На захист тварі божої

Кінець ХVІІІ – початок ХІХ століття ознаменувався розповсюдженням ідей гуманного ставлення до «братів наших менших» та виникненням у багатьох європейських країнах товариств, що ставили за мету захист і допомогу тваринам. Й лише від середини ХІХ століття подібні ідеї поширились у Російській імперії.
«Покровительство животным»

Є відомості, що в Російській імперії перша благодійна організація захисту тварин – «Общество сострадания к животным» - виникла у 1863 році в Одесі. Але, це була місцева ініціатива вузького кола благодійників. У 1865 році було створене значно потужніше «Российское общество покровительства животным», яке було урядово затверджене та розповсюджувало свою діяльність на всю імперію. Засновником товариства виступив петербурзький чиновник Федір Паулі, а першим головою став князь Олександр Суворов (онук видатного полководця).
У 1866 році міністр внутрішніх справ, затвердивши статут товариства, розіслав губернаторам інформацію про «Российское общество покровительства животным» і запропонував підтримати таку гарну ідею й створити його філії у всіх регіонах. Але, у наших краях справа створення філії загальмувалось на десятиліття. Й сталось це, як не дивно – через Польське повстання 1863 року, яке охопило Південно-Західний край – Поділля, Волинь та Київщину. Реакцією на повстання були певні обмеження у правах місцевого дворянства (це були, здебільшого, поляки), заборона існування будь-яких товариств, клубів, гуртків (аби пропольські налаштовані кола не могли створити таємні організації). Тому, Київський, Подільський та Волинський генерал-губернатор на пропозицію міністра про створення філії товариства захисту тварин відповів: «...одобряя цель учреждения обществ покровительства животным, я полагаю, что до тех пор, пока польский элемент не ослабнет здесь, пока польское население не сольет своих интересов с интересами русского общества и не откажется от своих националистических стремлений, представление возможности этому населению к образованию каких бы ни было обществ может отразиться вредно. Потому я нахожу преждевременным образование здесь отдела общества покровительства животным».
Лише у 1874 році був наданий дозвіл на створення відділу Російського товариства захисту тварин на території Південно-Західного краю. Його організували на самій околиці Київської губернії – в Умані. А вже надалі, у 80–90-х роках ХІХ століття відділи були організовані у Києві, Житомирі, Кам’янці-Подільському… Членами товариства та благодійниками ставали інтелігенція, чиновники, купці, дворяни, священнослужителі, звичайні міщани. Як правило, кожен осередок нараховував від 30 до 100 членів, а наприклад, київський – понад 500. На внески відкривались ветеринарні пункти, годувальні для бездомних тварин, притулки для собак, проводились рейди-перевірки ферм, стаєнь, кінних депо, псарень та інших місць масового утримання тварин, видавались премії за дбайливе ставлення до тварин, переоснащувались більш гуманним обладнанням скотобійні.

"Запрещается всякое мучение"

Успіхи товариства в масштабах імперії були нешвидкими, але ефективними. Під натиском захисників тварин у 1871 році вдалося ввести статтю до статуту про покарання, що накладали мирові судді: «ст. 43А. За причинение домашним животным напрасных мучений виновные подвергаются денежному взысканию...». За кілька років під впливом членів товариства був прийнятий закон про обмеження полювання, а у 1886 році МВС затвердило «Правила обращения с животными». Поліції було наказано – сприяти всім особам, які пред’являть посвідчення товариства.
Мали досягнення й подільські захисників тварин. Так як першими очільниками Подільського відділу товариства були юристи – спочатку завідувач прокурорською дільницею Анатолій Загорський, за ним – присяжний повірений Леонід Чекерський, то на місцевому законодавчому рівні вдалось провести ряд важливих постанов. Перші кроки подільських захисників тварин були спрямовані передусім на встановлення дбайливого та людяного відношення до коней. Нещадна, а інколи просто жорстока, експлуатація господарями та візниками коней, була на той час справжньою бідою. Члени губернського відділу товариства та їх представники у повітах, домоглись прийняття міськими думами Кам’янця-Подільського, Проскурова, Летичева та інших міст Поділля обов’язкових правил поводження візників з кіньми. Так, Кам'янецька міська дума до постанови про візничий промисел включила наступний параграф: «С лошадьми извозчик должен обращаться бережно и осторожно. Наносить лошади удары твердым или острым орудием и бить ее чем бы то ни было по голове и животу воспрещается. Чтобы не отягощать свыше сил лошадей, воспрещается накладывать слишком большой груз, не соответствующий силам животного. Во время стоянок извозчиков зимою при 10 градусах и более мороза, а равно при снежной погоде, лошади их должны быть покрыты сверх упряжи попонами такого размера, чтобы был покрыт весь корпус лошади. Во время езды попона должна быть снята…». Схожі пункти увійшли до постанов інших міст. А от Проскурівська міська дума пішла навіть далі, додавши у 1904 році до згаданих вище правил два пункти стосовно інших тварин: «Воспрещается возить и носить животных, а также птиц в мучительных для них видах; вообще запрещается всякое мучение каких-либо животных и всякое жестокое с ними обращение».