ye-logo.v1.2
19 Вересня, 2019

Ті, хто справа

Світлана КАБАЧИНСЬКА Економіка 740

Юрій Костенко: свій до свого по своє
Юрій Іванович Костенко народився 12 червня 1951 року в селі Нова Ободівка Тростянецького району на Вінниччині. 1973 року закінчив Запорізький машинобудівний інститут. Інженер-зварювальник, кандидат технічних наук. Працював інженером, науковим співробітником.
З 1989 р. – член Народного Руху України. З 1990 р. – народний депутат України всіх скликань. З лютого 1999 р. – голова партії Український  Народний Рух (НРУ), 2003 р., перейменованої на Українську Народну партію (УНП). У 1992 р. – міністр охорони навколишнього середовища України, у 1995-1998 рр. – міністр охорони нав-колишнього природного середовища та ядерної безпеки України.Майстер спорту з альпінізму.
Юрій Костенко в українській політиці вже 20 літ. Тобто – з самого початку, ще з кінця радянських 80-х, коли визначення “рухівець” з уст тодішньої компартноменклатури звучало як відкладений до часу вирок. Сказав би йому хтось тоді, що з часом він теж стане типовим партноменклатурником  – либонь, нізащо не повірив би.
А от же – став. Спершу просто піднімався вгору партапаратними східцями Руху – організації, яка уособлювала національне відродження України і її порив до демократії. А потім, коли Рух, що мозолив очі режиму Кучми, зусиллями і ззовні, і зсередини таки розколовся – очолив “розкольників”, невдоволених діями тодішнього лідера Руху В’ячеслава Чорновола. І ні  смерть легендарного дисидента, ні однакові з  Народним Рухом України програмні засади, ні навіть той факт, що голова УНП Юрій Костенко і голова НРУ Борис Тарасюк – свати, – ніщо не з’єднало знову колись єдину і тому колись впливову політичну силу. Споконвічна українська біда: два жупани – три гетьмани.
Тож Юрій Костенко сьогодні – типове уособлення саме такого “булавоносця”.
З одного боку, старійшина національно-визвольного руху. З іншого –  політик так званого “другого ешелону”: наче й відомий, і заслужений, і при мандатах-посадах-регаліях – але претендувати на найвищі посади не може. Ба ні: претендувати може, та навряд чи їх займе. Бо не має того невловимого чогось, що називається харизмою. Ніби й правильні речі говорить, і може й робить їх правильно, і всією біографією доводить відданість національній ідеї – та немає горіння, натхнення, здатності до самопожертви. Нудно все, вимучено, без пристрасті. Типовий апаратник, словом.
Без таких, звісно, неможлива жодна справа. Але, коли саме такі справу очолюють, то на перемогу сподіватися можна хіба що за особливої прихильності зірок. Власне, Юрій Костенко навряд чи спить і бачить себе Президентом України. А от зберегти себе на чолі партії, а партію в складі якогось блоку – в парламенті йому вочевидь хочеться. Тому й іде на президентські вибори: посвітитися на телеекранах, білбордах, ще раз нагадати про себе. Благо в партії є кілька небідних людей, здатних йому це забезпечити. Тим паче, що, обравши виборчим гаслом рекламу всього українського, Юрій Іванович опосередковано працює і на них.
Не будемо судити, кого дужче любить Костенко: Україну чи себе в ній. Обмежимося констатацією очевидного факту: він – типовий український політик. Добре, якщо визначальне слово – “український”. Гірше, якщо – “типовий”.

Олег Тягнибок: свободи багато не буває?
Олег Тягнибок народився 7 листопада 1968 року у Львові. 1993 року закінчив Львівський медичний інститут, 1999-го отримав диплом юриста у Львівському державному університеті імені Івана Франка. У 1987-1989 рр. відслужив термінову службу в армії. Навчання в медінституті поєднував з роботою  санітара, згодом – медбрата у львівських лікарнях. Після закінчення інституту три роки працював лікарем.
У політиці – зі студентської лави. Спершу - керівник осередку Студентського братства інституту, опісля – голова Студентського братства Львова, депутат Львівської обласної ради, народний депутат України ІІІ І ІV скликань. З 2004 року очолює Всеукраїнське об’єднання “Свобода”.
Президентські амбіції Олег Тягнибок озвучив після оглушливої (33% голосів) перемоги “Свободи” на виборах до Тернопільської обласної ради в березні цього року. Хоч і до цього очолювана ним партія була помітною на всеукраїнському політичному тлі. Щоправда, найдужче це спостерігалося перед кожними черговими виборами до Верховної Ради: очевидно, на нарощування більшої рекламної присутності фінансових потужностей не вистачало. І без того не раз звучали звинувачення в тому, що партію “підгодовують ” ідеологічні супротивники – щоразу, коли їм треба розколоти національно-демократичний табір. Адже націоналістичні погляди, які сповідує партія, історично і ментально близькі мешканцям західноукраїнських областей, які й підтримували “Свободу”, тим самим розпорошуючи голоси менш радикальних, але більш прохідних на загальноукраїнському рівні представників національно-демократичних політичних сил. Тим паче, що, крім Тягнибока,  уособлювали “Свободу” такі яскраві постаті, як режисер Юрій Іллєнко чи науковець Ірина Фаріон:  люди, для яких українська ідея – це їхнє життя.
Попри все,   Тягнибок став помітною фігурою в українському політичному середовищі. Приємна зовнішність, ораторський талант, та найголовніше – виразна, чітка і системна ідеологічна платформа партії забезпечують йому прихильність навіть ідейно неоднорідних аудиторій. “Товариство”, - натхненно звертається до них молодий симпатичний націоналіст, і вони  до кінця його виступів зазвичай і справді почуваються більш єдиними і більше українцями, ніж до того. Лідерські якості Тягнибока впливають магічно, особливо на молодих патріотично налаштованих людей; от тільки б не переросли вони у вождізм і самозакоханість.
Хоча біографія пана Олега свідчить про здатність наполегливо йти до мети, долаючи труднощі та перешкоди. Вже те, що студент-медик не “відкосив” від армії, багато про що говорить – особливо на тлі чинних українських владоможців, діти яких (а то й вони самі) про військову службу не чули ні сном ні духом. Так само сприймається і освоєння студентом Тягнибоком  майбутньої професії медика з азів – санітаром і медбратом. Навіть те, що в родині Тягнибоків троє дітей – дві доньки і син (дружина – лікар-епідеміолог), також характеризує батька чималого як на нинішні часи сімейства як людину, здатну брати на себе відповідальність.
Чи здатний лідер “Свободи” розширити цю відповідальність на всю країну? Говорити про це сьогодні ще просто рано. Не лише тому, що 41-річний Олег Тягнибок лише п’ять  років як очолив партію. Швидше тому, що ця партія, широко представлена в усіх місцевих радах усіх західних областей, ще не довела власної політичної зрілості:  не лише гарними патріотичними словами, а справді серйозними справами. Станеться це – прийде і справжнє політичне визнання, незважаючи на те, що слово “націоналіст” і досі продовжує бути лякалочкою на значній території України. Наразі ж важливо те, що Тягнибок і його соратники  не відштовхують від національної ідеї квазірадикалізмом чи ультраправими закликами, а відданістю Україні та українству приваблюють до неї все більше прихильників.
Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую