ye-logo.v1.2
23 Лютого, 2020

Ой, на Івана, ой, на Купала, гарна дівчина щастя шукала...

Суспільство 3198
Фото: www.patheos.com

Так співає українське село в ніч на Івана Купала.

 Купальські пісні дуже різні, але всі зачаровують нас неповторною пісенною магією, що бере свій початок іще з язичницьких часів.
Любили з давніх-давен і в Новоставцях святкувати Івана Купала. Хлопці і дівчата дружною юрбою йшли до водяного млина, що за селом. Юнаки приносили щойно зрубане деревце. Його встановлювали в центрі колеса, обмотаного соломою. Дівчата любовно прикрашали деревце віночками із квітів, кольоровими стрічками.
Вибране молоддю місце було особливим: одне із розгалужень річки Полкви крутило млинові колеса. Мололася мука. А вже від коліс потепліла водичка текла собі спокійно далі. Дно річки щедро встелила галька. Вода прозора-прозора. До того ж - тепла...
Купальські пісні пронизували тишу літньої ночі, створюючи ореол таємничості навколо купальського вогнища. А пізно вночі, коли синє небо рясно вкривалося зорями, кожна дівчина, ступивши по коліна в теплу воду, на маленьку дощечку прикріпляла в центрі віночка запалену свічку і відправляла свого «кораблика» у незвідане плавання. Якщо вінок крутився на місці - вірний знак дівування. Чийсь плив рівно - до весілля. Якщо ж прибивався до іншого берега - судилося дівчині заміжжя в інше село. Коли ж «кораблик» зовсім зникав з поля зору, заміжжя треба чекати на чужині.
Того купальського вечора всі вмить стали заздрити Тетяні: її віночок і свічечка попливли і зникли в темряві ночі. Певно, чекала Тетяну чужина. І, можливо, краща доля, щастя...
Хто знає, може б, і забулося те ворожіння, та сталося далі таке, що змусило дівчат раптом все пригадати.
То були важкі, голодні роки. Сім'ї хліборобів перебивалися з хліба на воду. Голод стукав у кожну хату. Отакий парадокс : у хліборобів не було на столі навіть хліба. Дівчина Тетяна йшла з поля додому. Під полою благенької кофтини несла вузлик з насінням ріпаку. У голові роїлися думки, як нагодує братиків і сестру, батьків, ослаблих з голоду. Мала велику надію врятувати рідних від голодної смерті. Раптом, ніби із-під землі, з’явився дільничний міліціонер. Різко скомандував зупинитись. Відібрав заповітну торбинку.
Так за пару кілограмів ріпаку Тетяна «загриміла» у в’язницю. Та так далеко, що більше додому й не повернулася. Ніхто достеменно не знає, як склалося далі її життя. Чи вижила дівчина в сталінських таборах? Чи усміхнулася їй доля бодай після стількох років мук і страждань? Хочеться вірити в Тетянине щастя. Хай навіть і запізніле. Бо кожна людина його варта.

Доброслава ЯРОВА.

Коментарі:

До теми

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую