Про те, де зводити будинок, як лікувати гнійні рани і рятувати корову

Знахарку Валентину Дивдик із села Нефедівці, що на Кам’янеччині,  знають не лише у районі. Адже вона – вже шоста в роду, хто допомагає людям. Тому всі замовляння, які цілителька читає над хворими, всі обряди – виливання воску, обкурювання травами.., все перевірено часом. У неї на подвір’ї навіть росте волоконне зілля. Де воно взялося, не знає ніхто, але завдяки йому від каліцтва було врятовано сотні людей.
«Є така хвороба – волокно, – каже пані Валентина. – Буває, порізалась людина, вкололася голкою, і палець починає «смикати», пекти, свербіти... Потім стає гарячим, спухає, і якщо не лікуватися, його, врешті-решт  відрізають. Адже болячка не лише виїдає м’ясо до кісток, а й роз’їдає їх».
Коли вона ще ходила до школи, в сусіднє село з Ростова-на-Дону приїхав молодий чоловік, якому мали ампутувати ногу. Йому сказали, що Валентинина мама - знахарка, і коли він розмотав бинти, то стопи, можна сказати, вже не було. Там було одне м’ясо, яке парувало, і від якого йшов страшенний сморід. Він приходив до жінки разів три-чотири, і коли мав їхати додому, на нозі вже почала наростати тоненька шкірочка. А вдома його батько, кандидат медичних наук, не повірив, що якась тітка з села врятувала його синові ногу, яку лікували більше року. А все почалося, до речі, з маленької ранки, на яку ніхто не звернув уваги.
«Я не думала, що буду цим займатися, – продовжує жінка, – але мама раптово померла, перед цим переписавши мені всі знання. В народі кажуть, «передала», але це не значить, що той, хто помирає, бере за руку, і щось там при цьому відбувається. Мама переписала свої рецепти і замовляння всім своїм трьом донькам, казала, – щоб для себе було. Але насправді знання передаються лише тому, хто залишається на господарстві. Мої сестри пробували лікувати, але в них нічого не вийшло.
Так от, мама померла, а я забула про це. Але якось приїхала жінка з дівчинкою: «Тут знахарка живе?». Кажу: «Жила, але її вже немає». Вона розплакалася, а як розвила дитині руку, а там така рана – ніби м’ясо вирване! Виявилося, що дівчинка щось різала на січкарні і травмувала руку... Що робити? Перший же раз примовляю, боюся, але роблю все, як мама робила. І Господь поміг, примовила, і за два рази все минуло».
Так само вона врятувала від ампутації ноги восьмирічного хлопчика. Рана була в паху, і хоч дитина з лікарень не виходила, рана загнилася, і мали відрізати ногу. Жінка двічі сама їздила до нього додому, бо люди  боялися, що ошпарять дитину. Адже парити треба мало не в окропі, і мама хлопчика тікала з хати, бо не могла на все те дивитися. Ногу врятували, але він змушений був ходити з паличкою, бо до того часу кістка вже вигнила, і нога стала коротшою...
Багато було випадків, коли людині хотіли відрізати палець, руку чи ногу. Валентина бачить, де волокно, бачить волоконні жилочки (каже, що звичайна людина їх не бачить), але каже, що коли здається, що ніби мурашки повзають, смикає, пече, свербить і спухає, можна бути впевненим, це – волокно. 
Якщо ж ні, то, як вона каже, «примовляй хоч день і ніч, а треба в лікарню, а при волокні лікарня не допоможе, тут треба примовляти». Тому за хворих на цукровий діабет і варикозне розширення вен, які нерідко страждають від невиліковних ран, не береться. Всі ж інші гнійні рани лікує завиграшки.

