ye-logo.v1.2

Маєток за 88 тисяч

Історія 6764

Саме за таку суму селяни продали унікальну архітектурну пам'ятку в Хребтієві – садибу родини Патонів

У цього маєтку славна історія. Він збудований ще у вісімнадцятому столітті на місці колишнього середньовічного замку, на самісінькому вершечку дністровської кручі. Завідувач відділом охорони пам’яток у Хмельницькій області Сергій Шпаковський розповідає, що маєток був головною резиденцією місцевого пана Піуса Собанського. У XIX столітті власником цього маєтку став консул російської імперії Оскар Патон. Пізніше резиденцією володів його син Михайло Оскарович Патон, рідний брат відомого академіка Євгена Оскаровича Патона та дядько президента
Національної Академії наук України, академіка Бориса Євгеновича Патона.

У ФОРМІ БУКВИ «П»
Донині у селі переказують, що Патони були справжніми меценатами: заснували ремісниче училище в Ушиці та навіть побудували земську лікарню. Спочатку маєток використовувався як літня резиденція мецената, а згодом Михайло Патон переїхав туди жити. Маєтком він володів до революції 1917 року, аж поки радянська влада не загарбала його для власних потреб. Самого ж Михайла Патона разом із дружиною, сином та слугами вбили у їхньому будинку в Новій Ушиці. Там їх і поховали.
На диво, садибу (до речі, вона збудована у формі букви «П») місцеві жителі не зруйнували, хоч і розграбували вщент, як більшість поміщицьких будинків. І до початку 90-х років минулого століття вона була добре збережена. Нині ця унікальна пам'ятка історії – під загрозою знищення. Більше того, не зрозумівши її цінності для суспільства, місцеві селяни маєток розпаювали та продали. Нові власники відновлювати садибу не поспішають.  Завідувач відділом охорони пам'яток у Хмельницькій області Сергій Шпаковський впевнений, що продавати історичну пам’ятку селяни не мали права, оскільки з 1993 року будівля входила до переліку об’єктів, які потрібно паспортизувати. Згідно із Законом «Про охорону культурної спадщини» такий об’єкт також підпадає під охорону, як і пам’ятка історії.
«Нині є рішення вченої ради заповідника «Кам’янець» та рішення консультативної ради управлінь культури та архітектури про те, що за всіма критеріями ця пам’ятка є об’єктом, котрий має бути занесений до державного реєстру нерухомих пам'яток України», – каже він.

І ВЕЛИЧ, І ЦИНІЗМ...
У Хребтієві маєток ми знайшли з третьої спроби, хоч селяни кивали в бік головою, мовляв, он же він... Та в чагарниках будівлю не одразу розгледиш. Кажуть, колись маєток потопав в трояндах, нині – в заростях бузини, бур’янів та крислатих дерев. Тож помилуватися красою та величчю цієї пам’ятки можна лише зсередини. Крок через двері чорного входу (точніше, місце, де б вони мали бути) – і ми опинилися  в одній з невеличких кімнат. Ще кілька кроків – і ми вже в бенкетній залі. У світлі контрастів перехоплює подих: від колишньої величі й від того жахіття, котре залишає по собі сьогодення.
Мисливці за легкою наживою доклали руку до того, аби прискорити руйнацію пам'ятки. І розвалені вщент каміни, чорні дірки у коминах – цьому прямий доказ. Чомусь вважають, що в таких місцях завжди можна було знайти якісь цінності... Дивовижна ліпнина на стелі, візерунки довкола колон місцями ще збереглася. Під шаром штукатурки проглядаються залишки шпалер з цупкої тканини. По розломах в стінах можна зрозуміти технологію зведення будівлі, кладку каміння, використання соломи, мотузок, валків...
Кімнатки в будівлі порівняно невеликі. Найбільша, звісно ж, колонна зала. Місцеві мешканці розповідають, що у вісімдесятих роках минулого століття тут був танцювальний зал сільського клубу. Тож багатьом хребтіївцям ще поталанило «вишивати польку» на дивовижної краси паркеті. Нині від нього не залишилося й сліду. В одній з кімнат – вхід до підвалу. Сходів, котрі вели туди, також немає, а от ніші у стінах ще збереглися. Швидше за все, тут була кухня. З центральної кімнати є вихід на балкон, а з бокових – видно фасад будівлі, також прикрашений колонами. Видно, що він був облицьований плиткою, проте і її видерли «з м’ясом». В цокольному приміщенні досі зберігся колодязь. А от від колишнього розарію та парку – не залишилося й сліду. Через густі чагарники подвір’я фактично ми не розгледіли. Шкода.
Нині маєток – суміш величі і цинізму. Місцеві алкаші не забарилися влаштувати тут свій прихисток для пиятик, а заодно й туалет. Пляшки розбивають тут же – об величні кам'яні колони. Мабуть, любителі оковитої – єдині, хто найчастіше навідується до маєтку. Бо як не дивно, але навіть голубів, котрі полюбляють гніздитися в покинутих будівлях, тут немає. Через зруйновану частину даху дощ падає прямо на глиняну долівку, стікає брудними патьоками по колонах. Таке враження, що то плаче будинок...
Новий власник, котрий купив маєток в 2008 році, за два роки тут нічого путнього так і не зробив. Тож не дарма історики хочуть повернути будівлю державі.

