ye-logo.v1.2
2 Жовтня, 2020

З висоти пташиного польоту

Спорт 1496 1
Фото: Фото з архіву Едуарда МАРЧУКА.

Головне – «льотна» погода

«Він працює у нічну зміну, аби зберегти дні для польотів... Він завжди подорожує з парапланом на даху свого авто – на випадок хорошої погоди... Він готовий три години гнати свого легковика гірською дорогою з надією, що – Гідрометцентр помилився... Його паралізує і приковує до землі при силуеті лелеки, який вільно кружляє високо в небі...». Це неповний перелік характеристик, які трапляються в Інтернеті під визначенням «парапланерист».
Їхати за тридев’ять земель за людиною, яка, подейкують, цілодобово слухає прогнози погоди, нам не довелося. Виявляється, «затятих» парапланеристів, які усі сонячні суботи й неділі проводять в небі, в місті близько двадцяти п’яти осіб. Один із них, хмельничанин Едуард Марчук, у вільний від роботи час завжди готовий здійнятися над землею.

Від  парашута  до  –  параплана
Його любов до польотів з’явилася ще в школі. Знайомство з небом розпочалося з того, що чотирнадцятирічного хлопця та деяких його однокласників «завербували» до себе інструктори з парапланеризму. Тренування стали для них і  спортом, і активним відпочинком, і заявкою на самостійне життя. Адже, виїжджаючи на декілька днів за межі міста на природу, діти самостійно ставили намети, розпалювали багаття і готували їжу...
Минули роки перш ніж Едуард повернувся до парапланеризму. Склалося так, що у нього та його приятеля виникло непереборне бажання стрибнути з парашутом. Розшукали інструктора Сергія Петрова. Він і допоміг втілити у життя їхні мрії. Адреналіну «сьорбнули» сповна – товариш невдало приземлився і травмував ногу. Після цього бажання стрибати з парашутом більше не виникало... А ось літати все одно хотілося! Тому, вирішивши спробувати параплани, попросилися «під крило» Петрова. «В парапланеризмі травматизм присутній, як і скрізь, – аргументує своє рішення Едуард, – але 99,9% усіх надзвичайних випадків – це від самовпевненості та непослуху учнів. Якщо учень виконує усі вказівки інструктора, травматизм нульовий. А ось, коли вирішує, що йому все можна, і починає самостійно приймати рішення – виникають проблеми».

Ні  подиху  без  неба...
Щороку до клубу «Обрій», члени якого збираються щочетверга в приміщенні ДЮСШ, що на проспекті Миру, приходить багато новачків. Керують клубом і навчають людей літати інструктори-тезки Сергії. Петров – парашутист, на рахунку якого близько двох тисяч стрибків, та Гурницький – активний учасник всеукраїнських та міжнародних змагань з парапланеризму. «Зазвичай, з двадцяти новачків, які приходять – залишається один, – каже Едуард, – а за кілька років і ті відсіюються... Назавжди зостаються в «Обрії» лише ті люди, які без неба не можуть ні жити, ні дихати».
За сприятливих погодних умов парапланеристи літають щовихідних, навіть, узимку – холодом тут нікого не залякаєш. Розробляють і долають маршрути до 140 кілометрів. Виїжджають на схили гір, в основному, на береги Дністра, хоча практикували польоти на морських узбережжях та в Карпатах. Вираз «літають у хмарах» – це також про них! За словами Едуарда, його особистий «вертикальний» рекорд  – майже два з половиною кілометри, а от харків’яни підіймаються над землею, навіть, на відстань у  чотири кілометри.

Коментарі:

Денис 21.10.2010 20:31

На моїй вулиці теж живе парапланерист. Одного разу він щось лагодив в свому пароплані просто розклавши його в дворі біля пісочниці ото дітям була радість.))))

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини

Інформація з інших ресурсів

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую