ye-logo.v1.2
27 Травня, 2019

Вуличним ліхтарям подільських міст – 160

Сергій ЄСЮНІН Історія 4164
На високому стовпі – гасово-калильний ліхтар
На високому стовпі – гасово-калильний ліхтар. Фото: з архіву

Ще декілька століть тому міста Європи, після настання сутінок, поринали у повну темряву.

Вуличного освітлення не існувало, а ті перехожі, що мали кудись йти вночі, освітлювали собі шлях смолоскипами чи переносними ліхтарями.
Перші вуличні ліхтарі з’явилися на початку XV століття. У 1417 році лондонський мер Генрі Бартон розпорядився вивішувати ліхтарі вечорами, щоб розсіяти непроглядну пітьму у британській столиці. Через деякий час його ініціативу підхопили французи. Французький король Людовик XIV в 1667 році видав указ про вуличне освітлення, за що і отримав прізвисько «Король-сонце». Він наказав поставити на вулицях масляні вогні Парижа – вогні в особливих футлярах на стовпах і на стінах будинків. Перші вуличні ліхтарі давали порівняно мало світла, оскільки в них використовували звичайні свічки і олію. Й лише у середині ХІХ століття була винайдена технологія розділення легких і важких нафтових фракцій, завдяки чому з’явився гас, який став використовуватися замість олії у вуличному освітленні. Застосування гасу дозволило значно збільшити яскравість ламп, проте справжня революція вуличного освітлення сталася тільки з появою електричних ліхтарів.
Ліхтарі та ліхтарники Поділля
Історія освітлення у містах Поділля налічує лише 160 років. Перші вуличні ліхтарі з’явилися у губернському місті Кам’янці-Подільському в 1851 році. Згодом вуличне освітлення було організовано в Проскурові, а через десять років поширилось й в інших містах. У 1861 році вулиці губернського центру освітлювали 135 ліхтарів, Балти – 47, Брацлава – 42, Проскурова – 15. Перші ліхтарі були масляними – майже триметрові дерев’яні стовпи зі скляними ковпаками нагорі. Всередині поміщали бляшанку з конопляною олією, з якої стирчав гніт. Олія хоч і була доступною, але мала недоліки. По-перше, світло було неяскравим, а скло швидко закопчувалося. По-друге, перехожим могло на голову капнути смердючим маслом. Тому часто олію замінювали спирто-скипидарною рідиною – вона хоча менше коптила, але й швидше вигорала. Інколи використовували сальні свічки з овечого жиру. Й лише у 1870-х роках почали з’являтися ліхтарі з гасовими лампами.
Ліхтарі обслуговували спеціальні фахівці – ліхтарники. Кожен з них мав таскати із собою драбину, довгу палицю, малий ручний ліхтар, кліщі, глечик, щітку, губку та мірку для рівня олії. До їхніх обов’язків входило запалювання та гасіння ліхтарів, наповнення бляшанки гасом і поточний ремонт. Роботу вони починали близько десятої вечора, а завершували о четвертій ранку. І це в будь-яку погоду. Робота була важка і невдячна. Ще й у суспільстві склався стереотип – ліхтарі, мовляв, горять погано, бо ліхтарники або крадуть олію, або недоливають спирт, або розбавляють гас. Звинувачення вибирали за типом ліхтарів.
На шляху до покращення світла
Експлуатацію ліхтарів міські управління передавали переважно приватним особам шляхом підряду. Так, в Проскурові з 1880 року підрядником по освітленню був міщанин Шмуль Волицер. Він, згідно з спеціальним розкладом, з урахуванням заходу і сходу сонця, а також фаз місяця, запалював 18 вуличних гасових ліхтарів. За це із міського бюджету підрядник отримував 577 руб. 50 коп. Спеціальна комісія від міської управи періодично перевіряла «исправность фонарей» та яскравість їх горіння. Але, як свідчать спогади проскурівського нотаріуса Костянтина Колоколова за 1887 рік, якість вуличного освітлення в місті бажала бути кращою: «Вечером Проскуров представлял что-то не поддающееся описанию: темень кругом с примесью тумана; людей не видно, а изредка мелькают тусклые огоньки ручных фонарей, слышатся голоса и отрывочные фразы: «Дайте руку», «Нет ли спичек?», «Потух фонарь!», «Потерял калоши»… Было полтора десятка керосинных фонарей на подгнивших столбах, но они не давали света, потому что по какому-то недоразумению, их часто зажигали днем, и к началу девятого часа вечера они уже не горели, именно в то время, когда в их свете особенно нуждается обыватель. Впрочем, и свет-то был неважный, так как стекла настолько были закопчены, что никакого света не допускали. Фонарщик же на вопрос, почему он не чистит стекол, обыкновенно отвечал по-малороссийски «Не бере стара щитка, а новой подрядчик не покупляе».
Лише на початку ХХ століття у зв’язку з поліпшенням фінансових справ міських управлінь, їхня діяльність по забезпеченню вулиць гасовим освітленням покращилась. У містах Подільської губернії значно зростають суми бюджетних видатків на вуличне освітлення, відповідно зростає кількість ліхтарів. Наприклад, якщо в 1881 році в Проскурові було 18 вуличних ліхтарів, то у 1904 – 41 ліхтар, а в 1909 – 56. Найбільше ліхтарів освітлювали вулиці Кам'янець-Подільського – 900!
Ще одна новина початку ХХ століття – на вулицях Кам’янця-Подільського та Проскурова почали встановлювати гасово-розжарювальні ліхтарі. Принцип їх дії полягав в тому, що гас, змішаний з повітрям, під тиском подавався до пальника, де розжарював металеву сітку. Сам ліхтар закріплювався на високому стовпі за допомогою кронштейну. На стовпі був влаштований дерев'яний ящичок з рукояткою всередині, від якої йшов вгору по стовпу до ліхтаря дріт. Ліхтарник відкривав скриньку і, діючи рукояткою, спускав ліхтар вниз, запалював вогник, потім накачував повітря, і ліхтар з шумом спалахував яскравим сліпучим білим світлом. Такий ліхтар давав світла більше, ніж звичайний, майже у 10 разів.
Ера електрики
На початку ХХ століття, одночасно з розповсюдженням у всіх сферах життя міст електрики, гасовий спосіб освітлення вулиць почав відтісняти електричний. Перші два електричні ліхтарі засяяли в 1910 році у Кам’янці-Подільському – вони освітили площу біля будинку губернського правління.
Міська влада Проскурова могла швидше за кам’янчан облаштувати електричне освітлення у своєму місті, але три роки (1907–1909) шукала вигідних підрядників. Лише навесні 1910 року міська дума серед багатьох пропозицій найкращим визнала проект інженера Рабиновича, що передбачав побудову центральної електростанції, прокладання освітлювальної мережі і підключення всіх бажаючих споживачів. Остаточно укласти угоду з Рабиновичем міську Думу переконали пільги, які запропонував підприємець – він зобов’язався вдвічі знизити тарифи на освітлення міських установ і безкоштовно відпускати енергію на освітлення міської бібліотеки, міського скверу, площі перед управою й імператорського вензеля на будинку управи. Через рік, у серпні 1911 року, на головних вулицях Проскурова засяяли електричні ліхтарі, а за кілька місяців світло ввійшло до будинків державних установ і міської аристократії. Заснований Рабиновичем «Торговий дім Електра» за короткий час обладнав в орендованому цеху чавуноливарного заводу Б.Ашкіназі електростанцію потужністю 200 кВт та підключив до мережі 270 приватних абонентів. Перші 10 електродугових вуличних ліхтарів були встановлені по центральній вулиці – Олександрівській (нині – Проскурівська). Надалі гасові ліхтарі замінювалися електричними, й вже наприкінці 1913 року їх нараховувалося 52.
У 1910–1911 роках була проведена електроосвітлювальна мережа на вулицях багатьох подільських міст – Вінниці, Балти, Могилів-Подільського... Почалася ера електричного ліхтаря, яка триває й до тепер. Що буде далі?

Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

До теми

Популярні новини

Останні оголошення

Останні фото та відео