«Смішні люди»

У народі завжди любили гумористів. Люблять і зараз. І на Хмельниччині таких людей, здається, вистачає. Газета «Є Поділля» вирішила проаналізувати життя (й не тільки) головних знаменитостей області у цій сфері.
Команда Клубу веселих та кмітливих «Три товстуни» двічі ставала чемпіоном Хмельницького, чемпіоном асоціації КВК України в 1998 році, чемпіоном Інтерліги-98, чемпіоном Відкритої української ліги 1999 року, володарем Зимового Кубка Києва в 2000 та 2001 роках, була учасником вищої ліги КВК сезону в 2001 році тощо. Це неповний пере-лік тих здобутків, які нині – вже історія…

Руслана Стефанчука можна занести до переліку тих, хто стояв біля витоків «Трьох товстунів». Однак його гумористична кар’єра доволі швидко завершилася… він зробив свій вибір – пішов у науку. Нині до Руслана Стефанчука, як правило, звертаються по імені та по батькові. Ще б пак, Руслан Олексійович – серйозна людина! Доктор юридичних наук, професор, проректор з наукової роботи Хмельницького університету управління та права, автор понад 300 наукових праць в сфері права в Україні, Росії, Білорусі, Казахстані, Польщі, Німеччині тощо. А ще має дуже багато різних регалій. Але, як зазначають його колеги по роботі, досвід виступів у КВК й нині відчувається – без жартів Стефанчук жити не може.
Ще двоє колишніх «товстунів» продовжують жити та заробляти на гуморі. Вадим Мичковський, який, ще навчаючись у сьомому класі, отримав прізвисько Жора, відомий нині резидент «Камеді Клабу» Дядя Жора. Лише нещодавно він по-справжньому оселився у столиці. До цього шукав інші варіанти для поповнення сімейного бюджету, ніж гумор. Дядя Жора мав піцерію, «виготовляв» жалюзі та пластикові вікна, «торгував» у кафешці тощо. Але, попри бізнес, все одно жартував – то на корпоративах, то у «Камеді».
Олександр Педан… Був простим Сашком, потім Ангелом, і знову став Сашком. Менеджер-економіст за освітою 11 років займався танцями. Ні танцюристом, ні економістом не став. Він був однією з «родзинок», спочатку «Трьох товстунів», а вже потім «Камеді Клабу». З переїздом до Києва кар’єра Олександра почала стрімко йти вгору. Але життя дійшло до того, що перед Педаном постав вибір – «Камеді Клаб» чи ранкове шоу «Підйом» на «Новому каналі». І він віддав свій голос за телебачення. Але ж жартувати не перестав! Щоранку у будні дні він разом із ще одним екс-камедістом Сергієм Притулою піднімає настрій телеглядачам.
Ця людина виступала у Болгарії та в Сибірі. Уявіть, близько 50 концертів у місяць! Людина з хмельницького «СТЕМу» (студентський театр естрадних мініатюр) - Павло Польовий. Ще з дитинства він ріс поруч із жартами. В домі Польових завжди багато гостей. І завжди давали виступити маленькому Павлу, якому ще й іноді по 20 копійок платили – на морозиво. А тому вирости веселою людиною просто судилося… Всі п’ять років навчання, як сам зізнається Павло Польовий, у Хмельницькому театральному інституті балету та опери («ХТІБО» – Хмельницький технологічний інститут побутового обслуговування, нинішній Національний університет), окрім «граніту нау-ки», «гриз» сцени, виступаючи у СТЕМі. Зараз же Польовий – директор телерадіокомпанії «Арт» та ведучий корпоративних вечірок. «Нічого не завершилося, - стверджує Павло. – Шоу триває!» А на підтвердження своїх слів, колишній «стеміст» розповів анекдот: «Кордон США та Мексики. Хто перший вистрелить, той і прикордонник».
А ось улюбленець дітлахів, найвідоміший Дід Хмельниччини, заслужений артист України, актор обласного театру ляльок Олександр Царук, скільки себе пам’ятає, завжди жартував.
Як розповідає Дід, образу якого, до речі, вже 25 років, цей ляльковий герой у нього виник спонтанно. “Коли тільки почав працювати в театрі, “зверху” дали рознарядку – просувати культуру у маси: на заводах та фабриках, на сільських фермах – як ми жартома називали: “їдемо із “ферменною” програмою”, – згадує Олександр Царук. – Але ж дитячі казки не будемо дорослим дядям та тьотям показувати. Ось кожен щось і вигадував: я, до прикладу, вирішив представити на розсуд глядачів свого Діда – ляльку, яка з гумором розповідала свої життєві історії. Часто запитують, як його звуть, на що відповідаю: називайте його як вам подобається – Дід Трохим чи Дід Сидір, адже це Дід з народу”.
За словами пана Олександра, з властивим йому почуттям гумору Дід розповідає про все, що бачить навколо – про політику, про життєві негаразди, про все, що його оточує та хвилює: “коли був малим – не знав, звідки беруться діти, а зараз, на старість років, не знаю, куди вони діваються...”.
Як зазначає Олександр Царук, нині він живе під гаслом “нам шутка строить и жить помагает”. До того ж, він переконаний, що не без участі Діда йому у 1994 році присвоїли звання заслуженого артиста України. Й саме за цей образ на всеукраїнському фестивалі гумору та сатири імені Андрія Сови Царук колись отримав другу премією. До речі, разом із Олександром її присудили й Андрію Данилку, який у той час працював в образі провідниці Вєрки Сердючки.