«Я знаю, хто насправді вбив мого сина», – заявляє Віктор Насімчук

57-річний Віктор Насімчук з Полонного не лише самостійно веде розслідування по вбивству свого сина, але й захищає підозрюваного у вбивстві. Чоловік впевнений – В’ячеслав Миколюк жертва. В той час як справжні вбивці розгулюють на свободі.
«Ви мене хоч стріляйте, а я не вірю, що Миколюк вбив мого сина, – каже Віктор Насімчук. – Уся ця справа шита білими нитками. Син зник 3 грудня 2005 року. Миколюк вийшов з тюрми 25 лютого 2006 року. Півтора року сидів за крадіжку кози. А вони кажуть, що він убивця».
Натомість правоохоронці іншої думки. У них є свідки, котрі нібито бачили Віталія Насімчука після того, як В’ячеслав Миколюк звільнився з місць позбавлення волі.
«Я знаю тих свідків, – розповідає Віктор Насімчук. – Двоє колишніх міліціонерів. На суді казали, що мій син наркоман, приторговував наркотиками. Та ви у будь-кого запитайте, чи то правда! У нього залишилося двоє діток. Синові Вадимові було всього кілька місяців, а доньці Насті – 2 роки. То він би три місяці блукав містом і не прийшов у сім’ю? Не дав знати друзям, не подзвонив батькам? Мене тут знають усі. Усі знали про моє горе. Якби Віталіка побачили, одразу ж мені б зателефонували. Але чогось ніхто, крім тих свідків, його не бачив. Згодом родичка одного з тих свідків  перестріла мене і каже: «Ви простіть мого Сашу, йому так наказали говорити».
У те, що Миколюк вбивця, не вірять і Віталієві приятелі.
«Я з Віталіком разом з першого класу, –каже Анатолій Медведський. – Про нього на суді казали, що він наркотиками торгує. Це все брехня. Він нормальний хлопець. Якби він був у Полонному після 3 грудня, його обов’язково хтось побачив би і повідомили батьків. Тож не Київ. Всі знали, що у Насімчуків зник син. А до мене він би зателефонував однозначно».   

Батько упізнав сина за татуюванням
Як уже згадувалося вище, 26-річний Віталій Насімчук 3 грудня вийшов з дому. Два дні по тому в двері квартири, де була жінка з двома дітьми, подзвонили. Чоловік з піднятим коміром, опущеною головою і натягнутою на очі шапкою сказав, що Віталік на кілька днів затримається, і хутко спустився вниз сходами.
 11 квітня тіло Віталія Насімчука знайшли в смт Понінках у річці Хомора, що за півтора кілометра від Полонного. Знайшли майже через п’ять місяців після зникнення. Батько упізнав сина за татуюванням.  
«Та замість того, аби шукати вбивць, вони у мене вдома зробили обшук. І встановили пристрій для прослуховування. Такий балончик сантиметрів 10 довжиною, а до нього примотаний якийсь заряд і дріт. А я знайшов. Через кілька днів один з міліціонерів прийшов і на коліна ставав, щоб я йому віддав той пристрій. Казав, що з роботи виженуть. А я, дурень, віддав, – розповідає Віктор Насімчук.

Катували електричним струмом, то мусив зізнатися
За підозрою у вбивстві правоохоронці затримали В’ячеслава Миколюка. Чоловік у вбивстві зізнався.
«Та мені клеми до вух прикладали, і катували електричним струмом, – каже В’ячеслав Миколюк. – Все підписав. Було 20 судових засідань. На 21-е мене випустили на підписку про не виїзд. Я у слідчому ізоляторі пробув рік і місяць. За що?
За матеріалами слідства, Миколюк разом з Насімчуком на березі річки розпивали горілку. Посварилися. Миколюк вдарив його ножем у груди, а тіло скинув у річку Хомору. Це все відбувалося між 16-18 березня, близько дев’ятої години вечора.    
Мати Віталія Людмила Насімчук зберегла номер телефону сина, котрий зник разом з хлопцем. При огляді тіла, телефона не виявили. Час від часу жінка набирала цей номер. Для чого? Вона і сама не знала.
«Зв’язку не було. Але близько двох місяців тому пішов виклик. Підняли трубку. Чоловічий голос сказав, що телефон він придбав на базарі. Сам живе у Кам’янці-Подільському. Чоловік повідомив про це у прокуратуру», – розповідає Людмила Насімчук.   
А напередодні цих подій сталися ще неймовірніші речі. 11 квітня Віктор Насімчук у районній газеті надрукував по синові співчуття. За тиждень до нього прибіг хлопчина і сказав, що його мати хоче поговорити з Віктором. Чоловік прийшов на зустріч, і…

Віталій просив відвезти його до батька, а вони прив’язали до тіла камінець і втопили
«А вона каже: я знаю, хто вбив вашого сина, – розповідає Віктор Насімчук. – У хаті їх було шестеро чи семеро. Віталій займався збором металобрухту. 3 грудня 2005 року він саме відносив гроші. І ті хлопці також займалися збором металобрухту. Щось вони посварилися. Один з них, на прізвисько «Граф», бере ножа, і б’є Віталіка у груди. Той впав. Всі повтікали. Але кілька повернулося. Один, на прізвисько «Каніца», пішов додому, запряг коня і Віталіка погрузили на підводу. Він приходив до тями, просив, щоб його відвезли в лікарню. Останній раз прийшов до тями, коли його везли через переїзд. Поряд з моєю роботою. Віталій отямився, потягнув «Каніцу» за рукав і каже: «Відвезіть мене до батька». А вони його до річки і втопили. Тіло виплило. То взяли, обрізали віжки, до тіла прив’язали камінці і пустили на дно. А потім «Каніці» Віталік  щоночі снився. І все казав: «Скажи батькам нехай мене поховають, а то що ж я в річці бовтаюсь». А коли Віталіка знайшли, той «Каніца» виїхав на заробітки. Жінка знає такі подробиці, бо це родич її колишнього чоловіка. Ми ж були у неї зі слідчим районної прокуратури. Неофіційно вона повторила усю розповідь, а офіційно відмовилася. Жінка боїться. Але я доб’юся правди. Писатиму у Генеральну прокуратуру, у Міністерство  внутрішніх справ, піду до губернатора. А мене по телефону лякають. Кажуть: «Якщо будеш добиватися правди за сина, тебе зніме снайпер». То я заявляю: «Я вас не боюся! Правда на моєму боці. Я поклявся на могилі сина, що  вбивці сядуть за грати».
Тим часом відбулося ще чотири судових засідання. Кожного разу суд повертав справу на дорозслідування.
У районній прокуратурі пояснили, що справа у впровадженні. Призначено кілька експертиз. За їх висновками будуть прийняті відповідні рішення. У міліції за коментарем порадили звернутися до обласного центру зв’язків з громадськістю МВС.
Нині В’ячеслав Миколюк є головним підозрюваним у справі. Як пояснюють правоохоронці, люди, котрих називає Віктор Насімчук причетними до смерті сина, навіть не є свідками. Дехто виїхав на заробітки, а отже, не всіх можливо опитати. А тих кого опитали, свою провину заперечують.