Мандри журавлиним маршрутом: чим в селі Летичівщині дивуватимуть туристів

Чим може здивувати туристів село, яке не має, скажімо, старовинної архітектури чи див природи, на які їхатимуть дивитися усі охочі? Варіантів безліч, кажуть в селі Лисогірка Меджибізької ОТГ, маючи твердий намір розвивати тут сільський туризм. І вже навіть взялися за створення туристичного маршруту: відновили давні криниці з журавлями, запрягли у бричку коней і нині катають заїжджих туристів, показуючи красоти Лисогірки, як кажуть, «Від журавля до журавля».

Лисогірка - село відносно молоде. Ще на початку XIX століття тут був невеличкий хутірець – якихось десяток хат, приписаних до села Чарторийки. Тоді той хутірець входив до складу Меджибізького ключа князів Чарторийських. За історичними даними, за участь у польському повстанні останнього з власників Адама Чарторийського Лисогірку конфіскували у державну власність і перетворили на військове поселення. Сюди ж і переселили частину населення з ліквідованої у 1831 році Чорторийки.

Перенесли до нового поселення селяни й дерев’яну церкву. Згодом на її місці збудували кам’яну та почали обживатися.

Однією з перших викопали тут криницю, що й досі напуває сільчан водою. Викладена камінням, широченна, з неї води не дістанеш інакше, ніж журавлем.

Як розповідає староста села Емілія Мазур, згодом люди повикопували криниці й на власних подвір’ях, тож про цю дещо призабули. Нагадував про неї хіба що старий дерев’яний журавель посеред села. Та в останні роки багато криниць у селі зміліли. Заглянули до журавля, а тут як було щедро води, так і залишилося.

Староста села Емілія Мазур каже, що криницю з журавлем викопали тоді, як тут заснували село.  

«Водогону в селі немає, а без води ніяк. Тож ми відновили журавля, і нині з цієї криниці дуже багато людей воду беруть», - каже пані Емілія.

Інша криниця-журавель в Лисогірці – на краю села. Її також відновили декілька років тому. А між ними – створили «журавлинний маршрут», яким цікаво проїхатися, відвідуючи Лисогірку. Проїхатися не автомобілем, а на… бричці, запряженій кіньми. Додають, що, за бажання, маршрут «Від журавля до журавля» можуть подовжити за село – по гриби чи ягоди.

Власне, як розповідає Емілія Мазур, Лисогірка свого часу і розбудовувалася так, щоб бути ближче до лісу, бо лісовий промисел тут чи не основний тут заробіток.

«Починаємо сезон навесні білими грибами та закінчуємо восени опеньками. А між тим - ще малина, суниця, словом, усе, на що ліс щедрий», - каже староста.

Анатолій Іконов каже, що автівкою нині нікого не здивуєш, а бричка - нарозхват.

Править конем та возить охочих на бричці Анатолій Іконов. Чоловік свого часу поміняв обласний центр з квартирою на сільський затишок, купив коня, змайстрував бричку. Зізнається, тепер автівкою, нікого не здивуєш, а такий як у нього транспорт – нарозхват. Кого куди підвезти – нікому не відмовляє. Тож і туристів, каже, возитиме залюбки ще й цікавими історіями розважатиме. Головне, щоб приїжджали.