clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwaytSkypeWhatsappViberPhoneMail

Дивовижне - поруч: як на Славутчині підкорили вітер

Вітряку в Клепачах уже понад півтора століття. Донедавна він ще молов борошно.

Ця споруда на краю села Клепачі, що на Славутчині, як вартовий, проводжає і кінних, і піших. Такий собі зачарований велет з позаминулого століття. У селі кажуть, що він схожий на старого дідугана. На Хмельниччині такі вітряки – величезна рідкість, бо є усього два. І обидва у Славутському районі: тут, в Клепачах, та в Гуті.

Ще донедавна вітряк молов борошно та вірою і правдою служив людям. І нині здається, от-от дмухне вітер, і зойкнувши-скрипнувши, зірвуться з місця крила, закрутиться колесо, жорна заскриплять, і зерно, потрапивши між каміння переродиться в борошно, стікаючи тонкою цівкою у мішок. Це той приклад альтернативної відновлювальної енергії, який запросто можна застосовувати на практиці і сьогодні. Лишень би майстри знайшлися вибудувати таке диво.

Отримав нове дихання

Вітряк в Клепачах височить уже понад півтора століття. Збудований, як кажуть, на семи вітрах. Місце, зізнаються в селі, предки вибрали дуже вдало: на справжнісінькому вітрогоні. Бо кілька метрів вбік – і вітру нема, а тут відчувається і в тиху погоду. Без перебільшення, цей вітряк для клепачан –оберіг села. Його своєчасно врятували від знищення, але шкодують, що свого часу не зберегли інших.

У цей ківш засипали зерно, звідси воно сипалося за жорна.

  

Староста села Анатолій Клімчук розповідає, що колись у селі було 4 вітряки.

Староста села Анатолій Клімчук розповідає, що до 70-х років минулого століття у Клепачах було таких 4 вітряки. Нині ж – усього один. З цим вітряком у мешканців асоціюється чимало подій: тут призначали побачення, вперше цілувалися чи ховалися, щоб погратися в піжмурки... Недарма на гербі села зобразили саме вітряк. А торік територію довкола вітряка обгородили та почали тут облаштовувати музей.

  

Гальмівні колодки, які тримають колесо, та жорна.

«З’явилося таке диво у нашому селі у 1864 році ще за поміщиків Вікшемських, – розповідає староста. – Молов вітряк зерно до 1965-го, а потім крила зупинилися… Наприкінці 80-х вирішили його відродити. Ініціатором був наш односельчанин та великий майстер Володимир Слюсарчук. Пригадую, ми тоді купили кілька кубометрів дуба, замінили вал, дерев’яну обшивку, перекрили дах... Ще з десяток років Слюсарчук був тут за мірошника та молов людям борошно. Так вітряк отримав друге дихання. Та вік брав своє. І на початку 2000-х через ветхість дерев’яних конструкцій крила зупинили».

На жорнах зерно розмелюється і стікає тонкою цівкою униз в підвішені мішки.

Та кілька клепачани знову взялися за відродження вітряка.

«Хочемо зберегти його, щоб діти розуміли ціну хліба, – каже Василь Корешняк, колишній директор будинку культури, а нині – вартовий вітряка. Саме він задумав перетворити його на родзинку села, яку залюбки відвідуватимуть туристи.
«Надзвичайно цікава, до дрібниць продумана конструкція, – розповідає пан Василь. – Знаю тут практично усе, але щоразу щось відкриваю нове. Вітряк стоїть на одній дубовій нозі – шибері, підпертий чотирма опорними стовпами – ведмедями, і з усіх боків обшитий дошками. Висота вітряка – 12 метрів. А розмах крил – 16. Усередині – 2 поверхи…»

Сходи ведуть на верхній поверх - до серця вітряка.

Колись таки наважаться відпустити крила у політ

Піднімаємося дерев’яними сходами усередину – на так званий перший поверх. Тут Василь Корешняк почав облаштовувати музейну експозицію. Далі сходи ведуть ще вище – до самого серця вітряка. Саме тут можна розгледіти, як діє уся система зсередини. Досі тут живе таємниця, як наші пращури підкорили вітер та поставили його на службу людям.

З’явилося таке диво у селі в 1864 році ще за поміщиків Вікшемських.

«Ось на цьому валу тримаються крила, – показує принцип дії Василь Корешняк. – Під дією сили вітру вони крутяться, в рух ідуть кам’яні жорна та сиплеться з ковша зерно, розмелюється і стікає тонкою цівкою униз в підвішені мішки. Їх, до речі, нагору на плечах ніхто не виносив, а піднімали спеціальною талькою. Так само опускали униз за допомогою мотузки і мішки з борошном. Велетенські жорна витесані з цільного каменя. Коли вітер приводив в рух конструкцію – усе починало скрипіти, гудіти, клекотати – це дивовижний звук, який ні з чим не зрівняти… Пригадую, коли ми були малими, дуже хотіли потрапити сюди, подивитися на усе, але мірошник суворо забороняв».

  

Вітряк обертався на 360 градусів. За допомогою 15-метрової колоди його повертали у різні боки – ловили вітер в залежності від напрямку, розповідає Василь Корешняк.

Вітряк, до речі, обертався на 360 градусів. За допомогою 15-метрової колоди вітряк повертали у різні боки – ловили вітер в залежності від його напрямку. Усе продумано так, щоб вітряк могла обслуговувати одна людина – мірошник.

Вітряк стоїть на одній дубовій нозі – шибері, підпертий чотирма опорними стовпами – ведмедями, і з усіх боків обшитий дошками.

Нині крила вітряка стоять на гальмах. Але усі деталі справні – хоч і зараз до роботи. Клепачани зізнаються, щоб у крила знову вперезати вітер, потрібно зовсім небагато – перевірити усі вузли і – вперед. Щоправда, побоюються за саму конструкцію, щоб набравши обертів крила не зірвали її з місця… Та обіцяють, що хоч на невеликих обертах – та таки якось спробують відпустити крила у політ.

У селі обіцяють, що хоч на невеликих обертах, та таки якось спробують відпустити крила дідугана-вітряка у політ.

Цей матеріал був опублікований в «Сімейній газеті», яку можна передплатити на сайті «Є».

Система Orphus
Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter
Коментувати:
Коментарів - 0:

Популярні новини

Останні новини

Останні фото та відео



Курси валют на 12.12.2018
купівля
продаж
Міжбанк
$
27.7
27.73
31.4
31.43

Архів новин

<<Грудень 2018>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
     1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31