… Коли тобі розказують ситуацію, це одне, а коли бачиш все на власні очі - це зовсім інше. У хлопців не було елементарних речей: шкарпетки, спідня білизна, мило, медикаменти тощо… Тоді цінилося все набагато більше. Враження свої важко передати словами. Перша поїздка залишила свій глибокий слід у серці.

Кор.: Сашко, окрім продуктів, ти возив ще й артистів, аби підняти дух вояків. Розкажи, як усе відбувалося.

О.П.: Вперше я поїхав з рідного міста Вінниці, ми повезли майже 20 карет швидкої допомоги. У нас була своя серія, яка називається «Айболіт». Деякі ще досі працюють, а кілька машин розстріляли сепаратисти. Перші творчі поїздки з мистецькою сотнею почалися у листопаді-грудні. Адже, окрім одягу та харчів, людям потрібні позитивні емоції, щоб вони розуміли, що про них не забули. Ми записували вітання рідним від солдат, прокручували по телеканалах. Потім рідні нам телефонували і дякували за хоч якусь звісточку від хлопців з АТО. Концерти наче й дрібниця, але вкрай необхідні, це духовна підтримка, яка є №1. Зараз, слава Богу, держава більш-менш забезпечує потреби військових на Сході. За два роки багато чого змінилося на краще. Якщо на початку армія складала 20 тис, то зараз 150. Держава врегулювала виробництво і постачання усього необхідного.

Кор.: Співпраця держави і волонтерів завжди неоднозначна. Ті кажуть, що всього не вистачає, а держава звітує, що все гаразд. На вашу думку, як зараз справи у співпраці волонтери-держава стосовно військових? Чи є взагалі якась співпраця?

Т.Ю.: Співпраця є, але не зовсім така, яку б хотілося. Армія наша стала професійною. Звісно, є певні моменти з державою: форма не зовсім тої якості, яка мала б бути, тушонки теж не найкращої якості… Є проблеми, але хоча б мінімум необхідного виділяється. А ще людський фактор з боку командування – невчасна подача заявки або взагалі не подають. Це потрібно міняти.

С.К.: В останню поїздку ми возили дорогу якісну форму, захист. Щоб дати її тим, кому вона необхідна, довелося там трохи пожити, подивитися, що і кому треба більше. Те, що виділяла держава, не витримувало довго, швидко зношувалося. Держава «галочку» поставила, що виділила, а от про якість не подбала. А варто було б поцікавитися, чого і на скільки вистачає… Ті речі, взуття, яке ми привозили, навіть їхали додому на дембель. Коли продукція якісна - почуваєшся захищеним. А держава лише ставить відмітки, що вона те і те зробила…

Кор.: Виходить, волонтери і держава роблять закупівлі у різних поставщиків. А чи можливо було б домовитися на державному рівні про закупівлю тієї продукції, що беруть волонтери?

С.К.: Річ у тім, що в маси пішла інформація про якісний товар, а у виробництво пустили не зовсім те, що показали… На різниці хтось добре заробляє. От і знижують якість тканин, наживаються на війні, так би мовити. Волонтери показують, яка якість має бути. Військові після наших подарунків задоволені і чекають нас знову. І хоча їм забороняють одягати не державний одяг, проте вибір між якісним і не дуже товаром очевидний. Кожен хоче жити. Ми не маємо впливу на Міноборони та їхні закупки. Були випадки, коли подаровані нами автомобілі конфісковували на склад… Нам важко з цим самим боротися, має долучитися громада, щоб перед нею звітувала держава, куди і на які потреби пішли кошти і все таке інше.

Кор.: А які ще є дірки, які досі не закрила держава, а продовжують закривати волонтери?

О.П.: Перш за все це якість продукції. Ми беремо імпортне, а держава намагається зробити це сама. Однак кожен виробник хоче зменшити собівартість. Проблема в чиновниках. У когось присутня людяність, а комусь байдуже на якість, аби прибуток був більший. І доки ми цього не позбудемося, доки не перестанемо красти самі у себе - нічого не зміниться.

Кор.: У вас ніколи не виникало проблем з допуском до Сходу? Ви завжди нормально довозили навіть ту саму форму?

С.К: Нас завжди чекають, аби довезти до місця призначення. Почали більше, правда, контролювати, що веземо, перевіряють вантаж. Проте нас вже знають. Знають, куди і навіщо їдемо. Ми з законом дружимо, тому проблем не виникає. Однак є проблема: раніше перевіряли, що везеш назад, а зараз - ні. Виходить, вези що хочеш… Це неправильно. Перевірка має бути однозначно. І туди, і назад. Ми бачили навіть, як на блокпостах знаходили у людей зброю, яку ті намагалися вивезти.

Кор.: А чи просили вас колись привезти зі Сходу зброю?

С.К.: Ні. Та й такі прохання ми не виконали б. Коли військові нас просять взяти передачу рідним, то пакують її при нас, щоб ми бачили, що веземо. Тоді ми за неї відповідаємо. А хто хоче зброю – купуй легально. А взагалі, зараз страшно мати зброю. Іноді люди не витримують морально і стріляються. Особливо важко тим, хто повернувся з війни. Рахую, має бути психологічна допомога, яка не надається. Це найголовніше зараз. Дуже важко ветеранам. Про них просто забувають. Волонтери були і будуть потрібні. Держава не справляється з тим, що мала б робити. Тому наша допомога буде потрібна. Ніхто не знає, що на нас чекає завтра.

Кор.: Які зараз потреби армії?

С.К: До нас звернулися щодо техніки, машин швидкої допомоги. В зоні АТО у нас є волонтерський рух надання медичної допомоги. Швидкі виконують багато роботи. Але дороги їх вбивають, треба ремонтувати. Не вистачає машин. Військові просять машини для пересування. Просять одяг, амуніцію, різні запчастини до зброї. Тобто спецтехніку. До нас навіть телефонують і замовляють запчастини до «КаМАЗів». Бо поки до Міноборони пройде запит - довга пісня. А їхати треба вже сьогодні і зараз. Ми купуємо і передаємо поштовими перевізниками. Наче й виділяють багато машин, але ж вони ламаються, підривають і розстрілюють їх. Треба спонсорів, бо техніка дорога. А зібрати великі суми зараз важко.

Кор.: Як зараз справи зі збором коштів на потреби армії?

Т.Ю.: Зараз люди по іншому сприймають події. Вони живуть своїм життям, у кожного свої проблеми: тарифи, ціни тощо… Тому зараз важче, здають не багато. Якщо раніше хтось давав тисячу, а то й більше, то зараз 300-500. Зібрати необхідну суму важко. Та й речей менше приносять. Ставлення інше до подій та до війни…

С.К.: Ми зараз змінили трохи тактику: не просимо гроші, а просимо щось конкретне придбати. Йдемо разом і купуємо. А потім надаємо фотозвіт. Деякі спонсори закупляють великі партії одягу чи техніки. Вони бачать, куди все йде, бо ми запрошуємо їх з нами особисто передати необхідні куплені речі військовим. Там вони самі на свій розсуд роздають форму і все інше. Таким чином кожен спонсор бачить, що все доходить до адресата. Це стимулює до нових закупок. За одну поїздку ми можемо наїздити 2-3 тисячі кілометрів, нас часто спонсорують соляркою підприємці.

О.П.: Ми щоп’ятниці влаштовуємо гайд-парк, тобто збір коштів від населення, влаштовуємо концерти на Проскурівській. І якщо раніше збирали 5-6 тисяч, то зараз 500-600 гривень… Люди помінялися, зневірилися… Ми наразі працюємо з підприємствами.

Кор.: Існує й проблема псевдоволонтерів. Наче збирають на АТО, а таким чином підривають авторитет волонтерів. Як ви ставитеся до цієї проблеми?

О.П: Це все людський фактор.

Т.Ю.: Ми всі один одного знаємо, спілкуємося між собою. Ми не можемо змусити довіряти нам. Людина чи вірить, чи ні. Проблема є, і це продовжується, на жаль.

О.П.: У Хмельницькому ми не чули випадків, щоб хтось від нашого імені збирав кошти. Це добре, що люди допомагають людям. З часом, думаю, можна буде перевіряти репутацію волонтерів через фонди тощо.

