ye-logo.v1.2

Цей день в історії Хмельниччини: 18 серпня

Історія 1856
Літографія Наполеона Орди зі зображенням Летичева
Літографія Наполеона Орди зі зображенням Летичева. Фото: uk.wikipedia.org

Про події з минулого Хмельниччини, які увійшли в історію.

У статті «До історії єврейської громади містечка Летичів» дослідники Світлана Коржик і Леонід Западенко пишуть, що у 1795 році після чергового розділу Польщі Летичів стає повітовим містом Подільського намісництва. І 18 серпня цього року Летичівське староство з 13 селами було дароване графу Аркадію Моркову.

А у 1796 році Летичів стає повітовим містом Подільської губернії. Йому був дарований герб, розроблений герольдмейстером Кене: «На блакитному щиті срібний вовк, що йде, з червоними очима та язиком. У вільному куті щита герб Подільської губернії. Щит увінчаний срібною міською короною з трьома зубцями й обрамлений двома золотими колосками, з’єднаними Олександрійською стрічкою». Саме тоді місто підпадає під дію указу імператриці Катерини II від 1791 року, яким була запроваджена межа єврейської осілості.

До речі, в іншій статті «Летичівський замок: погляд крізь віки» Світлана Коржик торкається й постаті графа Аркадія Моркова, якому Катерина 18 серпня дарувала Летичівське староство. Дослідниця зазначає, що він у чині дійсного статського радника у 1804 році пішов у відставку й проживав у своєму улюбленому маєтку неподалік Летичева. Він розташовувався у селі Війтівці, яке нині має назву Грушківці. Будівля графської садиби хоч і вціліла, але нині перебуває у занедбаному стані.

«Аркадій Іванович ніколи не був одружений, втім згрішив з французькою актрисою Гюс (Жюсс). Вона народила йому дочку Варвару. Найвищим Наказом від 29 квітня 1801 року було дозволено вихованці Аркадія Моркова наслідувати його графський титул і маєтки», — зазначає Світлана Коржик.

Згідно з книгою «Прогулянка Проскуровом. Історичні нариси» історика й краєзнавця Сергія Єсюніна, у 1904 році в Проскурові після чергової епідемії кишково-інфекційного захворювання і розгромної статті в столичній газеті «Петербурзькі відомості» контроль над заходами щодо наведення порядку в місті під особистий контроль взяв сам подільський губернатор.

18 серпня 1904 року міський голова повідомляв губернатору про стан водопостачання: «...Що стосується водопостачання, то в Проскурові, крім приватних колодязів, нами обладнано вісім міських колодязів, з яких всі жителі мають право користуватися водою. З цих же колодязів зобов’язано брати воду для пиття і всім міським водовозам. Якщо трапляються випадки, коли водовози беруть воду з ріки, то це переслідується міською поліцією».

Наступні роки міська Дума неодноразово обговорювала питання про спорудження водогону, але далі розмов ця справа не просунулася. Причина банальна — нестача коштів.

18 серпня 2002 року папа Іван Павло ІІ проголосив Блаженним отця Яна Бейзима. Місіонер був першим священником в історії місії на Мадагаскарі, що вирішив проживати разом із хворими, попри загрозу захворіти на проказу.

А народився священник на Ізяславщині в селі Великі Бейзими 15 травня 1850 року. Він був першим з п’яти дітей сімейства. 10 грудня 1872 року Ян вступає до ордену єзуїтів. Після багаторічної виховної роботи з молоддю отець Бейзим приймає рішення присвятити себе праці з прокаженими. На той час йому виповнилось 48 років.

Ян Бейзим народився на Ізяславщині у селі Великі Бейзими 15 травня 1850 року. Фото: photo-lviv.in.ua

У жовтні 1898 року, попри перепони, відбуває з рідного краю до Франції, а звідти пасажирським кораблем — до Мадагаскару. Лише 30 грудня цього ж року отець прибув до «червоного» острова. Тамтешні настоятелі направили отця до притулку для прокажених у містечку Амбахіворака. Коли священник прибув на місце свого служіння, він побачив загорнутих в брудні простирадла хворих, які сиділи під стінами бараків. Хвороба спотворила їхні обличчя, а тіло покривали рани. Хворі, а їх на той час було 125, проживали у бараках, поділених на невеличкі приміщення, у яких не було ні вікон, ні підлоги, ні найнеобхідніших меблів чи засобів до проживання.

Ян Бейзим поселився біля бараків для хворих у маленькому будиночку. Хатинку з невипаленої цегли та капличку для хворих отець збудував сам, а також був для прокажених і лікарем, і священником. Місія Яна Бейзима на Мадагаскарі тривала 14 років За цей час йому вдалося збудував для хворих лікарню. 16 серпня 1911 року заклад прийняв своїх перших пацієнтів. Після того отець захворів на малярію. І 2 жовтня 1912 року священник помер. Того дня кожен хворий, хто міг пересуватися, йшов, щоб поклонитися померлому. Притулок та лікарня, засновані отцем Яном Бейзимом існують і досі. Про Бейзима знають у Польщі та на Мадагаскарі, і лише в Україні та на рідній Хмельниччині він і досі маловідомий.

Отець Ян Бейзим (стоїть позаду у дверях) і хворі на проказу в притулку біля столиці Мадагаскару Антананаріву. Фото: gazeta.ua

Коментарі:

До теми

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую