Таємничі млини: подолянин, якого відзначили у фотоконкурсі, розповів, чим вони особливі

Понад чотири десятки світлин давніх млинів подав цього року на фотоконкурс від «Вікі любить пам’ятки» у спеціальній номінації «Млини» подолянин, уродженець Дунаївців Олександр Данілов. Саме він став найактивнішим автором фоторобіт, поданих на конкурс. До того ж, Олександр Данілов не лише додав фото найбільшої кількості млинів (41 об’єкт), але й 9 із 30 кращих відібраних журі світлин – саме його авторства, тобто майже кожне третє фото.

Фотографувати пам’ятки природи та архітектури – одне з улюблених захоплень Олександра. Але млини віднедавна стали для нього особливими спорудами. Такими, які хочеться не лише зазнимкувати, але й дізнатися їхню історію, розказати про тих на широкий загал. Деякі з цих млинів не доступні пересічним туристам. Заховані в напівживих або вже й мертвих селах, закинуті, забуті, але все ще таємничі і прекрасні навіть у своїй руїні. Навіть дивлячись порожніми вікними із хащів, вони промовисто свідчать про філософію людського буття.

Сайту «Є» Олександр Данілов розповів, що він не просто фотографує млини, а й, де б не був, намагається дізнатися більше про їхню історію. За три роки зібрав чималу колекцію світлин млинів з багатьох куточків України. Найбільше – з Хмельниччини, Житомирщини та Київщини.

«Уже десь три останніх роки завжди планую подорожі так, щоб у маршруті поряд з пам’ятками природи та архітектури, замками чи палацами, була можливість обов’язково побачити і млини, - каже Олександр. – Це особливі споруди, які дуже хочеться показати на широкий загал».

Олександр Данілов розповідає, що він не просто фотографує млини, а й, де б не був, намагається дізнатися більше про їхню історію. Фото: Олександра Данілова

Боляче, каже Олександр, бачити як багато млинів помирають. Фотографуючи їх та відвідуючи знов через певний час, зізнається, що багато з них, на жаль, втрачаємо на очах:

«Є млини, на яких я був з різницею в пів року, - навесні та восени. За цей час на млині зник дах. Він не впав, його розібрали селяни. Це дуже сумно. Бо хай навіть той млин був закинутий, без вікон, але він мав дах, його не заливав дощ. Відтак, будівля все ще можна стояти, не руйнуючись. А без даху, не мине й кілька років, як млин перетвориться на руїну».

Утім, каже Олександр, навіть руїни млинів – все ще у своїй архітектурі зберігають колишню красу та загадковість. І, безперечно, заслуговують на увагу туристів. Звісно, є й такі серед них, про які Олександр розповідає з особливою цікавістю.

Хмельниччина багата на давні млини, каже він. Кожен - особливий по-своєму, двох однакових навряд чи знайдеш. Серед млинів, які його особливо вразили, вже руїни – в Гуті Блищанівській на Дунаєвеччині та в Приворотті Другому на Кам’янеччині.

Неоготичний млин в Приворотті Другому. Фото: Олександра Данілова

«Руїна, яку навряд чи врятують, це млин в Гуті Блищанівській – каже Олександр. - Там вже і села немає. І доїхати туди непросто. Дорога – не для кожного автомобіля. Найпевніше дістатися велосипедом чи пішки. Але млин цей дуже мальовничий: з тесаного каменю, зовні нагадує невеличкий замок. Поряд – штучний водоспад, який створили під час будівництва млина. Місцина прегарна – словами не передати, немов маленькі Карпати...»

До речі, млин в Гуті Блищанівській, за згадками у Вікіпедії, в 1986 році став декорацію під час зйомок фільму українського режисера Григорія Кохана «Циганка Аза».

«Ще один млин, який для мене особливий, - у селі Привороття Друге, - розповідає Олександр Данілов. - Дуже гарна будівля, кам’яна, неоготична. Млин теж уже недіючий. Довкола захований хащами. Зараз, восени, до речі, гарний час, щоб його подивитися, коли листя з дерев впало і оголило будівлю для людського ока».

Руїна, яку навряд чи врятують, це млин в Гуті Блищанівській. Фото: Олександра Данілова

А от зустріти діючий млин, та ще й не переведений на електрику, а як було задумано колись – на воді чи вітряний, - велика рідкість.

«Декілька років тому я відвідував діючий водяний млин у Сатанові, - пригадує він. – Млин і досі працює від сили води. Тоді як більшість збережених споруд в радянські часи були переведені на електрику. Було б прекрасно, якби їх знову переводили на енергію води та вітру».

Своїми світлинами Олександр хоче привернути увагу до млинів та зацікавити якомога більше людей, аби донести одну важливу річ – млини мають жити.

«Давні млини – це не просто будівлі, які ні на що не годяться, крім як на дрова чи на камінь для підмурівку, - впевнений він. - Це надзвичайно цікава історія, це можливість перетворити їх на туристичні об’єкти у селах. Це, власне, ціла філософія людського буття».

Давні млини – це не просто будівлі, які ні на що не годяться, крім як на дрова чи на камінь для підмурівку, - впевнений автор світлини. Фото: Олександра Данілова

Довідково: Спеціальну номінацію «Млини» в рамках фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки» проводять уже втретє. В її рамках відзначають найактивнішого автора чи авторку окремою відзнакою від Олександра Михайлика, засновника групи у фейсбуці «Водяні, парові та вітряні млини України та інших країв». За ці роки на мапу млинів вдалося нанести 1078 млинів - 672 водяних, 182 вітряних, 167 парових та 57 інших видів енергії. Причому зафіксовано місця розташування та фото тих млинів, які зникли за останні роки.

«Цьогоріч, приємно вразила велика кількість дуже цікавих, якісних, художніх фото, - каже Олександр Михайлик. - Нелегко було відібрати з-поміж відібраних фото найкращі з найкращих. Але відбір відбувся, обрано 30 фотографій. І за результатами оцінювання відзнака присуджується Олександру Данілову. Він не лише додав фото найбільшої кількості млинів (41 об’єкт), але й 9 із 30 відібраних фото є його авторства, тобто майже кожне третє фото».

Також пан Олександр окремо відзначив і інших авторів. Зокрема, ще й Дмитра Полюховича з Городка. Він створив високохудожнє фото млина у Трибухівцях на Тернопільщині. А ще йому належить фото інтер’єру млина із мірошником.

Дмитру Полюховичу з Городка належить фото інтер'єру млина в Трибухівцях на Тернопільщині. Фото: Дмитра Полюховича