ye-logo.v1.2
22 Серпня, 2019

Від долі не втечеш…

Суспільство 1461

Віктор вийшов із переповненого автобуса і вдихнув на повні груди свіже весняне повітря. Яка краса!

Тільки-но розпустились ніжно-зелені листочки на деревах, розкинула смарагдові килими пробуджена від зимового сну земля, духмяно пахкотіли пухнасті вербові котики, розніжено підставляючи оксамитові щічки теплому сонечку. Чоловік якусь мить постояв, насолоджуючись навколишньою звабою природи, і рушив у бік сільської школи.
Вже півроку минуло відтоді, коли вперше переступив поріг цього освітнього закладу. Педколектив тепло й привітно зустрів молодого вчителя, котрий одразу знайшов спільну мову і з колегами, і з учнями. Хоч і не мав значного педагогічного досвіду, але так досконало знав свій предмет - історію, що школярі йшли на його уроки із задоволенням. Особливо старшокласниці! Бо, окрім витонченого розуму, мав ще й гарну вроду. Тож не одна юнка потай зітхала, не зводячи променистих очей із Віктора Івановича...
Він поринув у хвилю гамірного світлого класу. До уроку залишалось кілька хвилин, і Віктор замислено дивився у вікно, де буяла свіжістю весна...
- Вікторе Івановичу, - раптом порушив його спокій голос керівника десятого класу. – Хочу відрекомендувати нову ученицю. Хороша дівчина, відмінниця. Поважні батьки: мама працюватиме в нашому селі лікарем, а батько -зоотехніком.
- Ганно Яківно, це просто чудово, що відмінниця! Буде кому відстоювати честь школи, тим паче, що наступного року у нас фронтальна перевірка.
Розпочався урок. Віктор Іванович відкрив класний журнал для опитування. У двері постукали...
- Таміла, - представила прибулу класний керівник, і більше Віктор нічого не чув, бо усім своїм єством втонув у глибоких сірих очах дівчини.
Ганна Яківна жартувала, клас реготав, усі зацікавлено оглядали новеньку. За кілька хвилин, коли минуло загальне напруження, розпочався урок...
Того дня, після повернення додому, Віктор ніяк не міг зосередитися і зібрати думки докупи. Дружина, помітивши настрій чоловіка, поцікавилась:
- Щось сталося на роботі? Ти якийсь напружений.
- Голова болить...
Приліг на канапі і занурився у думки... Уже два роки минуло відтоді, як змінив статус холостяка на одруженого. Коли Юля сказала, що вагітна, не вагаючись, зіграли весілля. А вже через кілька тижнів вона повідомила, що просто поспішила з висновками, і що ніякої вагітності немає. Звичайний «збій» у жіночому організмі. Він зазирнув у очі молодій дружині і зрозумів, що потрапив у хитро розставлені тенета. Після того почуття з кожним днем обростали кригою відчуження... І порятунком для Віктора стала робота.
Ця весна відродила його до життя. Відчував радість і наснагу від розуміння, що серце не розучилось кохати. Кожен робочий день ставав для нього справжнім святом, адже мав можливість бачити Мілу. Струнка красуня із довгим темно-русявим волоссям заполонила увесь його простір. Дорослий досвідчений чоловік танув, мов віск, під поглядом її сяючих очей.
Таміла не раз ловила на собі погляди молодого вчителя. Робила вигляд, що нічого не помічає і не розуміє. Адже він старший, одружений, та ще й учитель! Про що можна було мріяти? Гнала думки про нього. Але ж серцю не накажеш, і воно підступно тріпотіло, коли зустрічались поглядами...
Того дня Міла чергувала в класі. Залишилась після уроків, щоб доглянути кімнатні рослини. Розставляла їх на підвіконні, як раптом відчула, що чиїсь теплі тремтячі руки обхопили її за плечі і притисли до грудей.
- Міло... Сонце ти моє! Життя моє! Кохаю... Як же я тебе кохаю!
