ye-logo.v1.2
16 Жовтня, 2019

100-річчя свято-георгієвского храму

Сергій ЄСЮНІН Спорт 2592

У цьому році минуло 110 років з того дня, коли було освячено Свято-Георгіївський храм, що нині прикрашає місто Хмельницький. Цей храм веде свій родовід від полкової церкви Св. Апостолів Петра та Павла 46-го Дніпровського піхотного полку.

Полкові храми
Більшість міст Подільської губернії у другій половині ХІХ століття почали відігравати важливу роль як стратегічні військові пункти, що сприяло створенню в них значних військових гарнізонів. У складі цих гарнізонів перебували різні військові підрозділи - полки, бригади, дивізіони, й у найбільших із них у штаті був свій православний священик та військова церква.
Історія появи військового духівництва в Російській імперії сягає початку ХVІІІ століття, коли за військовим статутом 1716 року до штату кожного полку обов’язково ввели посаду священика, який узяв на себе також справу влаштування так званих «похідних церков». Через деякий час майже кожен полк мав свою похідну церкву. Вона представляла звичайний похідний намет зі складним іконостасом, престолом, антиминсом і обов’язковою іконою - покровителькою полку. Особливо складно було організувати церковне богослужіння безпосередньо на передовій лінії фронту, у цьому випадку богослужіння проводилося священиком просто під відкритим небом.
Протягом майже всього ХІХ століття військові частини подільських гарнізонів задовольнялись своїми похідними церквами, які тимчасово розміщалися у пристосованих приміщеннях казарм. Парафіянами таких храмів були виключно солдати та офіцери, та й ті, у зв’язку з малою місткістю храмів, могли лише по черзі відвідувати богослужіння. На краще змінився стан військових храмів, коли у 80 - 90-х роках ХІХ століття у містах Поділля почали будувати військові містечка з казармами, будинками для офіцерів, службовими будівлями. Полковим церквам стали відводити більш просторі приміщення. Проте, після створення великих сталих гарнізонів, із великою кількістю парафіян, перед військовим відомством постала потреба побудови окремих стаціонарних храмів.
Перші окремо побудовані храми військового відомства на Поділлі з’явилися у 1897 році у двох найбільших гарнізонних містах - Вінниці та Проскурові. Обидва храми зводилися за одним проектом - у візантійському стилі, муровані із цегли, з одним верхом та триярусною дзвіницею. У Проскурові храм призначався для полкової церкви 46-го Дніпровського піхотного полку.

Храм Дніпровського полку
Цей полк був одним із найкращих у Російській імперії - він сформований у 1775 році та брав участь практично у всіх війнах кінця XVIII - ХІХ століття, за бойові заслуги був відзначений нагородами (срібними сурмами, Георгіївськими батальйонними прапорами та ін.), а сотні його солдат та офіцерів стали кавалерами орденів та медалей. З Україною полк поєднувала не лише назва, але й те, що в лавах полку служило багато українців, а сам він у міжвоєнні роки квартирував на українських землях - на Волині, Поділлі, Чернігівщині, Криму. Від 1875 року 46-й Дніпровський полк розквартирувався в Проскурові й спочатку дислокувався на колишній Хлібній площі (нині - сквер ім. Шевченка), де під казарми переобладнали торгові крамниці і склади, а площу пристосували під плац. Саме у цьому полку у 1890-94 роках служив підпоручик Олександр Купрін - у майбутньому відомий письменник. У 1893 році 46-й Дніпровський полк переїхав у новозбудовані казарми поблизу залізниці, а через чотири роки поблизу тих казарм було розпочато будівництво полкового храму.
Похідна полкова церква Св. Апостолів Петра та Павла була ровесницею полку та супроводжувала його у всіх бойових походах. Коли полк прибув на постійне місце дислокації до Проскурова, одразу виникла потреба спорудження для полкової церкви храму. Завдяки зусиллям начальника штабу дивізії Юргенса, командира полку Бойковського та полкового священика Образцова вдалося зібрати благодійні пожертви від всіх чинів полку та деяких цивільних проскурівчан, та розпочати на казарменому плацу будівництво храму.
Будівництво провели у два етапи. На першому - звели основне приміщення храму, яке було завершене та освячене у 1898 році, на другому етапі - у 1906 році добудували дзвіницю. Храм вміщував 600 чоловік, мав чудовий внутрішній розпис, який виконали три солдати (колишні художники), а також гарного живопису одноярусний іконостас. Серед церковних реліквій були антиминс, освячений Київським митрополитом Гавриїлом у 1776 році та Євангеліє видання 1775 року.
Завершимо розповідь про історію полкової церкви 46-го Дніпровського полку, згадавши про яскравий подвиг військового священика отця Іоаникія.
Подвиг військового священика
Військові священики не лише словом надихали солдатів під час бою, але й власним прикладом демонстрували зразок мужності. Чимало з них отримали військові нагороди. Чого вартий подвиг легендарного отця Іоаникія - героя Кримської війни 1853-56 років, про якого у 1904 році була вміщена стаття у «Віснику військового духівництва»:
«Отець Іоаникій Савинов, за свідченням учасника Севастопольської оборони полковника Александровського, що служив тоді в Дніпровському полку, здійснив блискучий подвиг у нічному бою з 10 на 11 березня 1855 року. Коли супротивники - французи, були вибиті з захоплених ними наших передових позицій, дніпровці (разом з воїнами Камчатського та Волинського полків) кинулися на ворогів, незважаючи на шалений вогонь з їхнього боку. Зав’язався запеклий бій. Французи, отримавши суттєве підкріплення, під вечір починали долати наші полки... Раптом, у самий розпал рукопашного бою, серед сутінок, роздався величний, голосний спів молитви: «Спаси, Господи, люди Твоя и благослови достояние Твое...» і в рядах військ, що билися, побачили отця Іоаникія, який з піднятим хрестом співав чудову церковну пісню. Раптова поява пастиря церкви підбадьорила солдатів: вони стрімко ринулися на ворогів, сильно збентежених незвичним видовищем. Під час бою, один із ворогів, кинувся на беззбройного служителя церкви, щоб ударом багнета покінчити з ним. Але Бог врятував вірного пастиря: в отця Іоаникія постраждав лише лівий рукав ряси. Французи втекли. Проте священик лишився на місці бою та почав проводити останнє напуття умираючих. Під час цієї благої справи, у хрест отця Іоаникія, що він тримав у руках, влучила ворожа куля, причому нижня частина святині зламалася і відлетіла убік, а сам священик отримав сильну контузію. За самовідданий подвиг отця Іоаникія було відзначено рідкісною для священиків високою нагородою - орденом Святого Георгія 4-го ступеня».

Роки випробувань
Важкі роки випробувань для храму 46-го Дніпровського полку настали після встановлення радянської влади. Від 1921 року територія військового містечка, відповідно й храм, перейшли у розпорядження Червонокозачої дивізії, що прибула до Проскурова.
Зрозуміло, що в Червоній армії, яка виховувалася на принципах атеїзму, полкових священиків не було. Отож полковий храм опинився у запустінні - за ним ніхто не доглядав, богослужіння не проводилося. Храм, перебуваючи на території військової частини, перетворився на повну руїну... Лише в 1996 році колишній полковий храм стараннями правлячого архієрея єпископа Антонія (тепер Митрополит Хмельницький і Старокостянтинівський) було повернуто Церкві і буквально з руїн відроджено під ім’ям Святого Георгія Побєдоносця.
Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую