«Як далі розвиватимуться події в Україні та Криму?», -

 Іван Кульгук, голова Хмельницького територіального відділення Асоціації платників податків, підполковник:
«Перед тим, як відповісти на ваше питання, потрібно зрозуміти, чому Росія почала військову агресію. По-перше, через економічні причини, по-друге, через політичні – хочуть зробити Януковичу вотчину.
Дії Росії щодо нашої держави – це справжній тероризм. Але, разом із тим, вражає кволість дій українського керівництва. Замість того, щоб зміцнити Міністерство оборони кваліфікованими бійцями-патріотами та покращити вертикаль СБУ, яка неналежно виконує покладені на неї функції, можновладці комплектують важливі державні установи своїми людьми. Як показує практика, слабкими кадрами.
Крим буде українським, але не скоро. Років через 30. Нині ж півострів втрачений для України. Сполучені Штати навряд чи нам допоможуть – хіба що технікою. Активних та рішучих військових дій щодо Росії вони не проводитимуть. Час втрачено. Можна було б уникнути нинішнього розвитку подій, якби у перший же день захоплення влади у Верховній Раді Криму українська влада провела негайну антитерористичну операцію. Цього не відбулось. А щойно почалось напруження ситуації на півострові, як начальник СБУ пішов на лікарняний…»
Алім Міщук, голова Хмельницької обласної громадської організації «Підприємці Поділля», член обласної ради «Майдану»:
«Думаю, у юридичному аспекті Україна залишиться цілісною: Крим отримає розширені повноваження, хоча де-факто залишиться під російським впливом. Там поглибиться криза, життя пересічних кримчан погіршиться, народ – деморалізується. Але Крим обов’язково повернеться до лона України, бо з’єднаний із нею однією пуповиною. Щодо інших українських територій, Півдня та Сходу, переконаний, що там не буде широкомасштабних конфліктів.
Загалом же вважаю: військових дій з Росією вдасться уникнути. Вони нікому не потрібні: ні Україні, ні Росії. Але це у тому випадку, якщо Путін – адекватний…»
Мунір Садиков, голова Хмельницької міської ради ветеранів України:
«Я різко осуджую вторгнення російських військ на територію Криму. Але якщо подумати, виною цьому – неправильна політика нашої влади. Потрібно консолідувати сили, а не роз'єднувати. І не врізати соціальні пільги, тому що це позбавить людей можливості нормально існувати і ще більше викличе напругу в суспільстві. Ви подивіться, пенсія в Україні вдвічі нижча, ніж в Росії. А у військових – тим більше.
Далі. У нас боргів – більш ніж достатньо. І зараз ми збираємося влазити в нові, аби гасити попередні.
Що стосується Криму, то я ще з самого початку казав, що боюсь кривавих конфліктів, тому що вони, на жаль, завжди мають продовження. Росія просто так Крим не залишить. І нам потрібно не брязкати зброєю, а вирішувати питання за столом перемовин. Не їхати закордон за військовою допомогою, а спробувати поговорити з тими, хто стоїть на нашій території.
Сподіваюсь, що до війни не дійде, але доки угоди з Росією ми не укладемо, ні Америка, ні Захід нам не допоможуть. Не треба сподіватися, що добрий дядько Сем нас захистить. Потрібно докласти зусилля і на рівні керівництва вирішувати питання. Тобто, наш єдиний вихід – лише мирні перемовини напряму з Москвою».
Валентин Гакало, власник ТМ «Насолода»:
«Ситуацію знаю не з новин, а з перших вуст. Уся моя родина: мати, брат з сім’єю, які проживають у Криму зараз переїхали хто до Хмельницького, а хто до Києва. Але дуже важко давати прогнози, не розуміючи, на що готове керівництво країни. Вважаю, що Крим ми вже програли, час втрачено і відмотати термін, до якого та сторона готувалася протягом трьох-чотирьох років, неможливо. Наша влада вселила людям страх. Проблема в тому, що не кримчани хочуть в Росію, а в тому, що вони бояться залишитися в Україні, вони бояться влади, того, що вона буде вважати їх другосортними людьми. А щодо країни, то все залежатиме від того, наскільки зміниться законодавство. Адже прийшли ніби то нові люди, але ведуть себе по-старому. Все песимістично до того часу, поки посади роздаватимуться не за принципом професійності, не за принципом здорової конкуренції, а за принципом: хто в якій партії. На виробництво ж не приймають людей за ознаками національності чи партійності? То чому не можна цього зробити в державі?».