«В мене є мамина хустина, яка мені допомагає»
А ще пані Валентина знімає переляк, «самку» в маленьких дітей. «Часто маленькі діти задихаються, – каже знахарка, – кажуть, що то бронхіт не дає дихати. Напади, зазвичай, стаються в повний місяць, і коли прикласти руку до  грудей, здається, що там ніби горобчик б’ється».
В маленьких дітей часто таке буває, і лікарі в таких випадках мало що допомагають. А Валентинина примова – за раз.
«Є такий вітер, що як людина під нього потрапить, то їй може половину голови відняти, обличчя роздути, – каже знахарка. – В мене є мамина хустина, вона нею підкурювала людину, і так лікувала. Але цей метод забирає багато сил, тому мама в останні роки ним не користувалась, та й я намагаюся робити це в крайніх випадках». 
Як це було з дванадцятирічною дівчинкою, на очах у якої ледь не вбили людину, і яка, налякавшись, почала мочитися щоночі, кидатися, плакати й кричати. За кілька разів Валентина її зцілила. Допомагає вона й тим, хто говорить та ходить уночі.
Усе це вона робить, виливаючи віск, який не лише лікує, а й може показати усе: і те, від чого виникла хвороба, і те, що чекає на людину найближчим часом. Інколи на воску можна побачити горбочок, буває, ще й з хрестом, а це  значить, що жити людині залишилося недовго. «Буває, що це можна зняти, – каже жінка, – а буває, що виливаєш раз, другий, а горбочок все вищий, а хрест все більший...». 
Знімає Валентина і порчі з худоби. «Сільські люди знають, що інколи корова починає поводитися дуже дивно, – розповідає Валентина. – Сідаєш її доїти, а вона тут же починає мочитися, спорожнятися, вухами пряде, нервує. Це значить, що в неї відібрали молоко. Це зазвичай роблять на новий місяць. Прийде така: «Дай хліба». Не даси, вона прийде через годину ще за чимось. Відмовиш і на цей раз, то вона хоч листочка чи травинку увірве. І все, корова мучиться, реве, її розпирає, а молоко віддати не може. Адже є такі, що дають по 30-40 літрів молока, а інші ледь 10 надоюють. Мама розповідала, що одна жінка помирала два тижні, а коли померла, то з неї молоко ротом полилося».
Тому на Юріїв день, 6 травня, люди викопують землю разом із травою у формі чотирикутника і разом із землею кладуть при вході у хлів, у ворота, куди йде корова. Тоді жодна відьма не зможе забрати в неї молоко.
Порчу з корови Валентина знімає простою водою. Людина до сходу сонця  набирає її в колодязі, щоб ще ніхто до неї не брав, і йде до знахарки. Та  примовляє воду, після чого нею треба обмити корову. І все.

Покійник у гості та нечисть на подвір’ї ...
«Коли помер батько, – розповідає Віра, яка часто користується допомогою цілительки, – почали коїтися страшні речі. Виходжу увечері надвір, і щось йде за мною – чап, чап. Дивлюся, ззаду за мною тінь рухається, а потім щось плечі стискає. Валя сказала принести сорочку і воду з подвір’я. Примовила, і більше ніхто за мною не ходив».
«Людина плаче і приплакує всяку біду, – пояснює Валентина, – адже то не покійник ходить за нею, а нечистий дух. А скільки є такого, що люди   поначитуються чорної магії і починають робити всяку гидоту. Але ж, якщо її навіть прочитати, то вже перехреститися така людина не зможе. Одна жінка ще й скористалася порадами, які там даються, то потім щоночі «приймала гостей». Спочатку чула голос: «Вони скоро прийдуть», а потім до неї почав ходити красивий чоловік (уві сні, звичайно), який кусав її за плечі і душив. Найстрашніше те, що жінка не могла прокинутися. І хоч, як їй здавалося, вона голосно кричала, рідні потім казали, що вона спала спокійнісінькою. Зате вранці її плечі були покусані, а шия вкрита червоними слідами від пальців.
До Валентини ходять і тоді, коли збираються будувати нову хату. «Колись давно мої батьки купили хату, – розповідає жінка, яка прийшла до знахарки. – І жінка, яка її продавала, порадила: якщо колись будемо щось  будувати, то щоб обминули бузок, бо колись там була стодола, і коней, які там були, щоночі щось так мучило, що на ранок вони виходили в милі.
Мама пішла до Валі, і вона сказала: «Ти хочеш будуватися, але в тебе на подвір’ї є погане місце, тому обмини його». Як вона знала?».
Тим, хто будується, Валентина радить на ніч на чотирьох кутках покласти жито, і якщо хоч одна купка буде розкидана, будуватися на цьому місці не можна. І дехто змушений по кілька разів переносити місце майбутньої будівлі. Так само вона радить не чіпати плодові дерева. Якщо без цього не обійтися, то на місце зрубу кинути копієчки – зробити відкуп.