ye-logo.v1.2
28 Лютого, 2020

«Погроми – мій тактичний маневр на полі бою», - отаман Семесенко про трагедію у Проскурові

Історія 1283 1
Жертви Проскурівського погрому. Лютий 1919 року
Жертви Проскурівського погрому. Лютий 1919 року. Фото: надане Держархівом області

15 лютого річниця Проскурівського погрому.

14 лютого 1919 року в Проскурові (нині Хмельницький) розпочалось озброєне більшовицьке повстання, яке переросло в криваву трагедію знищення місцевого єврейського населення.

Проскурівський погром 1919 року став в історії Хмельниччини трагічним фактом, під час якого, за різними джерелами, загинуло від 800 до 1600 осіб. Сьогодні, історики та науковці продовжують досліджувати події того періоду. Основними джерелами, які складають масштабне уявлення про те, що відбувалось у Проскурові в лютому 1919 року, є архівні документи, статті в газетах того періоду та зафіксовані у різний спосіб спогади свідків.

Більшість цих документів зібрали і опублікували окремою книгою фахівці Державного архіву Хмельницької області. Вона має назву «Проскурівський погром 1919 року в документах: міфи і реальність». Серед упорядників видання Юрій Олійник, начальник відділу Державного архіву області, та Віталій Галатир, головний науковий співробітник архіву. Для сайту «Є» науковці розповіли про що свідчать документи, аби кожний міг сформувати своє ставлення до цих історичних подій.

6 лютого 1919 року. Перше попередження

У 1919 році Проскурів був повітовим центром Подільської губернії. У листопаді 1918 року губернія перейшла під владу Директорії Української Народної Республіки. Проскурів був важливим транспортним вузлом, оскільки тут існувала залізниця. А прикордонне розташування робило його військово-стратегічним пунктом, де дислокувались війська. Переважну частину населення міста складали євреї. Проскурівчани розвивали торгівлю, на той час в місті постали перші фабрики та заводи.

У лютому в Проскурів на відпочинок після боїв з Червоною армією прибули 3-й Гайдамацький полк та Запорізька козацька бригада, на чолі з отаманом Іваном Семесенком. На той час 24-річний командир вже другий рік був у складі українських військ. Прибувши у місто, отаман перебрав на себе обов'язки начальника міського гарнізону.

«В цей період розвідка донесла владі УНР, що в місті планується більшовицьке повстання. Із документів ми дізнаємось, що спочатку воно планувалось у Жмеренці. Там повстання не вдалось і більшовики вирішили підняти його у Проскурові. На той час бригада Семесенка вже дислокувалась у місті, і 6 лютого він видав наказ про попередження. В ньому отаман пропонував населенню припинити «свої анархічні вибухи», - розповідає Віталій Галатир.

Своє попередження отаман адресує в першу чергу єврейському населенню: «… більш всього заважаю жидам. Знайте, що ви народ всіма націями не любимий, а ви робите такий бешкет між хрещеним людом. Хіба не бажаєте жить, хіба вам не жалко своєї нації?».

Тут варто зазначити, що, за словами науковців, піддавались більшовицькій пропаганді не тільки євреї, а й інші люди. Це було бідне населення, яке прагнуло змін.

«В той час вулиця Олександрівська (нині Проскурівська) чітко розділяла багатих і бідних євреїв. По одну сторону вулиці зі сторони нинішнього кінотеатру Шевченка проживали заможні євреї, серед них багато хто займав поважні посади або мав прибуткову справу. З іншого боку вулиці розташовувався район, де проживало бідне єврейське населення, яке й стало жертвами погрому», - розповідає Юрій Олійник.

Упорядники видання «Проскурівський погром 1919 року в документах: міфи і реальність»Юрій Олійник та Віталій Галатир.

14 лютого 1919 року. Більшовицьке повстання проти уряду Директорії УНР

«Три чверті по шостій годині ранку пролунали постріли і повстання почалось. Першим ділом більшовики захопили пошту і телеграф. Арештували коменданта Киверчука, вважаючи його небезпечним червоносотником та погромником… в самому центрі Олександрівської вони розгорнули свій штаб», - так про початок повстання у своїй доповіді писав уповноважений відділу допомоги погромленим при російському товаристві Червоного хреста Арнольд Гілерсон, який був свідком подій.

Далі за його свідченнями частина повстанців рушила в казарми 15 – Білгородського та 8-го Подільського полків, які розділяли більшовицькі погляди. Розбудивши сплячих військових вони повідомили, що повстання почалось і запропонували їм виступити проти петлюрівських військ. Повстанці пообіцяли військовим зброю і підтримку озброєних селян, які наближались до міста. Тоді військові заарештували своїх офіцерів та тих, хто не підтримав повстання. Озброївшись вони рушили у напрямку залізничного вокзалу, де дислокувались гайдамаки та козаки, і розпочали стрільбу. Та коли гайдамаки почали виходити і відкривали вогонь у відповідь, повстанці побачили їх чисельність і стали відступати. Спочатку до своїх казарм, а далі за межі міста у напрямку Фельштина (нині Гвардійське) та Ярмолинець. Після відступу військових стало зрозуміло, що повстання провалилось…

В місті одразу розпочались арешти та обшуки причетних до повстання. А для військових-гадамаків накрили столи з їжею та алкоголем у винагороду за придушення повстання. Під час цього застілля військові присягли отаману Семесенко, що знищать євреїв.

15 лютого 1919 року. Проскурівський погром

У своєму зверненні до гайдамаків отаман Іван Семесенко всю вину за більшовицьке повстання переклав на місцевих євреїв. І на імпровізованому святкуванні військові дали присягу «вбивати і не грабувати».

Рівно о другій годині дня солдати розійшлися в пошуках євреїв — почався погром.

У протоколах допиту свідків, тих кому вдалося вижити, йдеться про те, що євреї не знали про погром. І хоч чутки ширились швидко, проте шаблі козаків були швидші.

У своїй доповіді Арнольд Гілерсон писав: «Козаки групами від 5 до 15 чоловік зі спокійними обличчями заходили в помешкання, виймали шашки і різали євреїв, не розбираючи ні віку ні статі… Коли звістка про різню розійшлася серед єврейського населення вони почали ховатися по горищам та підвалам. Проте козаки їх знаходили і вбивали. За словами свідка Шенкмана, козаки вбили на вулиці, поблизу будинку, його молодшого брата, а потім увірвалися до хати й проламали голову його матері. Інші члени родини ховалися під ліжками. Однак маленький брат побачив матір мертвою, виліз з-під ліжка й почав цілувати померлу… Не витримав також і старий батько і виліз зі свого сховку. Його застрелили… Далі козаки підішли до ліжок і почали колоти лежачих під ними. Сам він дивом вцілів…».

Кривава різня тривала понад три години, доти, поки зі штаб-квартири Директорії в Кам’янець-Подільському не надійшла телеграма від командувача фронтом Шаповала негайно припинити дії. Тоді в місті засурмили на знак припинення різні.

В доповіді Гілерсона йдеться, що Семесенко розпорядився, що жертви цієї різні мають бути поховані у понеділок (17 лютого). Тож тіла вбитих, ще на добу залишились в будинках і просто лежати на вулицях…

Проте у документах є спогади й про те, що поодинокі вбивства євреїв продовжувались і в місті, і в околицях. А частина гайдамаків відправилась у селище Фельдштин, де теж влаштували криваву розправу.

Після погрому тіла вбитих, ще на добу залишились в будинках і просто лежати на вулицях. Фото надане Держахівом області.

17 лютого 1919 року. Похорон

Від ранку і впродовж дня підводи звозили тіла до єврейського кладовища. Наймані селяни викопали велику яму, яка стала братською могилою для жертв різні. Крім неї ще було чотири братських могили менших розмірів. Поховати всі тіла вдалось лише до 4 ранку наступного дня.

Сьогодні, в пам'ять тих, хто загинув під час проскурівського погрому, у Хмельницькому височить пам’ятник. Його побудували у 1925 році на місці братської могили.

Кривава різанина залишила сиротами 960 дітей. Громада євреїв заснувала три дитячих будинки, в яких були розміщені по 200 сиріт, у яких не виявилося близьких і піклувальників. Решта були розподілені між знайомими і родичами.

Фото біля братської могили у Проскурові. Фото з книги «Знищення в Проскурові: на згадку про святі душі, які загинули під час страшної гайдамацької різанини», автор Альтер Гройсер, перекладена з мови їдиш у 1924 році в Нью-Йорку.
Вихованці дитячого будику №1, які залишились сиротами після погрому у Проскурові. Фото з книги «Знищення в Проскурові: на згадку про святі душі, які загинули під час страшної гайдамацької різанини», автор Альтер Гройсер, перекладена з мови їдиш у 1924 році в Нью-Йорку.
Кривава різанина залишила сиротами 960 дітей. На фото вихованці дитячого будинку №2. Фото з книги «Знищення в Проскурові: на згадку про святі душі, які загинули під час страшної гайдамацької різанини», автор Альтер Гройсер, перекладена з мови їдиш у 1924 році в Нью-Йорку.

Після цих подій, за наказом Петлюри, частина Семесенка була роззброєна і віддана у розпорядження про створення спеціальної комісії для розслідування погрому. Петлюра наказав провести слідство якомога швидше і суворо покарати винних. Семесенка перевезли до кам’янецької в'язниці Проте через нестійке політичне становище комісія не завершила своєї роботи. Кам’янець захопили денікінці. Слідча комісія розбіглася, і Семесенко опинився на волі. Вдруге його заарештували в 1920 році, на чеському кордоні, через який він сподівався виїхати закордон. Семесенка доправили до Чортківської в’язниці, де за вироком Польового суду стратили.

У книгу «Проскурівський погром 1919 року в документах: міфи і реальність» вміщені спогади і самого отамана Семесенка.

«Проскурів я вважав поважним стратегічним пунктом на випадок відступу штабу Армії та Директорії з Вінниці й Жмеринки. На моє здивування, місцева влада складалася з людей, які не відповідали своєму призначенню і серйозності моменту. Їх легковажність дала місцевим більшовикам широкі можливості агітувати навіть у військових частинах... Місцева влада свого дочекалася: 14 лютого більшовики збройно виступили проти Директорії... Не довіряючи місцевій команді, всю ініціативу придушення цього повстання я взяв на себе... Війна на сльози не вдаряє, методи її назавше виключають і серце, і жалі, і сльози. …Просякнутий такою вірою, я, визнаю, наказав вирізати місцевих жидів дощенту. Я мав цим терором попередити все жидівське населення України, що на них теж чекає ця недоля, наколи вони не кинуть своєї праці в рядах наших ворогів. Цим актом я мав вплинути і на Петлюру, який намагався і ворога подолати, і не пошкодити його здоров’ю. Мене обвинувачують в антисемітизмі. Дурниця! Додаю, погроми – мій тактичний маневр на полі бою», - уривок зі спогадів Івана Семесенка про події у Проскурові в 1919 році.

«Це був такий час, коли події розгортались дуже швидко. Було багато збройних формувань, в кожного своя сила. Ще на той час ця справа була заполітизована, події які відбувались не можна розглядати окремо, тому що одні провокували інші, а в результаті вилились у трагедію. Але безперечно необхідно пам’ятати та досліджувати ці уроки історії, саме тому до уваги читачів, видано вищевказаний збірник документів», - коментує Віталій Галатир.

Сьогодні, в пам'ять тих, хто загинув під час проскурівського погрому, у Хмельницькому височить пам’ятник. Його побудували у 1925 році на місці братської могили.

Сьогодні, в пам'ять тих, хто загинув під час проскурівського погрому, у Хмельницькому височить пам’ятник. Його побудували у 1925 році на місці братської могили. Фото Леоніда Западенко

Коментарі:

Віталій Українець 16.02.2020 07:26

причина погромів не розкрита автором або прихована! Жиди взяли владу в Проскурові та залучали на свою сторону місцеві полки .Далі гаряча арабська кров змусила відкрити суть іх крім жаги влади -жагу грошей! З допомогою банд з с.Лезнево та Ст.Гречани почали грабувати та вбивати заможних жидів міста! Вбивали голів сімей розрубанням черепа-для простого люду ритуальне жертвоприношення та знищення роду!

До теми

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую