ye-logo.v1.2
22 Серпня, 2019

Нерідні

Олена ЩЕГЕЛЬСЬКА Економіка 1170

Для нашої держави такими були і залишаються селяни. Їм, як і сотні років тому, допомагають виживати корівки,

Споконвіків селяни на Русі були на останніх місцях рейтингу «державної любові». В Російській імперії вони й людьми не вважалися – кріпаками. Совєти хоч і зробили їх товаришами, проте паспортів на руки не видавали. В незалежній Україні нібито відкрили завісу, видали паспорти. І… розвалили колгоспи, тим самим позбавивши селян останньої можливості отримувати якусь копійчину. Й подалися селяни за кордон, до української столиці. Але не оглядати історичні місця, а знову… у найми. Декому, щоправда, поталанило більше – зміг влаштуватися на роботу або у найближчому містечку, або ж в орендаря їхніх земель. Однак, економічна криза знову ж таки першим по шапці вдарила селянина: позбувшись роботи, почали повертатися у рідні домівки без засобів до існування. Здавалося б, держава мала б підтримати безробітну людину! Однак, державні мужі вирішили, що така фінансова підтримка селян – розкіш, адже у них є годувальниця – земля! Зміни до законодавства про безробіття, які вступили у дію з 13 січня, позбавили тих, хто має особисте селянське господарство ( практично всіх селян), отримувати допомогу у зв’язку з безробіттям. Раніше ж селян мали можливість отримати від держави якісь гроші у скрутний момент. Адже ті, хто, за підрахунками, від землі мав дохід, менший за прожитковий мінімум (сьогодні це – 605 гривень), все-таки отримував державну підтримку.

«Опалення вмикаємо тільки вранці й ввечері, а коли відлига, то й взагалі ним не користуємося»

У Пахутинцях Волочиського району 220 дворів. Тих, хто має роботу, можна на пальцях перерахувати: по кілька чоловік у сільраді та школі, двоє – у медпункті та троє – у будинку культури. Ще є три магазини. Частина людей відпрацювала сезон у підприємстві «СТІОМІ-холдинг», яке орендує пахутинецькі землі. Нині сидять вдома. Дехто, щоправда, встиг до 13 січня зареєструватися у центрі зайнятості, то сьогодні виглядає «королем» - він офіційний безробітний. Чоловік пані Світлани, мешканки села, цього зробити не встиг. То й перебиваються на 130 гривень Світланиної зарплати (вона має всього 25 відсоток ставки). «Маємо 58 соток городу, - розповідає пані Світлана. – Паї віддали в оренду «СТІОМІ-холдингу». За них нам дають борошно, зерно, хліб. Й чоловік працював сезон там. Однак, зарплати не платили з червня. Винні три тисячі гривень, а за листопад ще навіть не нарахували. У нас старший син – студент, молодший – дев’ятикласник, теж мріє про навчання. За семестр потрібно заплатити 1 200 гривень, ще й з собою грошей дати. Молодшому теж щодня треба хоча дві гривні дати на булочку чи пиріжок. Звісно, як і всі у селі, тримаємо поросят, корову, курей, качок. Вирощуємо картоплю, буряки, моркву, цибулю, капусту. Свій горошок закриваємо, кукурудзу. Здаємо молоко, на м’ясо, хоч свиню ще не різали, вже маємо замовлення. Але грошей це багато не приносить – молоко приймають по 90 копійок за літр, свиню на продаж маємо одну на рік, продаємо щороку по кілька поросят. Тому, коли приходить час сплачувати за навчання, позичаємо у родичів, сусідів. Потім потроху збираємо, віддаємо. Добре тим, у кого в сім’ї є пенсіонер, вони щомісяця гроші мають. А ми – на межі виживання». Опалення в хаті у родині вмикають лише зранку та ввечері, коли син вдома. А зараз, коли відлига, то й взагалі газ відключають – економлять.

«Горби на плечі заробляємо»
Заболотні-односельці пані Світлани, вирішили не покладатися на когось, а господарювати на своїх п’яти паях. «Одноосібники», - дехто шанобливо, а дехто й презирливо, додаючи стиха «куркулі», називають їх селяни. Самі ж «куркулі», зодягнені у височенні чоботи й старенькі куфайки, зовсім не радіють своєму статусу. Так, є тракторець, але толку з нього, якщо він поламаний. «Чекаємо пенсії, аби купити запчастини», – каже господиня, Ганна. Виростили торік пшеницю, то тепер у гаражі псується – покупців на неї немає. У хлівах – корови Лиска та Рита, конячка Квіточка, свині. Й гордість та забавка, подарунок дітей – порося-«в’єтнамець» Дуся. «Кажуть, що ці свині травоядні і дуже чистоплотні, але ми ще не зовсім розібралися, – зізнаються господарі. – Коли брали землю, сподівалися щось заробити. Але зараз зрозуміли, що тільки горби на плечі заробляємо. Солярка дорога, запчастини до техніки – теж. Здаємо молоко, буває, що й тонну на місяць, продаємо свинину. Але виживаємо, в основному, за рахунок пенсії, це «живі» гроші. Колись, щойно розпався колгосп і нам віддали борги, змогли купити техніку. Зараз не вистачає грошей її ремонтувати».

На вихід з особистого селянського господарства потрібен дозвіл сільради

Однак, селяни не поспішають скористатися цим правом. Бо на державу вже майже ніхто в селі не сподівається, а земля, все-таки, не дасть померти. Не погоджуються з усіма змінами до законодавства про зайнятість і у службі зайнятості. Зокрема, зазначає перший заступник директора обласного центру зайнятості Сергій Черешня, справедливо буде вважати людину такою, що втратила роботу і має право на державну допомогу, якщо вона протягом року пропрацювала 26 тижнів та має страховий стаж. У центрах зайнятості сподіваються, що після 13 лютого Кабмін розробить механізми роботи прийнятих змін до законодавства й врахує пропозиції регіонів щодо покращення їх дії.

Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

Популярні новини

Останні оголошення

  Так  Ні, дякую