Яким би став Проскурів, якби не було війни

Міг би стати обласним ще у 1937 році
У 1937 році в Україні запланували провести чергову адміністративно-територіальну реформу, основний напрямок якої – для зручнішого управління поділити величезні області на менші. Зокрема, з Харківської області виокремили Полтавську, з Одеської – Миколаївську, з Київської – Житомирську. Постало питання розділення на дві частини й Вінницької області. Вирішили із трьох її прикордонних округів (Кам’янецький, Проскурiвський та Шепетiвський) утворити окрему область. Як обласний центр у Раднаркоматі УРСР запропонували Проскурів, як такий, що розташований на перетині залізничних та шосейних шляхів i має центральне географічне положення в новому регiонi. Але, виявилось, що у місті фактично не було адміністративних будинків, яких для функціонування обласного апарату потрібно було чимало. Не відповідала статусу адміністративного центру забудова та благоустрій міста. Отож, іншої альтернативи не було – 22 вересня 1937 року центром новоутвореної  області став Кам’янець-Подiльський, а область отримала, відповідно, назву Кам’янець-Подiльська. Разом з тим, Раднаркоматом УРСР було поставлено завдання перед партійним апаратом та міською владою Проскурова – за п’ятирічку вивести місто на рівень, який би відповідав статусу обласного центру.
План реконструкції
Того ж 1937 року архітекторами і інженерами харківського державного інституту проектування міст («Діпроміст») був розроблений «План реконструкції м.Проскурова». У 1938 році його затвердила Проскурівська міська рада та прийняла до виконання.
План був розрахований на десять років: перша черга мала бути реалізованою до 1942 року, друга черга – до 1948. Проектанти передбачали, що за цей час населення міста збільшиться удвічі та складатиме 57-60 тисяч мешканців.
Головна увага була спрямована на повну реконструкцію центральної частини міста, де повинна була зникнути одноповерхова забудова. Прибузькі єврейські квартали взагалі пропонувалось знести та зробити на їх місці відпочинкову зелену зону. Були визначені головні магістралі міста – це існуючі вулиці 25 Жовтня (нині – Проскурівська) та Фрунзе (нині – Кам’янецька), а також вулиця Шевченка, яку планувалось продовжити до теперішньої Володимирської. Крім того, Старокостянтинівське шосе повинно було отримати мостовий шляхопровід над залізницею, та далі, через Дубове, вийти на Кам’янецьке шосе. Архітектори запроектували п’ять нових майданів – два адміністративних, привокзальний, спортивний та Площу культури. Цікаво, що для Центрального адміністративного майдану відводили місце поблизу парку імені Франка – там, де нині ми маємо меморіал «Вічний вогонь». Там передбачалась побудова Будинку Рад та комплексу триповерхових адміністративних будівель. Ще один великий майдан – Культури, повинен був з’явитися на місці, де нині Дитячий світ та «Либідь-Плаза». Цю площу
мав би прикрасити величезний Палац культури. 
Окрім докорінної реконструкції центру, було заплановано розширення Проскурова за рахунок приєднання села Заріччя та розбудови на його північній околиці житлового масиву на 17 тисяч мешканців (район теперішнього проспекту Миру). Проектанти передбачали  приєднання до міста й села Гречани, але як промислового району. Там мало б вирости чимало підприємств, серед яких – найбільший в Україні цукровий комбінат. 
Окрему увагу проектанти приділили Південному Бугу та парковим територіям. У планах було проведення комплексу меліоративних робіт, спрямлення русла та організація у заплаві річки величезного лугопарку площею 101 га. Нині там, де планували у 1937 році лугопарк, – стоїть комплекс гіпермаркетів.  
Реалізації завадила війна
Міська рада оперативно схвалила проект «Діпроміста» та почала його реалізовувати. Спершу вирішили добудувати у 1938-40 роках вже розпочаті об’єкти, зокрема: чотириповерхові будинки для офіцерського складу мiсцевого гарнiзону (так званi ДОСи), три нові школи, двоповерховий готель (нині – музучилище), Будинок Червоної Армiї (нині –  Будинок офіцерів, корпус університету управління та права), кінотеатр ім.Чкалова. одночасно розпочали проведення комплексу робіт у комунальній сфері – розширяли мережу водогону, було забруковано десятки кiлометрiв вулиць i тротуарів. На 1941-42 рік було заплановані більш грандіозні зміни: перепланування деяких вулиць, спорудження стадіону, універмагу, поліклініки, пожежного депо, медичного технікуму, шляхопроводу, ще одного із адміністративних майданів… Але війна не дозволила втілити плани у життя.
Хоча із задуманого майже нічого не встигли реалізувати, тим не менш, проскурівчани відчули деякі позитивні наслідки прийнятого плану реконструкції міста. За три роки до війни благоустрій та забудова змінилась на краще, Проскурiв став найбільшим містом за чисельністю населення в області та найголовніше – від 15 березня 1941 року набув статусу обласного центру.