clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt

Поранений під СБУ «майданівець»: правди про ті події нам не розкажуть ніколи

Олександр Полудніцин був поранений під хмельницьким СБУ

Олександр Полудніцин був поранений під хмельницьким СБУ. Фото: із Фейсбуку

Олександр Полудніцин отримав поранення в живіт під час пікету СБУ.

У лютому 2014, коли в Києві на Майдані тривали найзапекліші бої, у Хмельницькому теж відбувалися події, пояснення яких немає і досі. Під час пікету СБУ у мітингувальників почали стріляти. Були не тільки поранені, але й вбиті.

У сутичках під СБУ постраждав 55-річний хмельничанин Олександр Полудніцин. Куля потрапила у черевну порожнину. Нащастя, лікарям вдалося врятувати життя Олександра Федоровича. Наслідки отриманого поранення дають знати про себе і досі, незважаючи на тривале лікування закордоном.

А починалось все для пана Олександра, як і для багатьох патріотів, із подій на Майдані ще у 2004 році. Розповідає, що тоді у Київ він не поїхав, спостерігав за подіями по телевізорі. 

“Дякувати Богу у 2004 році все мирно закінчилося. За подіями Революції Гідності я теж спочатку тільки спостерігав, але знав, що цього разу все так не закінчиться. Я займався будівельними роботами і не поспішав їхати, через зобов'язання перед замовниками. Треба було завершити роботу. Майданців розважали поки Руслана і Вакарчук. Я поїхав аж 23 січня 2014 року, після подій на вулиці Грушевського, коли були перші жертви. Тоді я не був прихильником якоїсь партії. Прийшов на хмельницький Майдан, щоб домовитись про відправку у Київ. Там стояли три намети “Батьківщини”, “Удару", але від них ніхто не їхав і ”Свобода”. З ними я й домовився”, - каже Олександр Полудніцин.

Пан Олександр розповідає, що дружина уже була готова і без запитань зібрала для нього портфель з потрібними речами. Взяв з собою кілька кілограмів сала і великі хлібини. Подумав, що лишніми вони на Майдані не будуть. Близько 17.00 години 23 січня 2014 року Олександр Федорович стояв під Хмельницькою ОДА, де вже були шини, але ще не горіли.

«Майданівські» будні

“Десь 0 17.30 годині виїхали з Хмельницького. Їхали не з пустими руками — везли зібрані волонтерами на хмельницькому Майдані продукти. У Київ ми потрапили пізно ввечері 23 січня. «Свобода» тоді розміщувалась у "жовтневому", і нас там поселили. Не встигли навіть поснути, раптом почули команду “Підйом!”. Нас відправили будувати верхню барикаду біля метро “Хрещатик, щоб захистити "жовтневий”. З тієї сторони Майдан не був захищений. Зі снігу ми збудували барикади заввишки 4 метри, позатикали дірки між будинками”, - додає Олександр Полудніцин.

Ніч на Інститутській. Зведення барикади. 24.01.2014. 4.46 година

Наступного дня, 24 січня, Олександр Федорович пішов на вулицю Грушевського. Найперше, що вразило – це контраст революційної столиці. З одного боку стояв чорний дим, усе закопчене, а з іншого - мирне і спокійне життя.

Так облаштувались"майданівці" у "Жовтневому"

“На Майдан я потрапив у відносно спокійний час. Сутичок серйозних не було. Ходили на пікетування Генпрокуратури, після того багатьох “майданівців” затримали правоохоронці. Існувала домовленість, що коли мітингувальники звільнять урядові установи (Міністерство агропромислового комплексу і Міністерство юстиції), то випустять хлопців. Наше завдання було домовитись із тими, хто зайняв установи. Виходити вони не хотіли, аргументували це тим, що не було для них місця, але насправді було”, - зазначає пан Олександр.

Олександр Полудніцин знімав усе що відбувалось на свій смартфон

За його словами, тоді «майданівцям» вдалось звільнити приміщення цих держустанов. Згадує, неодноразово ходили охороняти сцену. Якраз у той час були сильні морози — до -24. Олександр Федорович промерз і захворів. Намагався лікуватись на Майдані, але легше не ставало, тому поїхав додому із ще одним хмельничанином.

На Майдані палили шини і автомобілі

Сутички під хмельницьким СБУ

“Ввечері 2 лютого я поїхав додому. Одужання затягнулось більше, ніж на 10 днів. Трохи вимучила мене хвороба, я не був готовий ні працювати, ні їхати на Майдан знову. 18 лютого почались сутички в Маріїнському парку. Слідкував за подіями по телевізору, бачу - піднявся Львів, Франківськ, Тернопіль. 19 лютого вирішив піти на хмельницький Майдан, подивитися, що там відбувається і, можливо, чимось допомогти. Прийшов, бачу колона іде. Мене підхоплює хлопець, з яким ми їхали 24 січня до Києва. Втягує в ту колону”, - розповідає «майданівець».

Пан Олександр потрапив на Майдан у відносно спокійний час

Каже, що тоді на центральній площі Хмельницького відбувався мітинг. Голову «Партії регіонів» змусили писати заяву на звільнення. Тоді колона поділилась, частина пішла на телеканал “Поділля-центр”. Другу колону направили до обласної прокуратури, а третю - на СБУ.

Олександр Федорович встиг зробити кілька власний фото під СБУ

“Я був у третій колоні. Коли прийшли до СБУ, стали близько біля центрального входу. Вхідні двері були замкнені. Кілька разів ми прокричали “СБУ, виходь!”, але ніхто так і не вийшов. Тоді активісти почали вибивати скло у дверях, це їм не вдавалося. Зайшли з боку, вибили решітку і вікно, залізли в середину, почали вибивати двері з середини. Скло летіло у всі сторони і люди почали відходити від входу. Думаю, це врятувало життя багатьох. Я подумав, що на моїх очах твориться історія, дістав свій смартфон і хотів знімати. Біля мене стояв хлопець з прапором в руках. Стяг розвівав вітер і він заважав мені знімати, тому я трохи змістився вліво. Тоді пролунав постріл і одна з куль потрапила мені в живіт, я впав”,- згадує Олександр Федорович.

Мітингувальники вибивали двері держустанови

Розповідає, що коли впав, побачив за кілька метрів від себе жінку, у неї з голови текла кров. Олександр Полудніцин спочатку не зрозумів, що відбувається. На протилежну сторону вулиці його відтягнув хлопець, який стояв поруч.

«Відразу перестав відчувати ліву ногу. Була різка і пекуча біль. Певно куля вразила нервові закінчення, бо нога мене зовсім не слухалась. Хлопець, який мене відволік, єдиний, хто не виключився,у решти був ступор. Він викликав «швидку». Потім, пам’ятаю, якась жінка почала істерично кричати. Мене довели до «швидкої», посадили на лавку, а в той же час на ношах принесли Людмилу Шеремет», - згадує поранений.

У кареті «швидкої» Олександру Федоровичу дали в руки тримати сумку, тоді ще невідомої для нього жінки. Він поклав її біля ніг пораненої, щоб транспортували все разом. Вже у медзакладі дізнався, що Людмила Шеремет, після отриманих травм, так і не вижила.

Підписатися на канал "Є" в Youtube

«В лікарню я потрапив ще при свідомості, хотів відразу подзвонити дружині, але лікарі відібрали телефон. Сказали, що самі зателефонують. Далі провал. Прийшов до тями уже в реанімації. Операція тривала більше чотирьох годин. Через три дні мене перевели в палату, а там вже наші волонтери почали домовлятись про лікування в Чехії і 27 лютого ми вилетіли. Дякувати Богу, у Хмельницькому мені професійно зробили операцію і в Празі вже не було ніякого оперативного втручання», - зізнається чоловік.

«Чеська сотня»

У Празі Олександра Федоровича долікували. Затримався закордоном він аж до 23 квітня. Після виписки з клініки, лікарі призначили курс антибіотиків, але як тільки пан Олександр переставав їх приймати – піднімалась висока температура. Так було кілька разів поспіль.

У Чехії також вшановували полеглих на Майдані.Фото: із Фейсбуку

«Коли прилетів у Київ, наприкінці квітня, мене зустрічали дружина і донька. Разом пішли на Майдан, віддали шану полеглим. Тоді ще стояли барикади, але було видно – люди не ті. Вони "зшибали" цигарки і гроші. Робили все, аби дискредитувати Майдан», - каже Олександр Полудніцин.

Повершувшись додому, «майданівець» більше пів року не ходив на роботу. Лікарі заборонили носити в руках щось важче трьох кілограмів. Влітку була ще одна операція в київській клініці, але повноцінно постраждалий і досі не може працювати.

«Я шукав можливості щось робити самотужки, але що ти один можеш. Спілкувався з іншими пораненими. Не вийшло зібрати якусь свою команду. Згодом вирішив вступити у ВО «Свобода». Двічі на рік збираємось із хлопцями, що разом лікувались в Чехії. Ідемо на Майдан, вулицю Інститутську. Умовно називаємо себе «Чеськогою сотнею»», - посміхається Олександр Федорович.

Після Революції Гідності в Олександра Полудніцина з'явилось багато хороших друзів

Додає, що сам родом з Івано-Франківщини, там має хороших шкільних товаришів. Вже більше 30 років живе у Хмельницькому. Зізнається, що після Майдану з’явилось більше десятка людей, патріотів і справжніх друзів, на яких можна покластись.

Події під СБУ. Три роки по тому

Олексадр Федорович стверджує, за три роки розслідування справи розстрілів під СБУ у Хмельницькому, не надто просунулось. Неодноразово він спілкувався зі слідчими, вони розглядають кілька версій, але заявляти про їх правдивість пан Олександр не береться.

«Є версія, що тоді вікна били місцеві активісти. Я й знаю декількох тих хлопців. Слідчі львівської прокуратури мені казали, що «зачинщиками» були львівські хлопці, як маніпулятори, які розпочинали справу. Бо треба, щоб хтось задав тон. А правда це, чи ні, я не знаю. Знову ж таки, розповідали, що основна мета штурму – захопити зброю. Якщо це правда, то хіба це діяли патріоти? За іншою версією, це мало бути мирне пікетування і потреби вибивати вікна не було. Навіть не відомо за яких обставин почали стріляти. Зрозуміло, вбивати ніхто не збирався, бо постріли здійснювали вниз, стріляли по ногах», - стверджує Олександр Федорович.

«Майданівець» каже, що правди про ті події ми, напевно, не дізнаємось ніколи. Двічі він їздив на відтворення подій, але всерівно піддає сумніву офіційні версії.

У Празі люди приносили квіти і лампадки.Фото: із Фейсбуку

«Хочеться, щоб діти і внуки жили краще. Хочеться встигнути побачити світле майбутнє…»

Олександр Федорович стверджує, він і його побратими були на Майдані добровільно і ніхто ніколму грошей не платив. Не за гроші він прийшов 19 лютого під СБУ в Хмельницькому.


Підписатися на канал "Є" в Youtube

«Я багатьом казав, що буде не зовсім так, як ми хочемо. Марно було сподіватись на швидкі і прості зміни. Але не думав, що все буде настільки погано. Вкотре обдурили людей. Хлопців, які стояли на Майдані, пішли добровольцями на Схід, де їх і поховали. Бо наша влада не зацікавлена в мислячих патріотах. Їх намагаються знищити, бо вони заважають займатись «своїми» справами», - переконує пан Олександр.

Додає, ті хто називає події на Сході країни не війною, то це люди заангажовані або продажні. За 3-5 років війна закінчиться і тоді до влади прийдуть справжні патріотичні сили, їх є багато.

«Країну чекає світле майбутнє. Хочеться, щоб діти і внуки жили краще. Хочеться ще побачити те світле майбутнє», - сподівається Олександр Полудніцин.

 Фото та відео з особистого архіву Олександра Полудніцина.

 

 

 

 

Система Orphus
Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter
Коментувати:
Коментарів - 0:

Популярні новини

Останні новини

Останні фото та відео

Курси валют на 24.09.2017
купівля
продаж
Міжбанк
$
26.27
26.3
31.44
31.47
0.46
0.46


Гарячі лінії

> <

Архів новин

<<Вересень 2017>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
    1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30