ye-logo.v1.2
25 Вересня, 2020

«Елітні руїни»

Економіка 1503

або у що перетворилися майбутні квартири?

Поки держава вишукує можливості забезпечити житлом військовослужбовців, у Хмельницькому, в мікрорайоні Ракове, закінчують розбирати на будівельні матеріали військову казарму, яка ще донедавна мала стати елітним житлом з майже чотирма десятками квартир.
Крокуючи територією однієї з колишніх військових частин, що у районі Ракове, здається, знаходишся у іншому житті. Немає переповнених сміттєвих баків, біля яких зграями сновигають коти і собаки, дворами вітер не ганяє поліетиленові пакети, з під’їздів не смердить казна-чим. Тут все до ладу і по-військовому акуратно. Триповерхові будинки з великими вікнами й високими стелями, чепурні, як лялечки, потопають у вазонах. Це колишні військові казарми. Милують око та ніздрі квітники з чорнобривцями і мальвами, акуратно вистрижені газони, побілені вапном тротуари, пофарбовані лавочки на кожному кроці і навіть доглянутий  яблуневий сад. Деякі жителі розжилися невеличкими грядками, посіяли кукурудзу, моркву, кріп. І головне, нічого не потоптано, не викрадено.

Будяк у квітнику,
або «будинок з химерами»
Не вписується в ідеальну картину райського життя, справляючи гнітюче враження, хіба що одна з казарм. Повз неї боязко проходити, не кажучи вже про те, аби зайти до середини. Здається, саме у таких місцях кіношники знімають фільми жахів. Замість вікон недобита руїна, «глипає» на білий, такий несправедливий до неї світ, чорними дірами. Груди каміння, битої цегли, розтрощені сходи, вирвані поручні. На підлозі помічаємо сліди не так давно розкладеного багаття. Чи то безхатченки вподобали собі приміщення, а чи хтось влаштовував пікнік в екстремальних умовах?
«Це місце ми намагаємося обходити стороною, –  розповідає жителька сусіднього будинку Лідія. – Але це не дуже вдається робити, бо на роботу і з роботи потрібно йти повз цю «розвалину». У вечірній час – особливо страшно, бо там працює тільки один ліхтар. Йдеш швидкою ходою  і від кожного шелесту здригаєшся. Не знаєш, чи то просто кішка пробігла, чи хтось з лихими намірами? Тут часто розпивають пиво підлітки, а ще – збираються наркомани. Вже багато разів бачила купу шприців.
Вже тричі казарма горіла. Останнього разу приїздили аж дві бригади пожежників. Це було страшно! Люди боялися за свої будинки, адже шифер летить на велику відстань, погоріли б тут усі…».
«Дітей туди тягне, ніби магнітом, – каже інша  жителька Людмила. – Ми суворо забороняємо їм ходити у розвалену казарму, але діти – є діти. Знає, що не можна, але піде…».
Місцеві жителі бояться, а молодята приїздять сюди фотографуватися. І це не жарти. Якось біля напівзруйнованої казарми зупинився весільний кортеж на чолі з лімузином. Новоспечені молодята у супроводі почесних свідків та гостей (дами на шпильках у вечірніх сукнях, мужчини у фраках) сміливо переступили її поріг і зникли у кам’яному «череві». Фотосесія для історії на «руїнах історії» –  це зараз модно.
На стіні, поміж зізнань в коханні та нецензурщини, так символічно виділяється напис: «The and» («кінець»).

Місцевий безкоштовний «епіцентр»
Десь рік тому позабивали дошками вікна, але вистачило цього не надовго. На зборах домоуправління сказали, що це не їхня територія. А казарму продовжують завалювати сміттям.
«Вона тут усім заважає, – розповідає пані Людмила. –  Добре було б, якби казарму переобладнали на багатоквартирний будинок, але якщо можливості немає, то нехай краще знесуть».
 «Років п’ять тому за казарму таки взялися, – розповідає іще один місцевий мешканець Микола. – Привезли деякі будівельні матеріали. Моя мама працювала там сторожем. Але гроші швидко закінчилися, будівництво згорнули, а вікна позабивали дошками».
Але це нікого не зупинило. Поступово з казарми виносили все, що могло згодитися в господарстві. Ті ж самі дошки з вікон повідбивали й забрали.
«Це наш місцевий Раковський «епіцентр», – продовжує пані Людмила. – Тут господарі безкоштовно набирають будівельні матеріали. Вже зняли все, що тільки можна було: паркет, дошки, хорошу цеглу… Серед білого дня під’їжджали машини, на них вантажили і кудись усе це вивозили».

