Юна художниця з душею фантазерки

Але це в жодному разі не стосується юної художниці, 18-річної хмельничанки Лесі Бабич. Її прадідусь, Микола Станчак, був художником від Бога. В селі Вербка Дерев’яна Ярмолинецького району з його творчістю знайомий кожен. Миколу Ілліча називали «малюючим головою», адже він багато років поспіль був головою сільської ради, а, крім цього, постійно малював прекрасні картини, які й досі прикрашають стіни в Лесиному будинку й будинку її прабабусі Тетяни. На згадку про художника селу залишилася «казкова» автобусна станція, на якій зображені сцени знайомої з дитинства народної казки «Лисиця та журавель». Микола Ілліч власноруч виліпив і розписав казкових героїв, вдихнув у них життя. Руками видатного художника-аматора створено й усі пам’ятники в селі. Перейняла майстерність дідуся й мати Олесі – Лариса Анатоліївна. Вона хоча й працює вчителькою англійської мови, малює також дуже гарно. Жінка каже, що дідусь ще змалечку залучав її до мистецтва, навчив любити природу, свій рідний край. Але найбільше гени художника проявилися в його правнучці Лесі. Саме вона зробила живопис своїм життям і присвячує йому майже увесь свій вільний час.
Інтерес до творчості прокинувся в Лесі дуже рано – маля почало малювати, як тільки змогло тримати в руках олівець. Уже з самого раннього дитинства вона виявила себе, як неординарна творча особистість. Про що свідчать найперші роботи дівчини. Мама Лесі добре пам’ятає перший малюнок своєї доньки: в трирічному віці вона намалювала свою родину, та так вдало, що не потрібно було навіть гадати, хто на ньому зображений. Коли Леся почала гратися ляльками, в життя маленької майстрині увійшло ще одне захоплення – вона почала шити іграшки. Спочатку це були малесенькі лялечки для її ляльок. Потім із різнокольорових клаптиків тканини дівчинка вже шила справжні великі іграшки. Зараз, крім ляльок, Леся також шиє м’які іграшки-тваринки. В її колекції є і кумедна білочка, і золотогривий коник, і навіть черепаха Тортила. Дівчина ніколи не продає свої роботи. Багато іграшок вона дарує друзям та знайомим, адже вважає, що подарунок, зроблений своїми руками, вдвічі дорожчий. За її словами, лише та іграшка, яка зроблена з любов’ю, нестиме радість.
Вже другий рік під керівництвом талановитих педагогів Леся освоює художнє мистецтво в Хмельницькому національному університеті, де навчається на факультеті «Технологія та дизайн». Вільний від навчання час Леся заповнює по максимуму найрізноманітнішими й цікавими заняттями. Вона моделює та шиє одяг, захоплюється фотографією. Найбільше дівчині подобається фотографувати природу та людей, передавати їхні емоції та внутрішній світ. Мріє стати дизайнером інтер’єрів. Незважаючи на те, що Леся – творча особистість, у її житті важливе місце займає спорт. Вона полюбляє грати у футбол, волейбол, їздити на велосипеді та на конях, яких дівчина просто обожнює. Але одним з її головних захоплень залишається малювання.
«Живопис – це моя робота, хобі та відпочинок, – каже художниця. – Я ним живу й від малювання отримую задоволення. Інколи, коли працюю над новою роботою, втрачаю відчуття часу й не заспокоююся доти, поки не відтворю на папері свій задум. Найбільше мені подобається змішана техніка, коли можна використовувати одночасно і олівець, і маркер, і ручку тощо. Зараз я захопилася малюванням різних будинків. У них є щось таємниче та величне одночасно».
Художницю надихає все – нічна прогулянка й літній дощ, улюблені іграшки й чарівні казки... Роботи Лесі Бабич – це дивовижний світ її фантазій. Це ключик, який відчиняє двері в чарівний сад мрії та щастя.
Роботи дівчини найрізноманітніші – поряд із академічним живописом з’являються і тематичні композиції. Незмінним залишається лише одне – це потужний заряд позитивної енергії, яку несе кожен із її творів.