У Хмельницькому розкопали корчму XVIII століття: про що свідчать знахідки на Староміській

Довкола минулого міста Хмельницький і досі точаться дискусії серед науковців. Був чи ні замок у Плоскирові та який він мав вигляд? Як забудовувалося місто? Якими були оборонні споруди?.. Оскільки грунтовних археологічних досліджень у Хмельницькому досі не проводилося, то і підтвердження багатьом гіпотезам не було. Однак, цього року Володимиру Захар’єву, археологу, старшому науковому співробітнику відділу охорони пам’яток історії та культури Хмельницького обласного науково-методичного центру культури і мистецтв, випало розпочати археологічний нагляд за копанням котловану під забудову на вулиці Староміській (офіційно ділянка рахується за адресою Камянецька 11/1), і, за словами науковця, у деяких дискусіях нині можна ставити крапку.

Ділянка, яку він досліджував, розташована у давній частині міста, а саме в одному кварталі з Собором Різдва Богородиці. За словами Володимира Захар’єва, він намагався встановити, де пролягала південна межа зображених на картах Гійома Боплана 1650 та 1670 років обрисів міста Плоскирів. А також, коли насправді було розпочато забудову історичних кварталів між вулицями Староміською та Вайсера.

Місце розкопок на генплані міста. 

Саме під час цієї роботи археолог зумів дослідити частину вулиці, яку, за словами науковця, можна з впевненістю датувати першою половиною – серединою XVIII століття. У котловані ним було зафіксовано три об’єкти, які свого часу використовувалися як житла чи торгівельна інфраструктура. В усіх випадках це були підвальні приміщення. А також знайти велику кількість датуючого матеріалу, зокрема кераміки, скляних, кістяних та навіть дерев’яних виробів.

Знайдені під час розкопок полив'яна миска і друшлак

- Пане Володимире, забігаючи наперед, що, власне, доводять ці знахідки?

- Ці дослідження дали змогу довести, коли ж насправді розпочато забудову кварталів між нинішніми вулицями Староміською та Вайсера. Бо ще на початку року це питання залишалося дискусійним в середовищі місцевих істориків та краєзнавців. В результаті дослідження у нижньому антропологічному шарі котловану було знайдено залишки попередньої міської забудови Плоскирова. Орієнтування вулиці з південного сходу на північний захід вказувало, що вона оминала якийсь існуючий об’єкт. На карті Гійома Боплана – це середній бастіон Urbs minuna Ploskyrof, що, власне й стало головним відкриттям дослідження і практично підводить риску під дискусією.

Плоскирів на карті Гійома Боплана 1650 року

Плоскирів на карті Гійома Боплана 1670 року

- Тобто, ця вулиця, яку ви досліджували, пролягала за межами міста, яке бачив Боплан і заніс на свої карти? Отже, вона з’явилася пізніше? У другій половині XVII століття її ще не існувало?

- Ця вулиця пролягала між оборонним ровом і новим районом міста, що розширювалося на південь. Її побудова стала можливою лише після повернення Поділля турками до Речі Посполитої, тобто, з настанням XVIII століття і залюдненням Проскирова. Адже з історичних джерел відомо, що починаючи з 1648 року, у другій половині XVII століття місто декілька разів спустошували, а населення повністю знищували або забирали у рабство. Тобто, елементарно не було кому розширювати місто. Про це, до речі, йдеться у книзі Сергія Єсюніна «Плоскирів: давня історія». Так, власне, Плоскирів перетворився із квітучого перспективного міста із двох частин у таке собі сільце з адміністративним статусом староства, життя якого жевріло лише у його первинному ядрі – на природно захищеному, оточеному водами Південного Бугу і болотами Плоскої та Рову, острові..

- Коли ж почалася відбудова міста?

- Томаш Юзеф Замойський, котрому випала місія відбудови Плоскирова скористався привілеєм короля, який подарував його батькові Мартіну поляків-мазурів у корінній Польщі. Переселившись у Плоскирів, ті зайняли «Старе місто» на острові, яке стали називати «Кемпою». А територію «Нового міста» він дав у оренду євреям, яких на той час інтенсивно витискували із країн Західної Європи. Українцями же міг запропонувати освоювати лише ділянку між «Новим містом» та видолинком, яким тік струмок із болітця, де тепер «Квартал» та «Либідь-Плаза». Втім, це не викликало супротиву, бо землеробам звідти було ближче до своїх полів. Тоді ж там було збудовано православну церкву, адже ще 1670 року, як повідомляв Ульріх фон Вердум, вона була в «Старому місті», де від початку жили представники корінного народу. Оскільки часи були непевні, для надійності оновлене місто було оточено ровом з валом.

У котловані було зафіксовано об’єкти, які свого часу використовувалися як житла чи торгівельна інфраструктура

Проте процес тривав не гладко. Вигоду для себе шукав не лише Замойський і його прислужники, а її й хотіли мати й прості люди, яких приваблювали на Поділля з інших українських земель обіцянками довгих «слобод». Управитель Плоскирівського староства Антоній Віжховський у листі від 3 червня 1707 року жалівся панові, що піддані серйозно не забудовуються, а «туляться по халупках, в яких що друга не варта і злотого» (стаття Крикун М. «Переселення в Подільське воєводства у І половині XVIIІ століття»). Як стверджує там же той же історик, протистояння тривало у воєводстві усе наступне десятиліття.

- То коли ж могла розпочатися забудова історичної частини Плоскирова між нинішніми вулицями Староміською та Вайсера?

- Капітальні будівлі на нових вулицях Плоскирова потенційно могли з’явитися лише після 1710 року, що й підтверджують виявлені під час археологічного нагляду артефакти.

- Що, власне було знайдено під час цих робіт?

- Це, безперечно, для нас унікальні знахідки. Бо вони дають змогу робити певні підтверджені висновки з історії нашого міста. У котловані зафіксовано три об’єкти, які використовувалися як житла чи торгівельна інфраструктура. В усіх випадках це були підвальні приміщення. Зокрема, один з них був центральним із виявлених. Тут збереглося 10 стовпів, які підтримували перекриття між підвалом і надземним поверхом. Найпівденніший стовп притискав до ґрунту виставлені вертикально дошки, залишки яких збереглися від дна на висоту 1,2-1,3 метра. За півтора метра північно-східніше знаходився другий стовп. Глибина залягання їх нижніх частин сягала чотирьох з половиною метрів. Стовпи наче поєднувала між собою горизонтальна перегородка, тому складалося враження, що то був арцаб для дверей, які використовувалися у підвалі.

Щодо підтвердження датування знахідок Володимир Захар'єв консультувався з львівськими науковцями

Східніше простежувався фундамент будинку «Ритуальних послуг». Під час копання траншеї для нього будівельники теж натрапили на вертикально вкопаний стовп, який вони не змогли витягти із землі, тому елементарно заклали каміннями та піском, завдяки чому він і зберігся дотепер. Як я вже згадав, загалом, збереглося 10 стовпів. Поруч з деякими простежувалися сліди дощок.

- Чи вдалося обрахувати, якої величини могла бути ця споруда?

- За обрахунками залишки споруди мали довжину близько шести – шести з половиною метрів та ширину близько трьох, трьох з половиною метрів. Її стіни складені з дощок та обаполів. Але північно-західну частину об’єкта було знищено септиком трикотажної фабрики, тому, зрозуміло, що розміри не остаточні.

08. Фрагмети скляного посуду і віконниць з котлована по вул. Кам'янецькій 11/1

Кераміка XVIII-XIX століття

Під час розкопок був знайдений нічний горшок

Дерев'яні вироби з досліджуваного об'єкта

У центральній та східній частинах цього об’єкта було виявлено заповнені ями двох пересипаних зверху сміттям ХІХ - початку ХХ століття туалетів.

- Тобто, саме тут, у смітті, археологу легко натрапити на датуючий матеріал?

- Так, зібрані у нижній частині об’єкта фрагменти горщиків, мисок та глечиків, на думку доктора історичних наук зі Львова Святослава Терського, який надавав нам консультації щодо знайдених керамічних матеріалів, вони датовані першою половиною - серединою XVIII століття.

- Це ви розповіли про перший об’єкт. Але були й інші?

- Більш повнішим в інформаційному плані був, розташований за метр південно-східніше наступний знайдений об’єкт. Хоча відкрито лише частина його підвалу. Деякі стовпи і частина стінних перегородок зверху згоріли у пожежі. А от один з них, нижній, знизу зберігся повністю. Ми його забрали для експонування в музеї історії Хмельницького.

Дно підвалу, на який ми натрапили, лежало на глибині чотирьох з половиною метрів від сучасної поверхні або трохи більше двох метрів від тогочасної поверхні. Воно було встелено дошками.

- Яке призначення могло мати це приміщення?

- Воно мало житлово-технічне призначення. Біля середнього стовпа північної стінки простежувалися залишки складеної з плоских кам’яних пластин пічки, один з боків яких був опалений вогнем. Поруч лежали розчавлені перегорілими рештками верхнього поверху кухонні та столові посудини. Зокрема, дві ринки для випікання хліба, чорнолощена тарілка, середніх розмірів сіра глибока миска, вкрита білою поливою таріль з фігурною ручкою у вигляді трилисника.

Фрагмент знайденого на Староміській глека

А у шарі верхнього поверху, що провалився у підвал, були потужні залишки печі. Під цеглинами її склепіння лежав дуршлаг, який на Поділлі, переважно, використовували у процесі виробництва сиру. Ця піч потенційно і могла cтати причиною пожежі, бо саме біля неї зафіксовані найінтенсивніші сліди пожежі. На думку того ж Святослава Терського, керамічний комплекс об’єкта презентує середину XVIII століття.

- А про що свідчило дослідження третього зафіксованого у котловані об’єкта?

- Найпівнічнішим із виявлених був підвал третього об’єкта в центрі котловану. В процесі розчищення склалося враження, що після завершення його функціювання частина міцніших дерев’яних стовпів, що краще збереглися, були забрані для повторного використання. За фрагментами стін встановлено, що він мав такі ж розміри, як і перший об’єкт, тобто, довжину близько шести – шести з половиною метрів та ширину три – три з половиною метри та такий же принцип побудови. Однак він мав внутрішній поперечний перестінок, а частина стінки біля північно-східного кута була сформована з п’яти вертикально вкопаних колод.

Кахлі з пічки, виявленої під час розкопок

- Це саме той об’єкт, що міг бути корчмою?

- Так. Знахідки на дні підвалу шару напівперетрухлих фрагментів різних дерев’яних виробів, як то козуби, днища і стінки діжок та кадубів і навіть пробка ємкості для вина, пива чи квасу, натякає, що швидше за все цей підвал використовувався як склад для продукції специфічного асортименту, а фрагменти десятків розбитих скляних келихів, чарок, склянок, бокалів, штофів і чашечок для кави у нижньому шарі засипки підвалу вказують, що це приміщення було закладом громадського харчування, по-тодішньому - корчмою. Переконливим підтвердженням цієї версії став і смітник у затиллі приміщення, де окрім ідентичних скляних виробів знайдено сотні фрагментів глиняного посуду та кісток великої рогатої худоби, овець, кіз, свиней і свійської птиці, які піддавалися дії окропу.

Полив'яна миска - одна зі знахідок у сміттєвих ямах

Це приміщення, очевидно, спіткала така ж доля, як і попереднє. Воно згоріло. Так, один зі знайдених у центральній частині підвалу поруч з розвалом кахельної грубки потужних стовпів був обгорілим зверху. Кераміка, яка була знайдена в засипці підвалу, на думку того ж Святослава Терського, відповідає тому ж періоду, що й з підвалів попередніх об’єктів – XVIII століттю. Так само датують і гутне скло, яке обстежила кандидат історичних наук Юлія Курдіна. За ним вона датує корчму першою половиною - серединою XVIII століття.

- Які ще знахідки вас здивували?

- Неординарною знахідкою стала половина гало – тогочасного предмету для розгладжування тонких тканин та мережева, яке мало діаметр майже 10 сантиметрів із зеленого гутного скла. Воно знайдене у смітнику.

Неординарною знахідкою стала половина гало - така собі праска

Але ж ви ще знайшли й наземне житло?

- Так. У другій половині того ж XVIII століття від популярних раніше підвалів під будинками, певно, в основному відмовилися. На таку думку наштовхує знайдене наземне житло з кахельною грубкою, що частково перекривало об’єкт, який був корчмою. Можливо, причина в тому, що не вистачало деревини або через негативний вплив надлишку вологи в грунті на стан конструкцій… Однак орієнтування будівлі залишилося незмінним. А територію за житлом й далі використовували для господарських цілей. Ми встановили, що на місці смітника збудували конюшню. До речі, її сліди і запахи ще збереглися і на час розкопок, тобто, через більше як 200 років.

- То чи можна стверджувати, що раніше ця частина міста, не була зайнята людьми, і мешкати тут плоскирівчани почали лише у XVIII столітті?

- До XVIII століття Плоскирів був аграрним. Більшість жителів мали землю і віддавати її під забудову не хотіли. Тому ця територія була полями. Я додам, що у котловані на вулиці Кам’янецькій 11/1 знайдено свідчення, що цей останець правобережжя Південного Бугу цікавив людей і раніше. У західній частині котлована на глибині –3,6 метра мною виявлено фрагмент стінки ліпної посудини VI-VIII століття нової ери зі слідами затирання травою.

Фрагмент кераміки VI-VIII століття нової ери cвідчить, що цей останець правобережжя Південного Бугу цікавив людей і раніше.

Сподіваюся, під час майбутніх археологічних досліджень у цьому мікрорайоні міста наступникам вдасться натрапити і на сліди тогочасного поселення. Наразі ж можна стверджувати, що капітальна забудова цих ділянок розпочалася не раніше XVIII століття. І це не привід для розчарувань: наше місто має цікаву історію. Це привід порадіти, що ми відкрили ще одну, не зовсім відому досі його сторінку.

Уже скоро усі подробиці проведених досліджень щодо Плоскирова XVIII можна буде дізнатися з книги, що вийде друком.