Дві доленосних події видатної художниці

Подія перша: невдала еміграція
Тетяна народилась 11 (24) лютого 1917 року в російському Смоленську в родині гімназійних вчителів Ніла Яблонського та Віри Варгасової. Батько, який ще у 1905 році разом з передовою молоддю виступав проти царизму й за участь у студентських заворушеннях був виключений з Петербурзької духовної академії, спочатку з піднесенням зустрів встановлення радянської влади. У 1918 році як живописець-аматор виступив одним із організаторів смоленського товариства художників, у 1921 закінчив курси при Вищих художньо-технічних майстернях у Москві, з 1922 став головним зберігачем картинної галереї Смоленського музею та викладачем живопису в студії "Пролеткульта". Але ейфорія від зміни влади швидко минула. Ніл Яблонський не побачив того світлого майбутнього, яке обіцяли більшовики, відчув на собі негативне ставлення до інтелігенції, був обурений знищенням заможного селянства та руйнацією храмів. Батько Тетяни настільки розчарувався у радянській владі, що твердо вирішив залишити СРСР.
У 1928 році родина Яблонських (батько, мати та троє дітей) відправилась до Одеси – з надією через це портове місто виїхати за кордон. Проте, всі намагання офіційно емігрувати закінчились невдачею, й у 1930 році Яблонські переїхали до Кам’янця-Подільського. Тоді прикордонне Поділля мало славу краю контрабандистів, серед яких були такі, що могли нелегально переправити за кордон. Й от, коли у 1933 році Тетяна закінчила Кам’янець-Подільську семирічну школу №5, батько домовився, що родині допоможуть покинути СРСР. Як згадувала Тетяна: "На воза завантажили речі, посадили нас, дітей, та відправились на захід. Але тут щось зірвалося – людина, яка обіцяла посприяти, не прийшла. Батько і мати просто почорніли від страху. На світанку довелося повернути на схід, й не заїжджаючи до Кам’янця, одразу рушили в Луганськ, де ніхто не знав про нашу спробу втечі". Ледь прибувши до Луганська, Тетяна виїхала до Києва, де вступила до художнього технікуму… Там й розпочався її шлях до вершин мистецтва.
Довгі роки Тетяна Яблонська намагалась не розголошувати подробиці історії про те, як її родина опинилась в Україні. А ще, розмірковуючи про цей поворот у житті, вона завжди дякувала долі, що батькам не вдалося тоді виїхати.
Подія друга: старт до визнання
З другого курса технікуму Тетяна перевелася до Київського художнього інституту, який успішно закінчила напередодні війни 1941 року. Після визволення Києва, у 1944 році стала викладачем того ж інституту. А за чотири роки відбулась вирішальна подія в творчому житті молодої художниці. Й вона знову була пов’язана з Поділлям.
Влітку 1948 року Тетяна Яблонська, як викладач інституту, повезла на творчу практику своїх студентів у село Летаву Чемеровецького району Кам'янець-Подільської (нині – Хмельницької) області. Вибір місця практики був не випадковим – колгосп ім. Леніна в Летаві у 1947 році здивував усю країну неймовірними врожаями зернових та буряка. Успіх колгоспу ще більше здавався вагомим, якщо врахувати, що у повоєнному селі серед 765 працездатних було 717 жінок. Досягнення летавчан були щедро відзначені державою – 11 (!) трудівників колгоспу на чолі з головою Д.Бойко отримали звання Героя Соціалістичної праці, 19 були нагороджені орденом Леніна, 64 – орденом Трудового Червоного прапору, майже 150 – медалями СРСР. Для країни, яка важко відходила після воєнної руїни, такий трудовий успіх був зразковим прикладом. Для популяризації звершення подільських селян до Летави направили журналістів центральних газет – для підготовки репортажів про героїв праці, письменника С.Скляренка та поета О.Підсуху – для створення літературних нарисів про трударів, композитора М.Мірцина – для написання музики до пісень про славних летавчан, а також студентів-художників на чолі з Т.Яблонською.
Тетяна зробила чимало замальовок у Летаві, з яких у 1949 році написала чотириметрову картину "Хліб". Формально робота цілком відповідала духові доби: соціалістичний пафос, нові герої, їх завзяття і любов до праці. Разом з тим, ця картина не має вигляд пропагандистського плакату, а навпаки, в ній вражає тепло та радість життя. Як потім згадувала авторка: "Я писала "Хліб" з цілковитою віддачею, із серцем, повним любові до цих жінок, до зерна, до сонця. Я найбільше намагалася передати захоплення від самого життя, передати правду життя". Й її правда вийшла більшою за всі ідеологічні замовлення.
Картина мала надзвичайний успіх, як результат – Т.Яблонська отримала Державну премію СРСР та всесоюзне визнання. У наступні роки художниця написала ще чимало яскравих полотен, за які тричі була відзначена Державними преміями, отримала почесні звання та нагороди. Але саме завдяки "Хлібу" ім'я Т.Яблонської стало відоме на всю країну, а її творчість отримала світове визнання. Розуміла це й художниця – вона із вдячністю листувалась з летавчанами, у 1970 році організувала персональну виставку у Кам'янці-Подільському, а у 1973 – спеціально приїжджала до Летави на зустріч з селянами.
На жаль, з героїв "Хліба" вже нікого не має в живих. Пішла у вічність й художниця. Але залишилась картина, яка нині зберігається у Третьяковській галереї Москви серед найвизначніших творів ХХ ст. Є авторська копія в Київському художньому музеї та декілька копій у інших музеях країни, у тому числі – у сільському музеї Летави. Адже картина "Хліб" фактично стала своєрідним символом цього подільського села та всі подальші роки надихала селян на трудові звершення. Колгосп ім. Леніна (а нині – сільгоспкооператив "Летава") завжди був серед передових, як при Радянському союзі, так й в незалежній України.