«Захотілося привнести колорит у нашу Грушку»: на Кам’янеччині взялися розмальовувати село

Адріана Вітер разом з чоловіком об’їздили чимало країн світу. Проте, коли постало питання, де створити сімейне вогнище, вирішили оселитися в селі на Поділлі – в селі Грушка, що неподалік мальовничої Бакоти. І справою для душі стало його яскраве наповнення.

Подорожувати різними країнами подружжя покликала робота. Вирушали туди, де потрібні були висококваліфіковані спеціалісти-комп’ютерники. Сполучені Штати, Азія – всюди, куди закидала доля, подружжя захоплювалося історією тих чи інших народів, їх культурою. З часом, натхненні побаченим, вирішили зробити й свій внесок для рідної землі.

Об’їхали увесь світ, а вибрали… село на Кам’янеччині

«Коли в 2016 році постало питання де жити, ми захотіли спробувати розпочати усе з чистого аркуша в селі, отримати ще один новий досвід, –розповідає Адріана. – До цього не раз бували на Бакоті, якою захоплювалися, милувалися краєвидами, надихалися красою природи… Біля Дністра, звісно ж, жити не було де. Тому обрали найближче село – Грушку. Раніше ми були виключно жителями міст, тож не знали, з якими викликами доведеться мати справу. Найбільше хвилювалися за дочку, адже не були впевнені, що дівчинці, котра виросла з міськими однолітками, багато подорожувала світом, вдасться адаптуватися до сільських реалій. Ми ж купили не таку вже й сучасну хатину… Вбиральня надворі, вода – теж. Щоб помити посуд, потрібно йти до криниці, а не просто відкрити кран… Холод, болото і таке подібне. Будь-яка дія, яку потрібно виконати, потребувала певних зусиль. Проте Софія швидко призвичаїлася до сільських буднів, подружилася з новими друзями, відвідує місцеву школу».

У Грушці для дітей організовують майстеркласи з роспису

Жінка із захопленням розповідає, як взялися порядкувати, наводили лад на обійсті, добудовувати, ремонтувати, оновлювати. Крім того, продовжували далі працювати, бо жити також потрібно було за щось.

«Поступово ми втягнулися в сільське буття, – продовжує Адріана. – Та все частіше замислювалися над тим, чому таке чудове село згасає. Чому люди залишають хати, що стають руїнами… На нашій головній вулиці не одна така. А це – єдина дорога до Бакоти, якою прямують до дивовижних краєвидів і туристи, і пересічні українці. І такий гнітючий слід залишається в душі через чагарники, якими обросло чимало осель…»

Отак, поступово, гіркі роздуми переросли в реальні ідеї. Почали зі сміття. Збирали толоки для прибирання берегів, вулиць тощо. Згодом цього стало замало.

«Захотілося привнести колорит у нашу Грушку, щоб вона розквітла та ожила, – поділилася сокровенним жінка. – Почали з криниці на вулиці. У травні 2020 року з дозволу місцевої влади за власний кошт оновили її, побілили і розписали. Наш головний спонсор – чоловік, а допомагала втілити ідею моя сестра-художниця Тетяна. Оновлену і барвисту криницю присвятили Дню вишиванки. І розписали відповідно. Тоді на все витратили приблизно півтори тисячі гривень. Адже не лише фарби потрібні були для цієї краси: і цемент, і пісок для реставрації…»

Почали розписувати село з криниць та джерел

Коли місцеві жителі побачили, яка барвиста родзинка з’явилася посеред вулиці, й собі почали запрошувати майстринь до інших громадських криниць. І допомагали, чим могли. Ось так в селі поступово народилося більше десятка яскравих колодязів, розписаних українськими візерунками, орнаментами. Біля деяких з них довелося й територію впорядкувати, підлатати парканчики…

«Селяни, особливо старші люди, дуже сподобали нашу ідею, – усміхається Адріана. – Бабусі навіть з дому стали частіше виходити, затримуватися біля криниць, говорити з односельцями. Бо і на душі приємно, і очам радісно від краси. Вже тоді ми почали реалізовувати й інші напрямки – прикрасили та впорядкували джерело в сусідньому селі громади Гута-Чугорська, художньо оформили табличку в національному парку «Подільські Товтри», взялися за розпис хатин. І не лише в нашому селі».

Як з’явився проєкт «Мальоване село»

Для того, щоб зробити із запустілої та занедбаної оселі красуню, доводилося розшукувати господарів, питати їх дозволу, або звертатися по допомогу до місцевої влади. До того ж, майстрині не просто розфарбовували оселі, доводилося оновлювати вікна, двері, їх реставрувати. І малюнки, орнаменти обирали не випадкові – довгий час вивчали історію Поділля, Кам’янеччини, шукали зразки символіки, вишивок та розписів у бібліотеках, розпитували старожилів. Щоб відродити саме той колорит, який був притаманний саме цій місцевості.

Старі хатини перед розписом ремонтують

«Якось люди й підказали нам думку – написати і подати проєкт для втілення ще більшої кількості задумів з оновлення та прикрашання рідного села, – каже жінка. – Вирішили спробувати. Отак і з’явився проєкт «Мальоване село», який переміг наприкінці минулого року. У грудні для його реалізації нам надали кошти – 35 тисяч гривень. Всього вдалося розмалювати три хати, працюємо над четвертою. Для двох художників, щоб розписати один об’єкт, потрібно приблизно місяць. Тому для підмоги запросили митців з Чернівців, Новодністровська, Хмельницького. Та й місцеві аматори долучаються. Наданих коштів вистачило лиш на фарби, й те частково. Все одно, вкладаємо свої. Бо перед розфарбовуванням потрібно десь підштукатурити, десь почистити, залатати тощо.

Завдяки розпису оселі грають яскравими барвами

У травні, за словами Адріани, організували благодійну акцію «Сади Перемоги», під час якої ділилися насінням. Готували житло для переселенців.

«А не так давно провели майстерклас з традиційного українського розпису для діток нашої громади – учасників літнього табору, - додає вона. - Словом, практикуємо різні види діяльності. Проте з початком повномасштабного вторгнення російських військ в Україну, ми перейшли на волонтерські рейки. Саме на допомогу нашим бійцям, переселенцям спрямовуємо і кошти, і зусилля».

До розпису хатин долучаються усі охочі

Буде у селі музей

До Дня Незалежності цього річ родина планує відкрити музей в селі Грушка. За власний кошт придбали хату, відремонтували її. По всій Україні кинули заклик про збір речей українського побуту, культури, що відображають і зберігають зразки українського самобутнього колориту та віковічних традицій. Багато чого принесли до музею й селяни громади, де проживають митці. Сподіваються, що все встигнуть до визначної дати. Крім того, в одній з кімнат оселі облаштовують ночівлю для всіх охочих відчути справжній дух сільського життя, поринути в давно забутий світ наших національних цінностей.

Додати Грушці барв та колориту - той задум, який вже почали втілювати в життя

«Цей музей можна буде відвідати безкоштовно, – додала Адріана. – Люди повинні пам’ятати свою історію, не забувати чим жили наші пращури. Українські багатовікові традиції мають вивчати діти, щоб передати їх далі, вміли їх зберегти і примножити».

Поки йде війна, багато планів і ідей творчої родини залишаються на папері. Як от створення двох патріотичних муралів на честь наших мужніх захисників. Втім, жінка переконана, Перемога неодмінно буде за Україною. І тоді з новими силами візьмуться за відновлення не лише села, яке стало для них рідним, але й інших сіл громади.

Світлана ВОДЯНА.