Подорожуємо Хмельниччиною: штучний водопад в Маліївцях, місце сили та легендарних скарбів

Бути в Маліївцях і не бачити диво-водоспаду – наче втратити півжиття. Навряд чи ще якийсь куточок України може похвалитися такою неймовірною спорудою. Самотня скеля висотою під два десятки метрів з небаченої краси водоспадом, приваблює сюди і туристів, і навіть прихильників язичницької віри. Вода, що стікає цівкою по зарослому мохом камінню, за два метри до землі розсіюється над входом у печеру, а потім збирається докупи і стікає довгим дерев’яним жолобом у ставок.

Здалеку двоярусний грот нагадує велета: порослого густим мохом, з роззявленою пащею-печерою. А вода, що стрімко падає з висоти майже двох десятків метрів і стікає до озера старезним дерев’яним жолобом, не зупиняється ні на мить вже кілька століть поспіль.

Тут було капище

Те, що водоспад у Маліївцях – селі, де донині зберігся палац польських поміщиків Орловських, місце унікальне, годі й сперечатися. По-перше, на відпочинок або просто помилуватися його красою, влітку ідуть з усіх околись і діти, і дорослі. А віряни називають це місце сповненим магнетизму. Тож помолитися сюди йдуть і православні, і католики, і навіть язичники.

За слов’янських часів саме на цій кручі було велике язичницьке капище. А з приходом християнства на Русь тут оселився мандрівний монах з Візантії, облаштувавши собі келію в невеличкій печері. Пізніше на цьому місці був заснований перший в околиці православний монастир, котрий згорів якраз напередодні Визвольної війни у 1648 році. Не вціліли й архіви, котрі могли б розповісти про його цікаву минувшину. У 1673 році (за деякими джерелами – на століття пізніше) поруч звели Воздвиженську церкву, яка, на жаль, не пережила часів червоного терору.

Напівзруйнований монастир пустував 60 років. А вже 1708-го один подільський суддя відродив печерну обитель як греко-католицьку, запросивши туди отців-базиліан. Згодом церкву в базиліан відібрали і передали православним. Базиліани ж господарювали в монастирі сотню років: в 1810-му монастир було закрито, а все його майно перевезено до Барської обителі.

Дослідники маліївецької спадщини переказують, що дерев’яна Хрестовоздвиженська церква, зведена тут, була особливою. Навколо росли велетенські сосни і стояли кам’яні статуї святих. Територія була обнесена кам’яним муром з металевими штирями. На вході – металева кована брама з дзвіницею і чотирма дзвонами.

У скалі - велетенська печера

Озеро біля неї було викладене по колу камінням. Саме тут знаходилася дивовижна скульптурна група, що нагадувала хрещення Ісуса. До кам’яних святих вода була підведена так, що падала з долонь Іванна Хрестителя на голову Христа.

Мальовничий вигляд зачаровує

Водопад врятувала лікар

Нині маліївецькі печери часто називають Кармалюковими. Мовляв, свого часу тут частенько ховався від переслідувачів народний месник. Втім в часи монастирські верхня печера носила ім’я Різдва Івана Предтечі, а нижня – святого Онуфрія.

Вода на гору подається по трубах

Штучний водоспад над печерами, ймовірно, спорудили вже Орловські, підвівши до нього дерев’яний водогін. Бо навряд чи в келіях хтось жив би, якби над ними падала вода. Кажуть, вже в радянські часи, коли водогін прогнив від часу, рятувати водоспад взялася лікар Маліївецького дитячого санаторію, котрий розташований у палаці Орловських, Олександра Соколова. Вона на отриману премію 400 рублів купила металеві труби, замінила водогін і водоспад ожив.
Якщо податися від водоспаду через місток – натрапите на неймовірне озеро.

Дерев'яним жолобом вода стікає до озера

Одне з кількох озер

Це одне з каскаду озер. Колись панство спускалося сюди через парк доріжками прямісінько від палацу. Нині потрапити до озера та водоспаду краще в об’їзд. Переповідають, що заповзяті шукачі скарбів не минають нагоди попірнати у водойму. Мовляв, як грянула революція, частину золота власники маєтку так і не вивезли. А може, думали знову сюди повернутися. Тож дехто вірить: а раптом пощастить і монетка Орловських таки опиниться в долоні…

До водойми веде дерев'яний місток

Нині поблизу часто збираються прихильники язичницьких вірувань, котрі тут облаштували своє святилище. Там, де колись стояла церква – пам’ятний знак на її честь. А ще кілька років тому сюди повернулася статуя святого Онуфрія, котру за радянщини вивезли на кладовище.

Через парк можна прогулятися до палацу Орловських