Унікальна реліквія: мешканка Нетішина зберегла бабусин вінок-восківку, якому понад піввіку

Здавна в Україні весільний вінок був головною окрасою та оберегом нареченої на весіллі. Саме з ним пов’язано чимало традицій. Його плели з живих квітів, з барвінку… Та чи не найцікавішими та найоригінальнішими були весільні головні убори, виготовлені з… воску. Один з таких віночків-восківок зберігся в мешканки Нетішина Ольги Підгородецької. Натрапила вона на унікальну реліквію цілком випадково…

«Моя бабуся Оксана Конченко мешкала в селі Радошівка на Ізяславщині. Померла уже 14 років тому… Хатина поволі стала пусткою…. Якось, на Провідну неділю, відвідуючи село, вирішила забрати з хати усе цінне, пов’язане з родиною, щоб не пропало. Скільки пам’ятаю з дитинства, у бабусі в хаті завжди висіла ікона Божої Матері – усередині, якої був вінок. Я не надавала цьому особливого значення, але і її забрала додому також. Якось, у розмові з реставратором з Острога Миколою Бендюком згадала про цей віночок… Виявилося, що це не просто прикраса, а весільний віночок моєї бабусі…»

За давньою українською традицією, після весілля було прийнято класти вінок на покуті за ікони або ж поміщати його усередину. Тож коли відрили ікону Ольгиної бабусі та витягли вінок з-під скла, не повірили, наскільки чудово збереглася реліквія до наших днів.

Один віночок виготовлений з дерев'яної стружки, інший - з воску.

«Бабуся виходила заміж у 50-х роках минулого століття, а кольори до цього часу яскраві, не потьмяніли, - каже Ольга. - Я показала віночок народним майстриням, ті дійшли висновку, що квітки цієї прикраси зроблені з дерев’яної стружки. Інша ж його частина – з воску. І цілком можливо, що вінок виготовлений ще набагато раніше, й передавався у нашій родині як сімейна реліквія. Власне, ця весільна прикраса, це не один віночок, а два: у тому, що з кольорових квітів, як мені розповіла пізніше тітка, бабуся ходила просити родичів на весілля, а в іншому – восковому, виходила заміж».
Наразі родинну реліквію Ольга має намір переслати майстрині до Полтави, яка його реставруватиме.

"У квітковому вінку бабуся ходила просити родичів на весілля, а в іншому – восковому, виходила заміж", - каже Ольга Підгородецька.

«Дякую долі, що в певний час я його віднайшла, що він не згубився. Будемо зберігати його, адже це наші традиції», - додає Ольга Підгородецька.