Цей день в історії Хмельниччини: 14 серпня

14 серпня 1996 року в селі Юрківці на Чемеровеччині побували археологи, які обстежили провалля і встановили, що це підземний хід. До того у 1957 році на подвір'ї однієї жительки села робили заміс із глини кіньми, і підмокла земля провалилася в підвалля глибиною 4-4,5 метра і діаметром 3-4 метри. Місце провалля згодом засипали камінням і щебнем.

Очевидці згадували, що дехто спускався в це провалля. В сторону хати пройшов метрів 2-3. Висота підземного проходу 1,5-2 метра, а ширина така, що вільно могли пройти три чоловіки.

У серпні 1672 року, після майже двотижневої оборони потужна фортеця Кам'янця-Подільського капітулювала перед армією Магомета IV. Так, турецькi вiйська пiд час сильних бомбардувань фортецi 8-14 серпня водночас робили пiдкопи пiд укрiплення Нового замку. У наступні дні вони викопали у валах Нового замку з боку Карвасар i теперiшнього шосе, що веде на Пiдзамче, чотири довгих галереї, в якi заклали бочки з порохом i пiдiрвали їх. Пiвнiчно-захiдний i пiвденно-захiдний краї кам'яних ровiв було зруйновано.

В утворенi проходи хлинула турецька пiхота - i пiсля короткої сутички Новий замок опинився в турецьких руках. Вали Нового замку були вищими за фортечнi мури Старого замку. Турки, викопавши на валах окопи для пiхоти та артилерiї, прямою наводкою стали обстрiлювати територiю Старого заммку. Турецькi стрiльцi тепер перебували за декiлька десяткiв метрiв вiд фортечних стiн Старого замку, вони рясно поливали вогнем бiйницi й значно прорiдили ряди захисникiв фортецi. Становище залоги в Старому замку тепер значно погiршилося. Турки негайно стали робити пiдкопи пiд вежi та мури Старого замку. Передусiм вони пiдiрвали порохом Нову вежу, що виступала попереду лiнiї укрiплень i своїм фланговим вогнем заважала пiдступити до мурiв Старого замку.

У серпні 1672 року, після майже двотижневої оборони потужна фортеця Кам'янця-Подільського капітулювала перед армією Магомета IV. План: tovtry.com

В історичних працях є відомості, що 14 серпня до міста почали підходити перші підрозділи головних сил турецької армади, яка наступала на місто широким 16-ти кілометровим фронтом між Рудою та Ходорівцями в напрямку Жабинці - Довжок - Зіньківці. Величезна армія, заблокувавши Кам'янець широким півколом з заходу, незабаром повністю облягла його, відрізавши місто від будь-якої зовнішньої допомоги. Проте, роботи з регулярної облоги Кам'янця розпочалися тільки у другій половині дня 15 серпня, коли під стінами міста з'явився головнокомандуючий Ахмед Кюпрюлю-паша. Великий візир з офіцерами провів рекогносцировку місцевості, визначаючи місце для султанського намету та артилерійських шанців.

Турецьке військо, очолюване султаном Мехмедом IV, у складі якого були солдати кримського хана Селім-Гірея та козацькі загони гетьмана Петра Дорошенка, становило близько 150-170 тисяч чоловік. В той же час залога фортеці, що протистояла цій армаді, мала чисельність близько 1200 солдат та 500 ополченців - мешканців міста, на чолі яких стояли староста Миколай Потоцький та ряд досвідчених офіцерів, зокрема Єжи Володийовський, Войцех Гумецький та Ян Мислішевський.

Гетьман Петро Дорошенко, козацькі загони якого були у складі турецької армії. Фото: uk.wikipedia.org

14 серпня 1893 року у Бакоті освячено (1 серпня за старим стилем) храм в ім’я Всемилостивого Спаса. Дерев'яний храм було збудовано на місці давньоруської церкви Бакотського монастиря. Тоді тут спорудили підпірну стіну, дерев’яне накриття та встановили вівтар. Будували церкву жителі Бакоти, освятив її того дня єпископ Подільський і Брацлавський Димитрій.  Так свято Маковея (14 серпня) стало ще одним святом в селі. З проходом більшовиків храм занепав, у 1941—1942 роках його знову відбудували. На початку 1960-х років, коли Радянським Союзом прокотилася чергова хвиля боротьби з релігією, храм закрили, а в 1963 році зруйнували. Тоді дерев’яні матеріали або спалили, або скинули в урвище до Дністра. Знищили ікони та бібліотеку (така існувала, за свідченнями очевидців), зник і церковний дзвін. Залишились лише печери монастиря.

Під Дністровськими водами - затоплене село Бакота. Фото: з архіву

Тож свого часу 14 серпня, на Маковія Бакота ставала місцем паломництва багатьох тисяч людей, які поодинці або групами пішки з Буковини, Галичини і Поділля долали десятки, сотні кілометрів. Багато з них приходили за тиждень-два до свята. Богомольців неможливо було розмістити в оселях господарів і багатьом з них доводилось розташовуватись на призьбах попід хатами, у затишних куточках на сіні, під відкритим небом на березі Дністра, на стежці до монастиря. Вони відвідували монастир, щиро молилися. Хворі богомольники збирали квіти і трави, зв'язували в пучечки (їх називали маковейками) і забирали додому, вірячи у цілющу силу трав і води з джерел біля монастиря. До початку свята в селі влаштовувався великий ярмарок, на якому продавались продукти полів і садів, інші товари.

Після затоплення Бакоти водами Дністровського водосховища 14 серпня стало днем зустрічі мешканців села, яким свого часу довелося покинути домівки і переселитися.
 

Перше фото:1893 рік - так виглядав освячений храм. Наступне фото: 1950 рік - так виглядав відбудований в 1941-1942 роках храм. Фото: kampod.at.ua

 У 1966 році 14 серпня у Кам’янці-Подільському вперше проведено мотобольний матч. На міському стадіоні відбулася товариська зустріч команд Кам’янець-Подільського та Хмельницького мотоклубів. Перемогли хмельничани - 4:2. Згодом у місті було створено мотобольну команду «Поділля», яка послідовно підкорятиме спортивні вершини: 3 травня 1981 року — дебют у першій лізі чемпіонату СРСР, 24 квітня 1982 року — дебют у вищій лізі чемпіонату СРСР, 11 липня 1992 року — перші володарі Кубка України, 9 жовтня 1992 року — перші чемпіони України з мотоболу.

У відомого навчального закладу Кам’янця-Подільського «Славутинка» 14 серпня розпочався новий етап існування. На початку ХХ століття заклад не мав свого приміщення. Після будинку Любінського наступним її притулком став будинок Рожаловського на розі Петербурзької та Кишинівської вулиць.

Етапним у житті «Славутинки» стало 14 серпня 1905 року, коли гімназія переселилася в триповерховий будинок Бабічева на Петербурзькій вулиці. Саме до цього будинку і «прилипла» назва - гімназія Славутинської. І саме його ми бачимо на двох поштівках, присвячених «Славутинці».

Договір оренди на будинок було укладено на 10 років - з 1 серпня 1905 року до 1 серпня 1915 року. Орендна плата становила 3600 рублів за перші чотири роки, а далі по 4000 рублів щороку. У звіті за 1912 рік попечитель Київського навчального округу зазначав: «Солідність і міцність споруди, значна висота кімнат, достаток світла й повітря, велика садиба та сусідство міського бульвару роблять цей будинок єдиною в місті будівлею для зручного розміщення в ній навчального закладу».
 

У відомого навчального закладу Кам’янця-Подільського «Славутинка» 14 серпня розпочався новий етап існування. Фото: tovtry.com