Гаряча тема:
- Війна
Дивовижне - поруч: як на Славутчині підкорили вітер
Вітряку в Клепачах уже понад півтора століття. Донедавна він ще молов борошно.
Ця споруда на краю села Клепачі, що на Славутчині, як вартовий, проводжає і кінних, і піших. Такий собі зачарований велет з позаминулого століття. У селі кажуть, що він схожий на старого дідугана. На Хмельниччині такі вітряки – величезна рідкість, бо є усього два. І обидва у Славутському районі: тут, в Клепачах, та в Гуті.
Ще донедавна вітряк молов борошно та вірою і правдою служив людям. І нині здається, от-от дмухне вітер, і зойкнувши-скрипнувши, зірвуться з місця крила, закрутиться колесо, жорна заскриплять, і зерно, потрапивши між каміння переродиться в борошно, стікаючи тонкою цівкою у мішок. Це той приклад альтернативної відновлювальної енергії, який запросто можна застосовувати на практиці і сьогодні. Лишень би майстри знайшлися вибудувати таке диво.
Отримав нове дихання
Вітряк в Клепачах височить уже понад півтора століття. Збудований, як кажуть, на семи вітрах. Місце, зізнаються в селі, предки вибрали дуже вдало: на справжнісінькому вітрогоні. Бо кілька метрів вбік – і вітру нема, а тут відчувається і в тиху погоду. Без перебільшення, цей вітряк для клепачан –оберіг села. Його своєчасно врятували від знищення, але шкодують, що свого часу не зберегли інших.
У цей ківш засипали зерно, звідси воно сипалося за жорна.
Староста села Анатолій Клімчук розповідає, що колись у селі було 4 вітряки.
Староста села Анатолій Клімчук розповідає, що до 70-х років минулого століття у Клепачах було таких 4 вітряки. Нині ж – усього один. З цим вітряком у мешканців асоціюється чимало подій: тут призначали побачення, вперше цілувалися чи ховалися, щоб погратися в піжмурки... Недарма на гербі села зобразили саме вітряк. А торік територію довкола вітряка обгородили та почали тут облаштовувати музей.
Гальмівні колодки, які тримають колесо, та жорна.
«З’явилося таке диво у нашому селі у 1864 році ще за поміщиків Вікшемських, – розповідає староста. – Молов вітряк зерно до 1965-го, а потім крила зупинилися… Наприкінці 80-х вирішили його відродити. Ініціатором був наш односельчанин та великий майстер Володимир Слюсарчук. Пригадую, ми тоді купили кілька кубометрів дуба, замінили вал, дерев’яну обшивку, перекрили дах... Ще з десяток років Слюсарчук був тут за мірошника та молов людям борошно. Так вітряк отримав друге дихання. Та вік брав своє. І на початку 2000-х через ветхість дерев’яних конструкцій крила зупинили».
На жорнах зерно розмелюється і стікає тонкою цівкою униз в підвішені мішки.
Та кілька клепачани знову взялися за відродження вітряка.
«Хочемо зберегти його, щоб діти розуміли ціну хліба, – каже Василь Корешняк, колишній директор будинку культури, а нині – вартовий вітряка. Саме він задумав перетворити його на родзинку села, яку залюбки відвідуватимуть туристи.
«Надзвичайно цікава, до дрібниць продумана конструкція, – розповідає пан Василь. – Знаю тут практично усе, але щоразу щось відкриваю нове. Вітряк стоїть на одній дубовій нозі – шибері, підпертий чотирма опорними стовпами – ведмедями, і з усіх боків обшитий дошками. Висота вітряка – 12 метрів. А розмах крил – 16. Усередині – 2 поверхи…»
Сходи ведуть на верхній поверх - до серця вітряка.
Колись таки наважаться відпустити крила у політ
Піднімаємося дерев’яними сходами усередину – на так званий перший поверх. Тут Василь Корешняк почав облаштовувати музейну експозицію. Далі сходи ведуть ще вище – до самого серця вітряка. Саме тут можна розгледіти, як діє уся система зсередини. Досі тут живе таємниця, як наші пращури підкорили вітер та поставили його на службу людям.
З’явилося таке диво у селі в 1864 році ще за поміщиків Вікшемських.
«Ось на цьому валу тримаються крила, – показує принцип дії Василь Корешняк. – Під дією сили вітру вони крутяться, в рух ідуть кам’яні жорна та сиплеться з ковша зерно, розмелюється і стікає тонкою цівкою униз в підвішені мішки. Їх, до речі, нагору на плечах ніхто не виносив, а піднімали спеціальною талькою. Так само опускали униз за допомогою мотузки і мішки з борошном. Велетенські жорна витесані з цільного каменя. Коли вітер приводив в рух конструкцію – усе починало скрипіти, гудіти, клекотати – це дивовижний звук, який ні з чим не зрівняти… Пригадую, коли ми були малими, дуже хотіли потрапити сюди, подивитися на усе, але мірошник суворо забороняв».
Вітряк обертався на 360 градусів. За допомогою 15-метрової колоди його повертали у різні боки – ловили вітер в залежності від напрямку, розповідає Василь Корешняк.
Вітряк, до речі, обертався на 360 градусів. За допомогою 15-метрової колоди вітряк повертали у різні боки – ловили вітер в залежності від його напрямку. Усе продумано так, щоб вітряк могла обслуговувати одна людина – мірошник.
Вітряк стоїть на одній дубовій нозі – шибері, підпертий чотирма опорними стовпами – ведмедями, і з усіх боків обшитий дошками.
Нині крила вітряка стоять на гальмах. Але усі деталі справні – хоч і зараз до роботи. Клепачани зізнаються, щоб у крила знову вперезати вітер, потрібно зовсім небагато – перевірити усі вузли і – вперед. Щоправда, побоюються за саму конструкцію, щоб набравши обертів крила не зірвали її з місця… Та обіцяють, що хоч на невеликих обертах – та таки якось спробують відпустити крила у політ.
У селі обіцяють, що хоч на невеликих обертах, та таки якось спробують відпустити крила дідугана-вітряка у політ.
Цей матеріал був опублікований в «Сімейній газеті», яку можна передплатити на сайті «Є».
Тільки зареєстровані користувачі мають змогу залишати коментарі!
Будь ласка, зареєструйтеcя або виконайте вхід під своїм акаунтом!
Переваги зареєстрованих користувачів
Зареєстровані користувачі користуються перевагами: