«Затоплена культура»: на Хмельниччині перетворюють село на живий музей просто неба

«Проєкт «Затоплена культура. Реабілітація українськими традиціями» є однією з частин масштабного проєкту «Мальоване село». Фото: надане Адріаною Вітер

Про дністрянську вишивку, першу в Україні майстерню гончарства і травництва та спілкування між поколіннями крізь місцевість говорили з організаторкою проєктів «Мальоване село» та «Затоплена культура. Реабілітація українськими традиціями» Адріаною Вітер.

За кілька кілометрів від мальовничої Бакоти, на Кам'янеччині, розташоване село Грушка. Ще десять років тому сюди ненадовго заїжджали туристи, щоб просто перепочити та попити цілющої води з 700-літної криниці. Нині вони не тільки затримуються довше, а й, подекуди, спеціально вирушають сюди, щоб зануритися в історію та культуру мультиетнічного регіону Дністра.

Саме у Грушці Адріана Вітер спільно з митцями-однодумцями та місцевими жителями облаштовують затишний етнографічний комплекс, який у майбутньому, за її словами, перетвориться на великий живий музей просто неба. Це стане можливим завдяки проєктам «Мальоване село» та «Затоплена культура. Реабілітація українськими традиціями».

Віднайти втрачений культурний пласт Наддністрянщини

«Проєкт «Затоплена культура. Реабілітація українськими традиціями» є однією з частин масштабного проєкту «Мальоване село». Ми розпочали його втілювати у 2020 році. Усе починалося з розпису криничок в українському традиційному стилі, але тоді ми ще не знали, що ця ідея переросте у щось настільки масштабне», - розповіла сайту «Є» Адріана Вітер.

Пригадує, якось люди підказали ідею – написати і подати проєкт для втілення більшої кількості задумів з оновлення рідного села. Його підтримали у Мінкульті. Після цього почали досліджувати, як колись розписували хати - символіку та колористику цих розписів - і почали відтворювати їх. Перші розписи з'явилися на хатах у селах Грушка і Гораївка. А згодом з'явилися ідея і про музей.

Команда ідейників дослідила місцеву традицію стінопису та відновлює її на фасадах будинків, парканах і криницях у селі Грушка. Фото: Юрій Матюх

Сьогодні команда вже точно знає, куди рухатись далі – у них на меті дослідити та відродити дністрянську культуру стінописів, домотканих виробів та килимів, гончарського та травницького ремесл. Значну частину із цього переліку ініціаторам-однодумцям вже вдалося зробити, а для зібраних експонатів навіть облаштували музей – його відкриття відбулось 30 вересня.

«У межах проєктів ми досліджуємо локальну історію з акцентом на культурний контекст дністровських сіл, які були затоплені під час будівництва ГЕС, - каже Адріана Вітер. - Це Бакота, Теремці, Студениця, Конилівка, Наддністрянка, Стара Ушиця. Дністрянська культура має відмінності від тієї, що притаманна подільському краю, адже села розташовані у мультиетнічному регіоні, що є симбіозом подільських, буковинських і бессарабських традицій. Це виражається як в орнаментах та колористиці вишивок, так і у видах ремісництва. Нам вдалось зібрати колекцію таких експонатів. Їх можна буде побачити як у музеї, так і в оцифрованому форматі на сайті».

Культура стінопису у селах Наддністрянщини утворювалась внаслідок межування з трьома етнічними регіонами. Фото: Адріана Вітер

«Не просто колекцію показати, а дати змогу зануритися в епоху»

Тогоріч за власний кошт ідейники придбали сторічну хату, щоб облаштувати у ній музей. Як розповідає Адріана Вітер, він розрахований на нащадків, а також на людей з міста, які не бували в селах за своє життя. На базі музею створили майстерню місцевих ремесел - це перша в Україні майстерня, де поєднали гончарство з травництвом. Нині разом з місцевими жителями тут влаштовують фотовиставки та майстер-класи з ліплення з глини та розписом горщиків.

«Дуже хотіли реалізувати задум, щоб показати мандрівникам, як виглядала хата в дністровському селі на початку ХХ століття. Минулого року ми повністю відновили зовнішню частину, реставрували її за стародавніми технологіями. Цього року готовий вже й інтер'єр. У музеї можна побачити колекцію домотканих виробів: сорочок, рушників, подушок, килимів. Експозиція влаштована так, щоб у відвідувача виникло відчуття, ніби він перенісся у ту епоху та відчув, як жили предки: як у них був влаштований побут та чим вони займалися протягом дня», - розповідає Адріана Вітер.

Музей локакальної культури затоплених сіл створили у давній хатині. Фото: Адріана Вітер

У Грушці створили першу в Україні майстерню гончарства і травництва. Фото: Адріана Вітер

Наразі команда ходить в експедиції, щоб зібрати якнайбільше музейних експонатів, притаманних місцевості. Це іноді буває складно, ділиться Адріана, адже більшість із них потерпіли від неправильного ставлення: якісь з них пустили на ганчірки або просто спалили. Однак навіть їхні фрагменти є важливими для дослідників.

«Ми просимо показати навіть фрагменти заради символіки та колористики, - каже Адріана Вітер. - З наших спостережень, багато особливостей дністровської вишивки, як ми її називаємо, є відмінними від подільської. Подільська вишивка більш стримана та лаконічна, а дністровській - притаманні яскраві та пишні квіти, особливо троянди. Багато нестандартних кольорів, зокрема фіолетовий, відтінки синього, що символізують течію річки. Також у Бакоті навесні квітнуть багато червонокнижних рослин: іноді буває таке, що цілі пагорби квітнуть фіолетовим кольором. Це все теж відбивалося у вишивці. Через те, що ці села були затоплені, спадщина майже втратилась. Тож нам було важливо максимально її відродити».

Інтер'єр музею у старовинній хатині. Фото: Юрій Матюх

Один зі зразків наддністрянської вишивки. Фото: Юрій Матюх

«Це буде живий музей просто неба - з живими людьми, де кожен створює атмосферу»

Ідейники з села Грушка кажуть, що не хочуть обмежувати музей стінами – дадуть волю простору. Вони прагнуть створити музей традиційного стінопису просто неба, вільного для усіх. Нині в селі є сім артоб'єктів, ретельно виписаних на будівлях, парканах і криницях. На цьому не зупинятимуться.

«Ми помітили, що навіть перегляд старих світлин позитивно впливає на людський емоційний стан. А нині, в період війни, кожен українець потребує психологічної реабілітації. Тому одна з ідей проєкту – не просто показати спадщину з історично-культурного ракурсу, а створити умови для спілкування між сучасним поколінням та предками крізь місцевість. Щоб можна було зцілити душу. Дві головні вулиці Грушки та Гораївки межах проєкту прикрашені розписами на стінах. Наступні роки плануємо розмальовувати й інші вулиці, щоб в кінцевому результаті ціле село перетворилося на артмузей. Але не просто музей, а живий музей, з живими людьми, які тут живуть і дають змогу відчути увесь колорит історичної місцевості Грушки».