Кор..: А окрім звітності перед спонсорами є ще якась форма звітності перед іншими?

С.К..: Ми складаємо акти прийому-передачі, хто що приніс. Роздачу фіксуємо на фото і актами також.

Т.Ю.: Ми також складаємо акти прийому-передачі, ведеться бухгалтерія, фотозвіти. Навіть звітуємо в соцмережах.

Кор.: Багато хто задається питанням, за що живуть волонтери?

О.П.: Я працюю на двох роботах. Ще займаюся допомогою дітям онкохворим. На Луганщині ми опікуємося 11 школами-інтернатами, постійно до них їздимо. Якщо все буде добре, плануємо до 1 червня подарувати дітям звукове обладнання на суму мільйон гривень. Усі в моїй команді працюють, заробляють гроші. Ми навіть купуємо медикаменти чи ще якусь провізію свої гроші, якщо нам телефонують по дорозі і кажуть, що чогось не вистачає.

Т.Ю.: Я також працюю, заробляю на життя.

О.М.: Ми маємо працювати задля розвитку держави, аби наші діти жили на своїй землі, розмовляли своєю мовою. Але маємо закачати рукава і добряче працювати.
Волонтерство прийшло до нас не так давно. У кожного була і є своя робота.

Кор.: Хочу зауважити, що до нас мала завітати ще одна гостя, але не змогла прийти, бо її з роботи не відпустили, оскільки та лише вчора повернулася з Краматорська. Це теж свідчення про те, що люди працюють.

С.К.:
Волонтерство ж було не завжди, а прийшло до нас останні роки. У кожного була і є своя робота. От Сашко (Михайлов – прим.ред.) має свій бізнес, то відкупляється, щоб не їздити (сміється – прим.ред.). Кожен щось вкладає своє. На цьому не заробиш. Ми працюємо безкоштовно, без посад і зарплат.

Кор..:
А як ставляться рідні до вашої діяльності?

О.П: Я двічі одружений, і двічі розлучений, тому вільно розпоряджаюся своїм життям. Однак є батьки і син у Вінниці, ми рідко бачимося. Сину 14, і він добре розуміє все. А батьків часто навідують мої друзі, іноді чимось допомагають їм.

Ю.Т.: Мої батьки живуть на Рівненщині, а я живу сама. Ставляться неоднозначно. Оскільки я сама маю фізичні проблеми, батьки не в захваті від того, що я роблю. В багатьох до моєї діяльності специфічне ставлення. Складно всім все пояснювати, чому, куди і навіщо ти їдеш. Тому іноді викручуєшся, вигадуєш відмовки. Окрім часу ти на кожну поїздку витрачаєш ще й своє здоров’я.

С.К.: Я своїх ставлю перед фактом. А потім приїжджаю і не запитую, як вони до цього ставляться.

О.М.: Радіють, що живий-здоровий приїхав. Наша робота - це у нас діагноз. Звісно, рідні страждають: і наші, і тих солдатів, що в зоні АТО. І страждають передусім батьки, які виховали гарних дітей. Це моя думка. Однак ми робимо все, аби наші діти не страждали. Живемо заради них. Віримо, що скоро настане час, коли будемо допомагати дітям, а не військовим.

Кор.: Тож хочеться наостанок розмови сказати: не будьмо байдужі! Якщо ви маєте змогу і бажання допомогти, надаємо рахунки:

Р/р 26002052416371 в ПАТ «ПриватБанк», МФО 315405, отримувач БФ «ПОДИХ НАДІЇ НАЦІЇ» ЄДРПОУ/ДРФО 39652366
Призначення: благодійна допомога

Р/р 26004017023842 в «Укрексімбанку», МФО 315609, отримувача БФ «Патріоти України, ЄДРПОУ 39432655
Призначення: благодійна допомога

Картка «ПриватБанку» 5168 7420 6867 5978 Попов Олександр Васильович

Пропонуємо вашій увазі повну версію ефіру з волонтерами:
 

Підписатися на канал "Є" в Youtube

Система Orphus
Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter
Коментарів - 0:

Популярні новини

Останні фото та відео




Архів новин

<<Грудень 2016>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31