У Меджибожі відбувся музично-історичний фестиваль

Вкотре у стародавньому місті над Бугом лунав дзвін мечів, стук ковальських молотків, музики, пісень та нетверезих вигуків. Так, три дні поспіль з 22 по 24 серпня у фортеці «Біла Лебідь», що в Меджибожі Летичівського району, відбувся музично-історичний фестиваль. Були запрошені гості з Росії, Білорусі та різних куточків України.

– Основні вимоги до гостей, щоб їхні костюми відповідали певному історичному періоду, – розповідає директор державного історично-культурного заповідника «Меджибіж» Олег Погорілець. – Основною нашою метою є наближення духу сучасної людини до середньовічної культури. Гості і глядачі можуть відвідати історичний музей, етнографічну виставку, музей голодомору, побувати в греко-католицькому храмі Української православної церкви, по 101 сходинці піднятися на 37-метрову оглядову вежу, постріляти  з луків та арбалетів, скуштувати риб’ячої юшки та канапок з салом і солоними огірками. 
Поза межами фортеці дійство нагадувало стародавній базар. Ось чолов’яга торгує сувенірами, а поряд жінка на всю розхвалює холодне пиво. Навкруги рухається різнобарвний натовп. Звичайні глядачі змішалися з гостями дійства. На останніх, у свою чергу, одяг тієї епохи, котру вони представляють. Ось пройшов лицар. Зупиняється поруч з палаткою. Втираючи долонею з лоба піт, випиває чарку горілки та запиває юшкою з риби. В руках хлопець тримає кований шлем. А ось гурт музик налаштовує свої інструменти, аби заграти (щоправда, як на мене, трохи нудних) мелодійних шотландських наспівів.
Головним дійством були богурти. Кілька десятків закутих в обладунки лицарів вишикувались один проти одного та, підбадьорюючи себе викриками та ударами мечів о щити, кинулися один на одного. Дзвін зброї, скреготання металу об метал, важке сопіння «палих на полі брані» та купа пилу, збита десятками закутих ніг. Все змішалося.
Як глядачі, так і учасники цього дійства розслаблялися під виступ середньовічного театру. А згодом знову лицарі. Щоправда, цього разу потрібно було штурмувати віз. І якщо у богурті перемога бралася кількістю і масою, то тут більша увага приділялася командній роботі. Стрибнути на більш ніж метровий віз непросто і людині без обладунків. Додайте кілька десятків кілограмів заліза, одягнутого на куфайки та светри, а до рук візьміть, м’яко кажучи, не зовсім зручні для бігу з перешкодами щити і мечі, і матимете уявлення про штурм возу.
Перша атака лицарів була легко відбита їх суперниками. Якщо комусь і вдавалося залізти на віз, його легко скидали назад. Довелося забути про лицарську честь і гідність, і ставати навколішки та спиратися на руки, у такий спосіб даючи змогу іншим, як по сходах, забігати на воза. Ось така тактика дала свої результати, і менш як за 5 хвилин віз був захоплений, а його залога лежала на землі.
Особливо вражає нічний «Меджибіж» під час фаєршоу. Цікавий сам підйом на оглядову вежу. Під вагою поскрипують круті сходи, поступово переростаючи у майже підвісні. Всередині пахне деревом. З оглядового майданчику добре видно, як вогні салюту виривають з пітьми різнобарвний натовп. Складається враження, що ти у казці, або на зйомках якогось історичного чи фантастичного фільму. Згодом, втомлені за день своїми ратними подвигами, лицарі розходяться по наметових містечках, облаштованих як навколо фортеці, так і всередині неї. Усе спиртне зливають в одну ємність, котру передають по колу. Таке дійство називають «колом дружби».
А на ранок від стін стародавньої фортеці відбивається відлуння ковальського молотка, щоб за кілька годин знову почути дзвін мечів. А згодом феєрія пісні танцю та гарного настрою цілком заволодіє тобою. Бо хіба можна сумувати там, де всі веселяться.