Примарні квартири
з високими стелями
Казарма збудована в далекому 1937 році. Під час німецько-фашистської окупації на території цієї військової частини знаходився табір особливого режиму для військовополонених «Шталаг 355». Парадоксально, казарма вистояла у той жахливий час, а життя у мирні дні – дається їй так нелегко. Подейкують, що кілька років тому за цією адресою, так би мовити, направо-наліво розпродували квартири. Люди кажуть, що навіть в газетах бачили оголошення про продаж квартир, яких немає. Приходили потенційні покупці і дивувалися, що «квартирами із телефонами», які їм уже пообіцяли, тут ще й не пахне. А ще кажуть, що дехто навіть заплатив перший внесок за примарну квартиру. Боявся, аби іншому не дісталася. Адже район тут хороший: чистий, спокійний. Всі один одного знають, якщо не по іменах, то в обличчя – точно.

«Нічий» будинок
з балансовою вартістю «нуль»
Замовником будівництва житла для військовослужбовців є Міністерство оборони України. У 2002 році, договір на проведення реконструкції казарм, що на вул. Чорновола у Хмельницькому, були укладені між центральним спеціалізованим будівельним управлінням (ЦСБУ) і 55 управлінням начальника робіт Міністерства оборони України, що в Хмельницькому. За винятком однієї – Чорновола, 188. Вона, згідно іншого договору, дісталася приватній фірмі «ДОМ». Інвестиції на її переоблаштування казарми фірма отримала з двох міністерств: оборони та внутрішніх справ. Частина працівників обох відомств мали отримати квартири в майбутньому будинку. У відділі капітального будівництва МВС у Хмельницькій області повідомили, що «інвестиції, на той час, були у вигляді матеріальної бази, векселів і частини коштів».
Обидва виконавці робіт розпочали практично одночасно. Але результати виявилися різними. Чотири казарми, якими займалося 55 управління, згодом перетворилися в багатоквартирні будинки, а об’єкт фірми «ДОМ» – на руїни.
В УКБ МВС повідомили, що «усі будівельні роботи, хоча казарма була збудована у 30-х роках, виконані якісно. Там потрібно було зробити перепланування, добудувати сходинкові клітини і зробити  житловий будинок на чотири під’їзди з майже сорока квартирами. Протягом всього часу, коли мала би проводитися реконструкція, в будинку сталося дві серйозні пожежі і після них, об’єкт став практично аварійним».
ЦСБУ, яке укладало договір, згодом розформували, його правонаступником стало Подільське управління по капітальному будівництву (УКБ) з центральним офісом у Вінниці.
«У свій час фірма «ДОМ» уклала угоди з порушенням норм законодавства, – розповідає Євген Пихтін, представник УКБ Міноборони у Хмельницькому, тому управлінню довелося через суд розірвати з ними договір. Фірма жодних робіт не проводила і своїх зобов’язань перед Міністерством оборони не виконала».
Не виконала вона зобов’язань і перед Міністерством внутрішніх справ, хоча згодом, згідно рішення суду, борги фірма сплатила. Без коштів й досі залишається лише кооператив «Архітектор», працівники якого розробляли на замовлення фірми проектну технічну документацію.
Якщо скласти до купи всі «пазли» цієї справи, то вимальовується досить незрозуміла, на перший погляд, картина: замовника робіт, як такого, немає – воно розформоване. За усіма телефонами, які нам давали в різних відомствах, з фірмою зв’язатися так і не вдалося. Договір на проведення робіт розірваний. Незмінним залишилося тільки те, що з великою натяжкою можна назвати будинком. Та й він ніде, у жодних списках не значиться. Після довгих перемовин з представником УКБ Міноборони питання «на чиєму ж балансі знаходиться будинок?» залишилося відкритим. Спочатку Євген Володимирович сказав, що «балансова вартість цього об’єкта – нуль, оскільки Міноборони не витратило на нього жодної копійки». Пізніше – запевняв нас, що «в титульному списку, як об’єкт незавершеного будівництва, ця казарма в нас (тобто, в управлінні капітального будівництва – авт.) не значиться». А от в яких «значиться» і чи є вона хоч в якихось списках взагалі, так і не сказав. Після «-надцятої» спроби з’ясувати, на чиєму ж балансі знаходиться будинок і хто за нього відповідає Євген Пихтін зі знанням справи заявив: «Цим питанням займатися не варто, бо воно не становить суспільного інтересу. На мій погляд, не як посадової особи, а як фахівця в цій справі, це будівництво безперспективне і його варто знести, але для цього з державного бюджету мають бути виділені кошти, а їх немає». Хоча, кому держава має виділяти ті кошти Євген Володимирович не конкретизував.

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини

Інформація з інших ресурсів

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую