До школи – на возі

Вже другий тиждень діти із села Потереба не відвідують школу. Причина в тому, що до села не ходить транспорт, а відправляти дітей на навчання у сусіднє, добиратись до якого п’ять кілометрів, батьки категорично відмовляються.
За словами селян, перебої з транспортом почалися з вересня, але тоді була гарна погода, і проблему люди вирішували власними силами. До школи діти діставалися хто на чому: в кого не було велосипеда, сідали по двоє-троє, кого батьки відвозили на скутері, хто їхав на підводі... «Автобус не хоче до нас ходити, – скаржаться селяни, – куди ми тільки не зверталися!
Причина – в поганій дорозі, але це нікого не турбує, хоча дорога в нас має бути хороша, бо ми живемо в радіаційно-забрудненій зоні – від нас до реактора (ми бачимо його щодня) всього 7 кілометрів. Хоча, на паперах вона,  напевно, такою і є».     
Так, дорога до села погана, людей їздить мало, тому перевізники не дуже поспішають брати цей маршрут на обслуговування. Адже не раз було таке, що машини доводилося витягати з болота чи снігових заметів. 

Обіцянка-цяцянка...
Коли існували колгоспи, коли в Дідовій горі працювало підсобне господарство Хмельницької АЕС, проблем не було. Люди мали роботу, ходив автобус… Але кілька років тому в село прийшли інвестори, які, аби взяти в людей землю, обіцяли їм золоті гори, запевняли, що створюватимуть робочі місця, тому про скорочення мови не буде, і що навіть на базар до Хмельницького та Нетішина людей возитимуть. А коли отримали паї, скоротили всіх.
«Оскільки в бригадних селах Дідова гора і Потереба, що входять у Лисичанську сільську раду, немає школи, восьмеро діток (серед яких – п’ятеро маленьких) ходять до нас, – розповідає директор Лисичанської загальноосвітньої школи 1- 2 ступенів Галина Чабанова. – Спочатку дітей возив автобус, який їздив у підсобне господарство, потім – фірма «Біолент», яка теж доставляла робочих і дітей.
Згодом проблему довозу вирішували нові інвестори, але дуже скоро фірма розпалася, машину забрали, людей скоротили... А влітку минулого року нас поставили перед фактом, що возити дітей вони не будуть».
Допомогла райдержадміністрація, і дітей забирали до школи рейсовим автобусом. Але в маршруті не було вказано - «з заїздом в Потеребу», тому водій хотів - віз, не хотів – не віз, оскільки його не влаштовувала дорога. Словом, до Нового року дітей так-сяк возили, а після свят автобус ходити перестав.
«Діти поки що до школи не ходять, –каже Галина Юхимівна, – і скільки ми не говорили батькам, що відсутність транспорту – не привід пропускати заняття, вони пішли на принцип: в інших селах дітей доставляють, а в нас – ні.
Моя позиція однозначна: дев’ятий клас – випускний, щодня у дітей по сім-вісім уроків. До школи вони вже не ходять більше тижня, а якщо дитина без поважних причин пропустила більше 30 уроків, батьків можна притягувати до відповідальності, бо це є порушенням «Закону про освіту».

«Не хочу я такого навчання»
«У мене двоє дітей: у дев’ятому та в першому класі, – каже Валентина Чмир. – Доки не було снігу, возили їх чим могли: велосипедами, підводами… Зараз мороз, на підводу я дитину не посаджу. Ще коли не було снігу, молодший проїхався на ній, а потім лежав з температурою 40. Сядьте на підводу і проїдьте п’ять кілометрів… А якось, коли був сильний вітер, то він котився через усю вулицю.
А ще був випадок, коли старшокласників затримали, а маленьких дітей черговий вчитель не вивів на зупинку. Водій, побачивши, що дітей немає, відмовився нас везти далі. Я свого повела додому, але по болоті він лише до кінця Лисичого зміг дійти. Добре, що я зателефонувала знайомій, і вона приїхала за ним на велосипеді. І тих, що залишились, підводою привезли. Скільки треба шестирічній дитині, щоб промерзнути до кісток, доки доїде додому? Це ж не менше, ніж півгодини їхати. 
Я не працюю, чоловік теж (у нас в селі взагалі ніхто ніде не працює), за що я дитину лікуватиму?».
Та й з приводу старших дітей, які навчаються у дев’ятому, випускному, класі, і тому повинні ходити до школи, батьки обурюються: «Чому ми повинні шукати вихід?».
«У мене дитина ходить у 6 клас, – розповідає Наталя Кравчук. – Якось вона дісталася до школи, і прийшла звідти без підборів та ще й ангіною. За що лікувати дитину і купити нове взуття? А після того, як пішла на зупинку, і, простоявши там півтори години, чекаючи на автобус, який так і не прийшов, повернулась синя з мокрими по коліна ногами і захворіла, я її до школи не пускаю».
«Моя позиція, як сільського голови, така, що ми маємо думати про всіх мешканців громади, – каже Любов Базан, - тому нам потрібен рейсовий автобус. Возити дітей до школи потрібно, але завтра виникне проблема з підвезенням людей. Адже села, що входять до сільської ради, неперспективні, забуті. Так у Дідовій горі проживає 49 чоловік, у Потеребі – 100, в Лисичому – 428 чоловік. Основна маса населення – пенсіонери, яких потрібно доставити і до лікарні, і в Пенсійний фонд...».

А віз і нині там...
За словами начальника відділу освіти Славутської райдержадміністрації Андрія Сукача, в п’ятницю надійшла інформація про те, що вже є новий перевізник. «Вже почистили дорогу до села, - сказав Андрій Петрович, – і сьогодні ж буде рейсовий автобус із заїздом у Дідову гору, Потребу та Лисиче. Ходитиме він двічі на день, і графік його підігнаний під навчальний процес».
Це було у минулу п’ятницю, проте, за словами селян, ні того дня, ні в понеділок, ні у вівторок автобуса так і не було. «Сказали, що буде автобус, - каже Валентина Чмир, – в понеділок дитина простояла на зупинці півтори години і прийшла напівжива. Лягла на ліжко і плаче.
... Останній раз я зверталася на гарячу лінію Юлії Тимошенко 11 січня. А вчора мені зателефонували з Хмельницького (звідки, я не перепитала) і  сказали, що зі Славути прийшла відповідь, що дітей возять. Але діти як сиділи вдома, так і сидять».