Різдво на Поділлі: як святкували наші предки

На різдвяні свята давні традиції та обряди наче оживають, нагадуючи нам про вірування наших предків. Багато століть українці в зимовий період проводили цикл особливих ритуалів, створювали приповідки та складали тексти колядок і щедрівок, у які вкладали побажання родючості та сімейного затишку на весь рік.

Ті традиції передавалися з покоління в покоління, але з часом почали втрачатися. Хоча деякі з них досі відтворюють у родинах, більшість з них майже вийшли з побуту і переважно зберігаються в матеріалах етнографічних експедицій. Ми ж згадаємо про те, як святкували Різдво, Новий Рік, Водохреще на Поділлі століття чи й, навіть, кілька століть тому.

Про давні звичаї на теренах нашої області сайту «Є» розповіла хмельницька фольклористка та етнографиня Ірина Телюх. За її словами, у період зимових свят, який починався від Різдва і закінчувався Йорданом, входив в цикл обрядових дійств під загальною назвою «коляда».

У Святвечір перед Різдвом вся родина збиралася разом, переважно в хаті батьків. Був святковий стіл із 12 пісних страв. У кожному селі готували свої традиційні страви, але обов’язково на столі були калач, узвар, кутя. Невід’ємною частиною Різдва був дідух на покутті, або ж солома. Увесь час свят вшановували душі пращурів, які за древніми слов’янськими віруваннями, спускалися на землю. Ці дідухи, які заносили в хату й ставили на покутті, були прообразами наших предків. Вони стояли від Різдва і спалювалися десь на третій день після Водохреща.

«Багато хто мені говорив, що дідуха не було, а була солома постелена під столом чи в кутку, де Богу молилися. На тому ж покутті була макітра з кутею, горіла свічка. Де родина сідала, теж горіла свічка. Спочатку всі молилися, у деяких родинах було заведено просити прощення за цілий рік, обов’язково згадували своїх пращурів. Від Святої вечері й в перший день Різдва носили вечері своїм хрещеним, до одиноких людей. Якщо в селі була своя церква, то люди йшли вночі на службу, а потім ще раз зранку. Ввечері після служби могли одразу ж йти колядувати», - говорить Ірина Григорівна.

Весь різдвяний цикл був характерний чоловічим началом. Ходили колядувати чоловіки та хлопці. Традиція, коли почали приєднуватися до колядок дівчата та жінки, значно молодша.

«Нині, в основному, ходять колядувати жінки з церковного хору, рідко чоловіки. Це зародилося після повного знищення традиції колядувати при радянській владі. Хоча є деякі села, де до сих пір ходять колядувати чоловіки, водять Маланки на Новий рік з 13 на 14 січня», - додає етнографиня.

Одним з обов'язкових персонажів на Маланку була коза. Фото: ілюстративне.

Колядки у предків були різноманітні. У їх текстах величалися господар, господиня та їхні дітки. А ще була аграрна тематика: люди просили врожаю, щоб гарно зорати, засіяти землю, щоб збіжжя гарно виросло, щоб худоба родилася. Дівчатам на виданні та парубкам просили, щоб знайшли цього року пару.

Співали колядки до Старого Нового року. Після Нового року і до Йордана вже звучали щедрівки. А от такого поняття, як «різдвяний вертеп», на Поділлі не було, зазначає Ірина Телюх. Зате на Поділлі у вечір на передодні Нового року (13 січня) водили «Маланку» – новорічний обряд з традиційним переодяганням у тварин і персонажів. На світанку ж, коли ледь-ледь сходило сонце, ходили посівати.

«Посівали хлопчики та молоді неодружені парубки, приспівуючи «Сійся-родися жито-пшениця всіляка пашниця». Треба було обов’язково пустити цю громаду, - каже вона. - А щедрівки починали співати в ніч на 14 січня. Була традиція в нашої області: люди говорили замість «пішли щедрувати» – «пішли «орати». То надзвичайно давній обряд. Вони нібито брали борону та імітували оранку. Надзвичайно цікаві були примовки при тому, але зараз їх вже не пам’ятають. Це уже надзвичайно велика архаїка, записана в дослідниками».

Вечеря у вечір на Новий рік була щедрою, а на Йордана – в ніч з 18 на 19 січня, була знову пісна. У деяких регіонах ще більш строга – навіть риба на стіл не клалася. Традиційно й в ці вечори несли вечерю одиноким людям, хрещеним. Насправді весь період різдвяних свят в українців був гостиною – в цей час всі ходили в гості один до одного.