Гаряча тема:
- Війна
У Красилові зберігається літургійна чаша, яка є свідком вірності і витривалості католицької віри
Якщо ви завітаєте до Красилова, радимо побувати у римо-католицькому храмі Пресвятого Серця Ісуса.
Адже це — одна з найстаріших споруд райцентру, якій вже понад 220 років. Нині храмом опікуються монахи з ордену Капуцинів.
«На жаль, систематизованих достовірних відомостей про історію храму мало, — розповідає брат Збігнєв Савчук. — Але з історичних документів відомо, що наприкінці ХVІІІ століття новий власник Красилова, Міколай Сапєга, мальтійський рицар, полковник французької, а згодом і російської армії, волинський маршалок продовжив розпочате батьком будівництво костелу та палацу. І 1795 року храм почав діяти. Згодом костел та палац перейшли у власність його доньки, Ідалії, яка вийшла заміж за колезького радника Костянтина Чорбу. Новий красилівський поміщик Костянтин Чорба виділяв значні кошти на розвиток храму. Наприкінці ХІХ-на початку ХХ століття, коли власниками міста були Маньковські, будівлю костелу реставрували. Для реставрації палацу і костелу запросили відомого на той час фахівця Штефана Шиллєра. Старожили розповідають, що палац пані Маньковської, де нині розташований професійний ліцей, був з’єднаний з костелом підземним ходом. Однак у 60-х роках минулого століття він був частково зруйнований, тому його входи замурували».
В історії храму є чимало трагічних сторінок. Приміром, у серпні 1921 року під час урочистостей, присвячених Вознесінню Найсвятішої Матері Божої, на подвір'ї храму вбили настоятеля парафії, 33-річного священика Казимира Мазура. Деякий час після цього храм був закритий. Згодом діяв нетривалий час, а 1934 року його знову закрили. Спершу тут був склад. Згодом переобладнали під клуб. 1961 року храм передали районному відділу освіти. Приміщення зробили двоповерховим і влаштували в ньому будинок піонерів.
«Парафіяни неодноразово зверталися у різні інстанції, аби їм повернули храм, — продовжує брат Збігнєв. — З 1989 року до Красилова приїжджав отець Віктор Ткач, який разом з парафіянами служив Євхаристію на сходинках перед костелом. А в лютому 1990 року приміщення повернули католицькій громаді. 17 лютого єпископ Ян Ольшанський освятив храм».
Костел одразу ж почали реконструювати, до роботи долучилися парафіяни. За роки, коли храм пристосовували для різних світських справ, меблі, ікони та інші речі з костелу зникли. Щось просто знищили, багато цінних речей християни заховали у своїх домівках. Так в однієї прихожанки зберігалася літургійна чаша, а її, згадує священик, називали навіть “пані ксенд”, адже у неї вдома часто люди збиралися на молитву. Проте у радянські часи люди не надто розповідали про свою віру, тож після смерті бабусі її нащадки не звертали увагу на якийсь пакунок, що лежав на горищі. «Якось один з її онуків грався на горищі, спіткнувся об якийсь пакунок і впав, — продовжує священик. — Тож схилився подивитися, що йому завадило бігти далі. У старій запиленій коробці була ця літургійна чаша. Він показав свою знахідку рідним, і вони принесли чашу до храму. Через деякий час я відвіз її у Краків, де її відреставрували та позолотили. На чаші зберігся оригінальний напис «Pami?tka Prymicji ks.Ludwikowi od proboszcza Walerego z Czerniejowiec. 2.11.1914 r.» Це означало, що чашу подарували священику в день його преміційної (першої служби). Також на підставці є підпис фірми-виробника «Norblinski Warszawa Galf 1625». Ця чаша пережила більшовицький переворот, комуністичний терор, Другу світову війну, атеїстичні переслідування і є свідком вірності і витривалості католицької віри у Красилові».
Власне, ця чаша і статуя Святого Павла, апостола та кілька молитовників — все те, що залишилося від храму дорадянських часів.
Тільки зареєстровані користувачі мають змогу залишати коментарі!
Будь ласка, зареєструйтеcя або виконайте вхід під своїм акаунтом!
Переваги зареєстрованих користувачів
Зареєстровані користувачі користуються перевагами: