Василь Козіброда: «Хочу грати в Прем’єр-лізі»

Пригадується хмельницьке «Поділля» 2007-2008 років, коли в команді була неабияка проблема з голкіперами. «Поділля» часто пропускало курйозні голи, до того ж, м’ячів у ворота хмельничан влітало чимало. Ще взимку минулого року тодішній наставник подолян Богдан Блавацький хотів запросити до команди Василя Козіброду, який мав допомогти команді. Але все якось не виходило…

І ось, в березні цього року воротар рівненського «Вереса», нарешті, став гравцем хмельницької команди. Його появу в новоствореному «Динамо» вболівальники сприйняли на «ура». Отож, знайомтеся, – Василь Козіброда!

«Вбив» «дутіки» за два тижні»
Невеличкий Радивилів (населення трохи більше 10 тисяч) у Рівненській області – містечко, де народилися композитор Герман Жуковський, бібліограф Богдан Боднарський, поет Амір Гілбоа. Народився там і голкіпер «Динамо», який з десяти років почав займатися футболом у місцевій спортивній школі. «Пригадую, мама мені купила такі дуті пальчатки, щоб на вулиці в них ходив. «Дутіки» їх називали. А я брав і грав у них у футбол. І через два тижні вони були вже всі порвані. Мама мене тоді добряче насварила», - пригадує Василь Козіброда.

Навчаючись у старших класах, Василь почав грати в чемпіонаті Рівненської області. І навіть став чемпіоном області… в 16 років. «Мати хотіла, щоб я вступав у Рівненський інститут водного господарства чи вчився на викладача фізкультури, - каже 24-річний Василь. – Але я вирішив поїхати в Алчевськ і грати за «Сталь». Страшно було, мені ж лише 17 років було. Щоправда, через рік я повернувся додому – у рівненський «Верес».

Луцьк-Вінниця-Хмельницький
Два з половиною роки гри Василя Козіброди за «Верес» не пройшли даремно. Його помітили фахівці інших команд і почали запрошувати до себе. Цієї зими він міг стати голкіпером першолігової луцької «Волині», але в останню мить ті відмовилися від послуг Козіброди. А тому голкіпер поїхав до Вінниці, куди його запросив екс-наставник «Поділля» Богдан Блавацький. Але й там не склалося – Блавацький пішов з команди, а разом із ним і всі гравці. «Несподівано мені зателефонував мій агент і сказав, що в Хмельницькому потрібен голкіпер, - згадує Козіброда. – І я вирушив на оглядини в «Динамо», яке було на зборах в Севастополі. 23 березня я приїхав туди і… досі граю за хмельничан. Найбільше, що мені подобається в Хмельницькому – це вболівальники. І колектив. Ми дуже дружні. Але потрібно підсилити склад. Навколо такого колективу можна побудувати потужну команду».

Народжений «в сорочці»
«Попереду мене сидів Якубовський, а позаду – Шолін, - Козіброда згадує аварію, в яку команда потрапила 18 липня. - А я сидіння не міг розкласти, яке біля вікна, щоб поспати, бо позаду Шолін заважав. Хотів попросити його пересісти, але він вже спав. Тому вирішив не турбувати Ігоря та пересів на інше сидіння. Пересів, а через хвилину - аварія. Мені всі після цього говорили, що я народився «в сорочці».

Про ту аварію в «Динамо», природно, не охоче згадують. А тому Козіброда, як й інші футболісти, надає перевагу розмірковувати про майбутнє: «Хочу грати в Прем’єр-лізі й думаю, що я буду там грати. Головне – працювати, бо за день чи місяць не заграєш на високому рівні. Приємно, коли після гри вболівальники тиснуть мою руку і кажуть: «Васю – молодець». І до такого потрібно прагнути, щоб не йшов містом і тобі не казали: «Та що ти там награв». Хочеться, щоб казали, що вся команда класно зіграла. Хочу, щоб на стадіон приходило побільше людей, бо грати треба для вболівальників. Пригадую, як я з «Вересом» грав у Хмельницькому проти «Поділля», коли на трибунах було 7600 глядачів. Розминаюся, дивлюся на трибуни, а вони повні, і люди ще йдуть. Це ж класно! І до цього треба прагнути. Щоб на наші ігри ходило по 10 тисяч, тоді ми точно в першу лігу вийдемо».