П’ятирічна Катя, всупереч волі батька, півроку живе у дитячому будинку

Хмельничанин Віталій Бойко одружився шість років тому. Лише завдяки тому, що його мати пропрацювала 30 років на місцевому залізобетонному комбінаті, в гуртожитку від цього ж підприємства він зумів отримати дві маленькі кімнатки загальною площею 28 квадратних метрів.  
Через рік у молодих народилася донька Катя. І все було б добре, але справа в тому, що дружина Віталія була нечистою на руку. «Коли нашій дитині ще не виповнилося півроку, - розповідає Віталій, - вона обікрала нашого сусіда, полковника міліції, з дружиною якого встигла досить близько потоваришувати. Довести він нічого не зміг, проте я (хоч не бачив з тих грошей ні копійки) думаю, що це могла зробити тільки вона. А зникло з  квартири близько 10 тисяч доларів і золото, а його було чимало».
«Майже рік ми прожили в Криму, в Алушті, – продовжує чоловік. - Але одного прекрасного дня дружина зникла, залишивши на мене дитину».

«Прийшов забрати дитину, а вона зникла»
В садочок дитину влаштували з великими складнощами – в одному з них у Віталія була знайома завідуюча, яка і допомогла йому. Причому, взяла малу в садок, а вже потім оформляли документи. Згодом вона почала наполягати, аби матір Каті позбавити батьківських прав, адже, пояснювала чоловіку, дружина не брала участі у вихованні дитини. «І я, дурень, повівся на це, – каже Віталій. - Після цього дитиною зайнялась опікунська рада, тому що вона є напівсиротою. І тут вже почалось.
... Я воював у гарячій точці, тому, зрозуміло, психіка в мене трохи порушена. Сусіди, знаючи про це, постійно намагались «підловити» мене, телефонували завідуючій (як згодом виявилось, вони були добре знайомі), а вона - в опікунську раду. Представники якої вже наступного дня були в мене з питаннями: «Що, як, чому?..». 
Якось, після того, як я прийшов у садок у не зовсім тверезому стані, у мене  забрали Катю. Як мені розповідали вихователі, завідуюча зібрала їх і під загрозою звільнення змусила написати скаргу. (До речі, все це відбувалося при колишній завідуючій дошкільного закладу, теперішня, Ніла Попик до всього, описаного мною, ніякого відношення не має, оскільки вступила на посаду лише у вересні цього року). 
І от, коли Катя гралася на вулиці, а я якраз задрімав, прийшли представники служби опіки і забрали дитину. Лише наступного дня мені сказали, що вона у спецприймальнику! Звідти її перевели в дитячий будинок на Львівському шосе. Ми по-людськи домовилися з завідуючою цього закладу, що мені дозволять зустрічатися з дитиною, що вона пробуде там місяць, а я за цей час маю виправитись. В березні я привів Катю додому.
… А п’ятого травня в мене її знову забрали, і чим усе скінчиться, не знаю. Того дня я не зміг прийти за дитиною вчасно. Справа в тому, що я працюю на будівництві, роблю все, починаючи із закладення фундаменту і до чистових робіт. Того дня я трудився в Летичеві, тому подзвонив матері, інваліду, яка ледь пересувається, і вона пообіцяла, що візьме дитину. Але, коли близько  восьмої вечора я прийшов до неї за донькою, виявилося, що вона зникла».

«Через місяць дізнався, де знаходиться моя дитина»
«Виявилося, що Катю знову забрали працівники опікунської ради. Чому вони це зробили, і де знаходиться моя дитина, мені ніхто не пояснив. Ми місяць не знали, де вона, якось я так розійшовся, що до мене хотіли викликати наряд міліції. Лише після того, як я сказав, що консультувався з юристом і знаю,  що вони не мають права ховати від мене доньку, оскільки я не позбавлений батьківських прав, мені сказали, що вона знаходиться в дитячому будинку на Львівському шосе.
Там мені показали заяву завідуючої садочка, в якій було написано, що Катя  нібито розповідала, що я її побив, і що ми з нею, а ще – з тіткою й дядьком були в барі… Так, це мої куми, і ми були в барі,  але, щоб я її бив…
Словом, вже відбулося кілька судів: і за позовом прокуратури і опікунської ради про позбавлення мене батьківських прав, і за моїм -  на дитячий будинок - про те, що у мене незаконно відібрали дитину.
Я пояснював суддям: «Нехай я винен, але чому дитина страждає? Чому її тримають в дитячому будинку спецпризначення, тобто, для дітей з вадами розвитку? Їжджу до неї, як у тюрму на побачення до неповнолітнього злочинця. Нехай опікунська рада каже, що краще знає, що вигідніше моїй дитині, але Катя весь час запитує, коли ми підемо додому.
… Зараз йде приватизація гуртожитків. Я думаю, справа в тому, що якщо мене позбавлять прав, дитину хтось швиденько усиновить, і моє житло піде тому, хто більше дасть за усиновлення. Де я буду жити, нікого не цікавить. Сусід ще два рази викличе наряд міліції, і мене надовго відправлять в Скаржинці».

«Моя Катя»…
За словами сусідки Віталія Марини С., батько Каті веде аморальний спосіб життя, тобто, приводить жінок, сумнівних типів… «Не раз дитина спала на килимку під дверима, – каже пані Марина. - Було таке, що просила їсти, а  якось просилася переночувати, бо татко спав п’яний. Я не виходжу на кухню, бо боюся, що він всуне мені ножа у спину, – каже жінка, - оскільки це досить неадекватна людина».
Проте від іншого сусіда по квартирі Бориса К. ми почули зовсім протилежне. «Дитину він ніколи не бив, – каже Борис. - Навпаки, трусився над нею, тільки й чути від нього: «Моя Катя, моя Катя»… І заплете, і вдягне, і в садочок відведе. Дружина завжди ставила мені Віталія в приклад: «Бачиш, який батько». Чоловік знав, заради чого живе, а зараз він втратив сенс життя».
Так, Віталій надзвичайно прив’язаний до дитини, що підтверджує і соціальний педагог дитячого будинку Ніна Романишина. Але… «Батько постійно провідує дитину, – каже Ніна Іванівна, - оскільки ми дозволили йому приходити у зручний для нього час. Але в березні ми зробили дівчинці всі аналізи, і він мав повезти її до Києва на операцію. Проте ніхто нікуди не поїхав, оскільки, за його словами, лікар порадив зачекати. Служба у справах дітей змусила його влаштуватися на роботу, але він дуже швидко звільнився. Каже, що може заробити сам. Але в нас немає підтверджень того, що він працює, тому органи опіки і не дозволяють віддати йому дитину. Крім того, його не раз бачили напідпитку, на вокзалі, де він ходив разом з дитиною. Він каже, що в нього хочуть забрати житло, але якщо дитина там  прописана, ніхто в нього її не забере».
У садочку № 50, який відвідувала Катя, зауважили, що батько неодноразово забирав дитину після 19 години вечора. «За словами вихователів, батько інколи приходив напідпитку, – каже методист дитячого закладу Оксана Пужанська, - а оскільки ми відповідаємо за дитину, то, згідно з інструкцією, віддавати її нетверезому не маємо права. Тому й звернулись до органів опіки. Я не знаю, де дитині буде краще. Але, якщо по-людськи, то, думаю, що треба дати батькові ще один шанс, це моя думка не як офіційної особи, а як людини».
У міській службі у справах дітей підтвердили те, що Катю дійсно забирали у батька двічі. Спочатку, коли він у cічні уже не вперше прийшов за нею в  садок у нетверезому стані. А вдруге – у травні цього ж року.
«Щодо того, що дитину забрали в дитячий будинок без рішення суду, – каже начальник служби Галина Бойко, – то, відповідно до статуту, працівники садка не мають права віддавати дитину, яка виховується без матері, нетверезому батьку. У нас же, як органу опіки, в разі, якщо дитині загрожує небезпека, є повноваження вилучати її з сім’ї».
Справді, в обласному апеляційному суді нам підтвердили, що, коли існує загроза життю і здоров’ю дитини, органи опіки та піклування мають право  вилучити її з сім’ї. Без рішення суду.
Так само в окремих випадках, діючи виключно в інтересах дитини, працівники служби мали право певний час не казати рідним про те, де вона знаходиться, оскі-льки в подібних випадках нерідко починається тиск як на адміністрацію закладу, де перебуває дитина, так і її самої з боку батьків. Адже для малюка  це - чергова психологічна травма, і навіть найгірші мама і батько для нього - найкращі.
Депутат обласної ради, голова комітету моніторингу органів влади Олесь Вітряний, до якого звертався Віталій Бойко, вважає, що органам опіки треба пам’ятати, що з біологічним батьком дитині завжди краще, ніж в інтернаті. «Я розумію, що існують певні закони, і я не знаю процедури позбавлення батьківських прав, – каже пан Вітряний, – але переконаний, що в цивілізованій країні такого не може бути, щоби рідні лише через місяць дізналися, де знаходиться дитина». 
«Ми ні в якому разі не хочемо відбирати дитину в батька, - каже Галина Бойко. - Тому маємо великі сподівання, що батько, який насправді дуже любить свою доньку, надасть суду всі докази того, що усвідомив свою провину перед нею, і які дадуть суду можливість повернути дитину в сім’ю. І ми не станемо тут на заваді».