Віктор Іванович жагучим поцілунком припав до дівочих вуст. Він задихався від нестримної хвилі почуття, гладив її волосся, притискав до грудей. Перелякана дівчина відштовхнула вчителя і вибухнула гнівом:
- Вдома дружина чекає, а ви тут руки розпускаєте! І як тільки не соромно?! Зміряла його поглядом, сповненим презирства, і вийшла з класу...
Його світ став знову сірим і безликим. Зрозумів, що накоїв дурниць, не зумівши стримати свої почуття, картав себе за нерозсудливість. Тоді ж твердо пообіцяв собі, що подібного не чинитиме ніколи.
Минув рік. На випускному вечорі Міла, чаруючи усіх своєю красою, у білосніжній сукні, наче розкішна наречена, неочікувано запросила до танцю Віктора Івановича. У вихорі стрімкого вальсу пообіцяла йому забути усе погане і попросила не тримати на неї зла за різкість.
- Щиро вдячна вам за науку. Ви мене надихнули своєю любов ю до історії, тому вступатиму до педінституту на історичний факультет.
Чоловік кружляв із нею у танку і злітав до неба від щастя. Він так близько бачив ці бездонні очі, відчував запах її волосся, обіймав рукою тонкий стан і насолоджувався кожною секундою неповторних відчуттів, бо розумів, що це вперше і востаннє...
Роки навчання у вузі пролетіли швидко. Захистивши диплом, Міла приїхала додому, щоб трохи перепочити перед початком роботи. За вечірнім чаюванням відбувалася тиха розмова з батьками.
- А у нас новий сусід! - згадала мама.
- Хто? - поцікавилася Міла.
- Віктор Іванович. Розлучився з дружиною, купив будинок дядька Василя і вже третій місяць пішов, як переїхав у село. Каже, що все життя мріяв жити у тиші. Не давало йому місто душевного спокою.
Дівчина завмерла. Перед очима промайнули спогади з минулого, які весь цей час вона старанно ховала у закутках серця. Навіть коли приїздила додому на канікули, то ніколи й словом не обмовилась із подругами про шкільні роки. Уникала подібних розмов, бо знала, що хтось та й згадає про улюбленого вчителя... А тут така новина! Серце мало не вискочило з грудей, але стрималась, бо батько пильно подивився на її палаючі щоки і звів брови.
- Піду прогуляюсь, - поспіхом мовила. - Провідаю Маринку, бо вже давно не бачились.
…Буяв соковитою зеленню червень. Подекуди почали розквітати розлогі липи, і в повітрі розливався розкішний медовий аромат. Міла повільно йшла дорогою, що вела за село. Її вабила безмежна краса широкого поля, де буяли густим колосом хлібні лани. Там, серед тиші і спокою, знаходила втіху для душі, приводила до ладу власні думки, і всі турботи відходили у забуття. Дорога сірою стрічкою звивалася вдалечінь, і дівчина задумливо схилила голову, помітивши втоптану в куряву польову ромашку. Вона навіть не помітила, як у цей час до неї наблизився високий вродливий чоловік.
- Здрастуй, Міло! Вітаю із закінченням інституту, - Віктор Іванович простягнув великий букет польових квітів і лагідно усміхнувся...
... Дівчинка років шести щосили смикала Мілу за рукав.
- Мамо, а правда, що тато був твоїм учителем?
- Еге ж! І в куток, певно, не раз ставив! - засміявся хлопчик-школяр, підморгуючи батькові.
- Шибеники! Сідайте до столу, бо обід холоне.
Міла весело засміялась і пригорнулась до чоловіка.
- І чого я тікала від тебе аж цілих п ять років?
- Щоб упевнитись: від долі нікуди не втечеш! - Віктор ніжно пригорнув дружину до грудей і занурився поглядом у її сяючі від щастя очі...

 

Ірина Ясінська

Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

До теми

Популярні новини

Останні оголошення

  Так  Ні, дякую