Бабуся Ганя: «То не я, то Господь допомагає»

Ганна Капітан з Чемеровеччини відома не лише тим, що зцілює людей традиційним викачуванням яєць та молитвою. Від дотику її рук зникають болі та хвороби. Тому їй не раз доводилося допомагати важкохворим, відвідуючи їх у лікарні. А ті, кому без операції вже ніяк не обійтися, просять, аби вона помолилася за них. Як і ті, хто їде в далеку дорогу. Кажуть, допомагає. І операція проходить без ускладнень. І дорога скатертиною стелеться.
«Від кого в мене це, не знаю, бо ні тата, ні діда з бабою не пам’ятаю, – каже знахарка. – Але з маленького як пішла працювати в колгосп, так і людям почала допомагати. Мама сварилася, не дозволяла цього робити, казала: «Тебе люди будуть боятися». Та й я молода, соромлюся, але як заслабне хто, то до мене приводили. А бувало, на полі кому з жінок стане погано, теж йшли до мене. Води не було, а в мене руки в землі, то я плюю на них, порозмащую болото... Але нічого, ніхто не скаржився.
А тепер я сама собі хазяйка: хто куди кличе, до того й їду: у Хмельницький, Кам’янець, Чемерівці... Не знаю, чи допомагаю, чи навпаки, шкоду приношу, але, кажуть, що як мацаю хворе місце, то стає легше. Багато людей мають гулі, жінки часто на грудях: то на одній, то на обидвох, а лікарі зразу кажуть різати. Я нічого не роблю, помацаю, і все. А потім мені передають, що в тієї людини все добре. Ну й чудово – вам добре, а мені ще краще».
Недавно бабуся Ганя їздила у Хмельницький до жінки, яку «розбив» інсульт. Приклала до неї руку, помолилася. Жінка й каже: «Мені так легко стало, як ви  мене за голову взяли». А наступного дня вже просила рідних: «Забирайте мене додому, мені вже краще». Так само пішла з лікарні й жінка, якій збиралися робити операцію на грудях.

«Кажуть, що як мацаю хворе місце, то стає легше»
«Але то не я зцілюю, то Господь, – каже знахарка. – Тому завжди перші  слова моєї молитви: «Не я, Господи, помагаю, а ти помагаєш, не я приступаю, а ти приступаєш...».
Он, в суботу на базар пішла, маю трошки зернят, а той чоловік, що приймає, в мене вже був. Побачив мене, зрадів: «Тьотю Ганю, жінка заслабла, в машині сидить». Я до неї залізла, мацаю, а вона кричить: «Не чіпайте, бо серце дуже болить, дихнути не можу». Того дня я не бачила базару, а була біля неї, доки на ноги не поставила».
«Багато років тому мені скрутило руку, – розповідає сусідка бабусі Гані. – Ні поворухнути, та ще й болить страшенно. Цілий день ношу руку перед собою, примовляю: «Ой, ручко моя, я ж одна, хто ж роботу за мене зробить?». Прийшла до Гані, вона як покачала, то й донині роблю все цією рукою, вже й забула, що колись боліла. А ще якось протягнуло мене, в голові і у вусі стріляє, око загнало. Ганя приклала руку, помолилася, то мені ніби вітер з голови зійшов. На ранок і око відкрилося.
А в жіночки з села брат упав з дерева. Хлопця паралізувало, лікарі сказали, що то вже назавжди. А Ганя ходила до нього, руками водила, яйцями викачувала, і нині він ходить. Правда, на милицях, але ж не лежить. А іншій нашій жінці псяче вим’я вилікувала. Ту чотири рази різали, а Ганя за три дні вилікувала».
Приходять до цілительки і з тим, чого пояснити не можна...
«Щось вночі в один і той же час будить дитину, – каже вона, – щось шкрябається у вікна...  Це невидима сила, з нею дуже важко боротися. Але сама вона з нізвідки не візьметься. Її насилають, і дуже часто – не чужі люди». 
В однієї жінки помирала бабуся, яка нічим недобрим ніколи в житті не займалася. «Якось уночі, – розповідала ця жінка, – мені щось сіло на груди: важке і холодне. Я хочу його скинути, а воно як камінь, притиснуло мене до ліжка, що не поворухнешся. А бабуся в цей час просила: «Візьми його собі». Я, звичайно, не погодилася. Але якби ви знали, як мені було тяжко, я на ранок встала, то була така мокра, ніби хто відро води на мене вилляв».
Бабуся, звичайно, ні до чого, «гостя» їй підкинули. Можуть під хату щось кинути, можна і з базару з товаром принести...
«Люди таке роблять! – каже знахарка. – Жінці підкинули яйце, пес його з’їв, то йому на другий день голову скрутило. Вона його до мене привела, просить: «Зробіть щось». А пса корчить, голову вбік вивертає, з рота слина тече... Собака плакав, як людина. Довелося рятувати.
А дитину з пологового будинку привезли, розвинули, а там – свічки, голки і барвінок. Мале кілька тижнів не могло ні їсти, ні спати. Я їм сказала, що то матері так мстили   суперниці, заплативши людині, яка ходила за дітьми. Але до чого тут дитина? Воно ще нікому нічого не зробило, а йому вже поробляють».
Бабуся Ганя може багато розповісти про людину, потримавши руки над її одягом. З Гусятина приїхали люди, принесли жіночий одяг і просять: «Допоможіть». Вона поводила по ньому рукою та й каже: «Її ж нема, кому помагати? Її втопили». Люди в сльози. Так, дівчину дійсно втопили, бабуся розповіла їм багато чого, але прізвищ тих, хто це зробив, як того хотіли люди, звичайно, ж сказати не могла. 
А недавно була дівчина, в якої два тижні тому зник хлопець. Бабуся й каже,  що він в дальній землі, поїхало їх шестеро, живими залишилося двоє – її  хлопець і ще один. Зараз він сидить в якійсь ямі, поранений, побитий.
Дійсно, шестеро чоловік на шістьох машинах повезли в Грузію гуманітарну допомогу. Їх обстріляли, чотири трупи знайшли, а двох нема. «У нас же мало бути весілля», – заплакала дівчина. «Буде, хай но з ями вибереться».
... А наостанок друкуємо новорічне привітання від бабусі Гані, звичайно ж, чарівне, тому воно обов’язково збудеться: «Згоди, миру і достатку хай на Різдво принесуть вам маленькі янголятка. Зі святвечором святим, і з Ісусиком малим, і з ялинкою рядком, і з колядкою святою в вашій хаті під вікном. Хай Господь посилає в наступаючому році веселощів, здоров’я, довголіття, а наступний рік нехай буде добрий, мирний і врожайний».