ye-logo.v1.2
24 Серпня, 2019

Ескорт викликали?

Суспільство 1607

Надія ще після закінчення школи мріяла жити окремо, самостійно. Вона уже тоді у найменших деталях знала, яким має бути її дім. І багато працювала, аби втілити мрію у життя.

От лише за щоденними справами, переговорами, діловими зустрічами і купою «дуже важливих» документів у неї практично не залишалося часу аби влаштувати своє особисте життя.
Коли подруги кидали університети й інститути, залишали престижні посади аби вийти заміж, народити дітей та влаштувати сімейне життя, Надя з усіх сил намагалася прокласти собі шлях нагору. Вона була впевненою, що чим вища посада, тим більша зарплатня. А чим більше грошей, тим солідніший статус і можливість гарно жити, і ні в чому собі не відмовляти. Отож Надія до двадцяти семи років цеглина за цеглиною будувала свою кар’єру. І варто відзначити, що досить успішно. Лише нещодавно її призначили першим заступником генерального директора у ріелторському агентстві. Дівчина була задоволена своїм життям, якби не одне але…
Зранку зателефонувала Алла Степанівна, мама Надії, і сказала так, що дівчина зрозуміла - заперечувати немає сенсу, що вона має бути на цих вихідних вдома, адже її троюрідна сестра виходить заміж. Надія все ж зробила спробу відкрутитися від поїздки, пославшись на те, що у неї багато роботи. Та мама сказала, що на два дні дочка може вирватися і нагадала, що вона уже півроку не була вдома.
А тепер, коли до вихідних залишалося два дні, Надія весь час думала, кого їй запросити з собою. І щоб не просто погодився поїхати, а й зіграв роль її нареченого до безтями у неї закоханого. І ці думки не давали їй спокою. Навіть уночі їй снилося, як армія її родичів, женеться за нею і кричить у спину про те, що вона стара діва, яка не може знайти собі чоловіка.
Надія вважала себе сучасною жінкою і могла навести безліч аргументів про те, що заміжжя – не є прерогативою у житті, і щасливою можна бути і без надійного чоловічого плеча. Точніше, оте надійне плече знайти було важче всього. А як тільки вона приїжджала у село, то всі її тітки, подруги, однокласниці, сестри і навіть племінниця, котрій виповнилося лише 10, запитували одне й те ж саме, чому вона не виходить заміж, і чи не забула, що біологічний годинник тікає, залишаючи позаду найкращі, на їхню думку, роки. Надія, залежно від настрою, на такі розмови реагувала по-різному: інколи тихо відмовчувалася, а інколи зауважувала, що і на її вулиці перекинеться вантажівка з пряниками. Наостанок вона видавала коронну фразу, що краще бути одній, ніж з тим, хто під руку потрапить, і демонстративно залишала «поле бою».
Та цього разу дівчині не хотілося ні виправдовуватися, наче вона злочинниця, ні слухати докорів.
Уже наступного ранку вона пильно придивлялася до своїх співробітників, аби обрати собі «нареченого». Отож вибір залишився невеликий. Лише п’ятеро неодружених колег. Один з них її шеф, Семен Борисович, був відкинутий як кандидат відразу. Він хоч і був молодим, вродливим, перспективним, але для цієї ролі явно не підходив. Сергій, їхній старший менеджер, був самозакоханим егоїстом, тому він теж вилетів із списку; Гліб був кур’єром, і не відповідав їй за статусом, Антон – занадто легковажний, бо більшу частину часу листувався зі своїми пасіями. Ось і залишився один кандидат. Єгор Романович був завідувачем відділу реклами. В офісі тримав себе завжди стримано, особливо з нею. Ні вульгарних компліментів, ні залицянь. Він, до речі, був одним із претендентів на посаду заступника, і Надя думала, що місце уже в нього в кишені, а тут раптом призначили її. Зайвих запитань вона не ставила, але відчувала, що Єгор її уникає і намагається з нею не перетинатися. Звісно, то був не найкращий кандидат, але зробити остаточний крок її переконали два аргументи: краще раз принизитися і назавжди позбутися дурних запитань про її особисте життя, він напевно не мав подруги і був привабливим. Прийнявши рішення, Надя викликала його до себе в кабінет. Єгор, почувши пропозицію, був дуже здивований, та все ж погодився…
Вона гордо сиділа за святковим столом і ловила на собі погляди людей. Єгор швидко вжився в роль і поводився досить впевнено, нічим не виказуючи їхньої маленької таємниці. Щоправда, увечері, коли Алла Степанівна з сяючим обличчям завела молодих людей на другий поверх і показала кімнату, де вони ночуватимуть, Надя збентежилася.
- Мамо, у кімнаті лише одне ліжко? – вигукнула вона, не задумуючись про те, що може себе видати.
- Нічого, - відповіла жінка, - я ж розумію, що сучасна молодь до весілля не чекає. А ви скільки, кажете, разом? - і не почувши відповіді, додала. - На добраніч!
Надя зніяковіло розвела руками і запропонувала йому лягти на підлозі. Та Єгор усміхнувся і заспокоїв її, що вони дорослі люди, спроможні провести ніч в одному ліжку. Єгор солодко спав, а Надя не могла ніяк заснути. Не давали спокою думки. Вона досі й не знала, як це приємно бути в одному ліжку з чоловіком, відчувати його запах, тепло його тіла. Єгор повернувся уві сні й ніжно обійняв дівчину. Вона розглядала його і думала про те, що ніколи не помічала, який він сильний та мужній, і водночас які мужні у нього риси обличчя. Чоловік, ніби відчув, що його розглядають, і відкрив очі. Він подивився на Надю, і в тому погляді вона побачила безмежну ніжність і тепло. Їй здавалося, що він читає її думки. А він просто потягнувся до неї і поцілував. Тієї хвилини ніби щось сталося, бо з двох чужих людей, вони перетворилися на близьких і рідних…
Надія згадувала події минулої ночі й проклинала себе за слабкість. Вона сиділа на березі ставу і кидала у воду камінчики. О, як же вона хотіла, щоб вчорашня ніч так, як каміння, залишилася під товщею води. Її батьки і сестри пішли до дядька, чия дочка виходила заміж, допомагати з приготуваннями. Надію не взяли, попередивши, що вона має прийти до церкви на вінчання. Отож вона, скориставшись можливістю побути на самоті, втекла на став, який був її улюбленим місцем. Їй подобався Єгор, але…
- Ти чого втекла? – його голос, від якого усе стиснулося всередині, перебив її думки. Він підійшов і сів поруч. – Я хочу тобі дещо сказати…
- Ні, спочатку я, - вона просто не могла дозволити, щоб він її відштовхнув першим. – Ця ніч… Вона нічого не означає. Це просто збіг обставин. Ти – чоловік. Я – жінка. Так буває. Це природно, але це нічого не міняє у наших стосунках, - почала верзти дурниці, і сама не розуміла, що каже, бо ж хотілося промовити зовсім інше. – І давай будемо друзями. Ніби нічого й не було. А що ти хотів сказати?
- Я… Я просто хотів зізнатися, що давно у тебе закоханий і мрію, аби ми були разом. Нічого. Все гаразд. Будемо друзями. Тільки мене терміново викликали в місто. Попрощайся за мене з батьками. – Єгор встав і пішов. А Надія з усіх сил стримувалася, аби не кинутися його наздоганяти. І вона гірко заплакала, відчуваючи, що вчинила дурницю.
Вони уникали одне одного більше двох тижнів. Надії так інколи хотілося вибачитися, але гордість не дозволяла. «Кохає – нехай завойовує», - думала вона і проходила повз. А тут раптом зателефонувала мама і сказала, що у родичів буде ще одне весілля. І Надія має обов’язково бути. Надя і не заперечувала. Після роботи зібрала валізи, замкнула дім, який останнім часом здавався їй пусткою, повернула ключ у дверях і застигла.
Єгор стояв навпроти. У руках тримав розкішний букет білих лілій. І як дізнався, що це її улюблені? Усміхнувся, притягнув її до себе. Засипав п’янкими поцілунками, а потім тихо прошепотів:
- Ескорт викликали? – і вони обоє залилися щасливим сміхом, переконані, що наступне весілля буде їхнім.
Анжела ДЗИЦЮК.
 

Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

До теми

Популярні новини

Останні оголошення

  Так  Ні, дякую