ВІД СПАДЩИНИ БОРИС ПАТОН ВІДМОВИВСЯ
«Коли в 2003 році в колгоспі почалося розпаювання майна, селяни на колективних зборах вирішили: садибу поділити на паї, а коли знайдеться бажаючий її купити, звісно ж, продати», – пригадує голова сільради Іван Ягодин. – Я був на тих зборах і попереджав селян: садибу розпайовувати не можна. Районне керівництво, присутнє на зборах, й пальцем об палець не вдарило, щоб захистити об’єкт культурної спадщини від розпаювання та продажу».
Селяни у будівлі, що розвалюється, теж нічого унікального не розгледіли і внесли майно до пайового фонду.
«Колись у цьому будинку знаходилися об’єкти соціальної сфери – сільський клуб, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, – продовжує Іван Ягодин. – У 1992 році їх перевели до нового приміщення в Пилипах-Хребтіївських, а старий будинок (він, як виявилося, ніде не перебував на балансі) – залишився нічийним. Саме тоді головою місцевого колгоспу став Петро Волощук. Він і взявся за добру справу: вирішив будинок відремонтувати. Тоді «гінці» навіть їздили у Київ до академіка Бориса Патона (все-таки – нащадок). Той від спадщини відмовився, тож селяни вирішили наводити у садибі лад за колгоспні кошти, витративши на роботи 58 тисяч гривень».
Мабуть, саме цей факт і став головною причиною того, щоб надалі вважати будинок «своїм», включити його у перелік колгоспного майна та розпаювати. Кілька років поспіль на маєтку Патонів красувався напис «Продається». Довгенько... Якщо врахувати, що нині мати особнячок з «історією» для наших багатіїв – і модно, і престижно. Ще й у такому мальовничому місці: на самісінькій Дністровській кручі. Аж поки на рекламний гачок не клюнув «якийсь прокурор з області» – так кажуть про нинішнього власника садиби сільчани. Старовинний маєток на чотири тисячі квадратних метрів та гектаром землі обійшовся йому всього у... 88 тисяч гривень. Не вірите? Ми також не повірили. Проте голова сільради підтвердив цю цифру. Однак він запевняє, що земля, на якій стоїть садиба, «тому прокуророві» не належить.
«Свого часу власник будівлі звернувся до сільради через юриста з проханням про відведення земельної ділянки в оренду з правом викупу, – каже Іван Ягодин. – Тоді депутати його підтримали, оскільки мали надію, що від оренди надійде чимала сума до мізерного сільського бюджету. Та оскільки протягом року за цим рішенням ніхто не звернувся, воно втратило юридичну силу. Тож наразі земельна ділянка під цією будівлею не орендується і не використовується».
За ці два роки голова сільради не раз намагався достукатися до совісті власника: «Будівля руйнується на очах. Ми надсилали листи з проханням навести на подвір'ї маєтку хоч якийсь лад, вирубати чагарники. Чи бачив він ті листи – невідомо. За вказаною адресою власник не проживає, з нами спілкується лише через юриста. Саме йому нещодавно ми телефоном роз’яснили, що наразі розпочалася процедура повернення маєтку в державну власність, тому питання про відчуження земельної ділянки більше не розглядатиметься».
Тим часом завідувач відділом охорони пам’яток у Хмельницькій області Сергій Шпаковський, котрий опікується усіма питаннями внесення садиби Патонів до державного реєстру пам’яток культурного значення, припускає, що садиба могла б залишитися у приватних руках. Але є дві вимоги: повна реставрація будівлі та її збереження в автентичному стані і, звісно ж, вільний доступ туристів до цього історичного об’єкта.

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую