ye-logo.v1.2
«Єдині новини» на Хмельниччині та Україні. Для цього натисніть на трансляції хмельницьких і всеукраїнських телеканалів, або слухайте радіо khm-radio.ye.ua чи radio.ye.ua
"Єдині новини" на Українському радіо

Телеведуча Ніка Сінічкина: «За кадром я звичайна проста людина»

Суспільство 4425

Вона – одна з небагатьох, хто любить і вміє працювати в прямому ефірі.

 Весела, романтична, тендітна… Ця жінка абсолютно не схожа на інших. В неї є свій шарм, а голос зачаровує з перших секунд. Мало хто знає, що 27-річна зірка «Першого Національного каналу» Ніка Сінічкина, ведуча популярних телевізійних передач «Кумири і кумирчики», «Все буде кольорово”, «Легко бути жінкою» та «Star-шоу» є хмельничанкою, і свої перші кроки на телебаченні вона робила у нашому рідному місті. В ексклюзивному інтерв’ю «Проскуровському телеграфу» Вероніка розповіла про своє дитинство, сім’ю та неспокійну журналістську долю.

«Незважаючи на те, що я вже багато років живу та працюю в Києві, і деякі мої знайомі переконані, що мають справу зі «стовідсотковою» киянкою, ніколи не соромилася свого коріння. Навпаки, завжди підкреслюю, що приїхала з маленького провінційного містечка. А коли беру інтерв’ю в земляків чи нам у студію телефонують хмельничани, передаю привіт рідному Хмельницькому, - каже Ніка. – Коли я вступила в інститут кіно і телебачення Київського національного університету культури і мистецтв у моїй групі було лише п’ять чоловік киян, всі інші – приїжджі. І якось так склалося, що ми, - «не місцеві», були набагато працелюбнішими та успішнішими, завжди хотіли знати більше, часто залишалися після пар до десятої вечора, щоб додатково попрацювати. Мені було цікаво й неважко, адже я звикла до такого ритму з дитинства. Навчаючись у Хмельницькій загальноосвітній школі №17, я паралельно з шести років відвідувала школу мистецтв, потім дитяче телевізійне агентство, вела програми «Яблуко», «Панночка», «Супермама», писала тексти, сценарії, записувала підводки та вела дитячі ранки в клубі «СВ». А ще у мене були курси французького та англійського. Я взагалі була дуже самостійною дитиною. Батьки через постійну зайнятість не могли приділяти мені багато часу, тож доводилося самій їздити з одного кінця міста в інший. Бувало, що приходила додому після всіх занять о 22.00, а потім ще до другої ночі робила уроки. У той час я марила журналістикою, планувала вступати в Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Приїхала у Київ, пройшлася бульваром Шевченка й мене огорнула паніка, я розплакалася і… передумала. Оговтатися допомогла мама, сказавши, щоб я витерла сльози й далі ішла до своєї мети. Але в «Шевченка» я так і не подала документи, оскільки мені повідомили, що для вступу слід заплатити 12 тисяч доларів, а батьки мені чітко дали зрозуміти, що платити за мене ніхто не буде. Повертатися в Хмельницький я не хотіла, тож спробувала свої сили в університеті Поплавського. В мене із собою був лише рекомендаційний лист від Національної ради з питань телебачення та радіомовлення, але Михайло Михайлович сказав: «У мене всі студенти золоті, нехай здає екзамени!». В результаті я власними силами набрала прохідний бал і нікому не платила жодної копійки».

«Для мене було не важливо, як виглядаю в кадрі, головне – що я кажу»

- Ніка, за спеціальністю Ви режисер кіно і телебачення. А коли телебачення вперше увійшло у Ваше життя?
- На телебачення я потрапила в 11 років. Тоді на хмельницькому телеканалі «Контакт» користувалася популярністю передача «Чарівний кошик». Потім, коли сформувалося Дитяче телевізійне агентство, я почала відвідувати і його. В 9 класі у мене з’явилося бажання знімати свою передачу. З групою однодумців ми вигадали назву, розробили концепцію й почали знімати 45-хвилинну програму. Переглядаючи нині ці записи, ловлю себе на думці, що й донині цей матеріал виглядає гідно. І досі вдячна агентству, що дали нам, 15-річним підліткам, можливість проявити свої здібності. Всі дівчата вважали, що важливо гарно виглядати в кадрі, для мене ж найважливішим було те, що кажу. Я навіть вії рідко фарбувала. Не хотіла виглядати пустоголовою лялькою, яка тільки те й вміє, що красиво усміхатися з екрана.
Ще в свої студентські роки я працювала на «5 каналі», «Інтері», «СІТІ». На четвертому курсі я потрапила на «Перший Національний канал», успішно пройшовши кастинг на роль ведучої ток-шоу «Нащадки». Моїми партнерами на майданчику в цій програмі були «фабриканти» Борис Апрель, Тимур Мирошниченко, Володимир Дантес, Вадим Олійник, Аліса Тарабарова. Скажу відверто, що із зірками було важко працювати. Мені за будь-якої нагоди давали зрозуміти, що вони знаменитості, і передача створювалася «під них», а я тут – ніхто і звати мене ніяк. Намагалася якось абстрагуватися й сумлінно виконувати свою роботу. Якийсь час я була редактором дня, писала сценарій, запрошувала гостей, прописувала монтажні листи, редагувала журналістські сюжети й при цьому вела прямі ефіри. Але не заробляла великих грошей. До речі, мені часто кажуть: «Сінічкина ти з тих людей, які працюють заради творчості».

Сінічкіна - одна з небагатьох ведучих, які працюють у прямому ефірі.

- Ви і режисер, і ведуча, і кліпмейкер?
- В університеті з нас готували таких собі «універсальних вояків». Викладачі казали, що в нинішніх умовах на телебаченні ми маємо вміти все. Тому й завдання були дуже різнобічні: то кліп зняти, то сценарій написати, то рекламу спродюсувати. Але найбільше мені полюбилися уроки акторської майстерності, які продовжую брати й донині. Я називаю свою роботу одним словом – бешкетництво. Тобто, не ставлюся до неї надто серйозно, адже розумію, що все пов’язане з телебаченням дуже скороминуче. Нині ти на гребні слави й купаєшся в популярності та любові глядачів, а завтра – про тебе вже всі забули, бо не має ефірів.

- Досить часто телеведучим доводиться працювати в «тандемі»? Вам легше самій вести ефір чи з кимось в парі?
- Легше, звісно, працювати з партнером. Але все залежить від того, які у вас стосунки з людиною. До прикладу, ми із Ольгою Сумською одні з небагатьох ведучих, які звикли працювати в прямому ефірі. В передачі «Все буде кольорово» нам достатньо було лише поглянути одна на одну, щоб працювати злагоджено. Принаймні жодних «замикань» у нас не виникало. З першої ж хвилини знайшла спільну мову з Геною Попенком. Ми з ним два тижні в парі вели передачу «Рояль в кущах», а було таке враження, що працюємо все життя разом.

- Ви працюєте за сценарієм чи імпровізуєте?
- Мені взагалі більше подобається працювати в прямому ефірі, тож імпровізувати доводиться досить часто. Можливо, тому, що ти ніколи не знаєш, як пройдуть зйомки. Ситуації бувають різні: гість може запізнитися, або взагалі не прийти, а ведучому доводиться викручуватися й вмикати винахідливість. На жаль, мною досить часто «латають дірки». До прикладу, в проекті «Магія цирку» я мала працювати з учасниками за лаштунками, а ведучими шоу запросили Володимира Данильця та Володимира Мойсеєнка з комедійного дуету «Кролики». В останній момент мені повідомили, що на моє місце взяли якусь блондинку. Я засмутилася й через деякий час змирилася. Проте за півтори години до великого гала-концерту, мені зателефонували й повідомили, що «Кролики» не доїхали, а ведучою призначили мене. Довелося на ходу підбирати сукню, вчити текст. Тому потрібно бути готовою до всього й уміти миттєво підлаштовуватися.

"В кадрі я красива - нафарбована, з буклями й у сукні",  каже Ніка.

- Вам довелося працювати з багатьма зірками. З кимось встигли потоваришувати?
- Потоваришувати, напевно, ні з ким не встигла, а ось теплі стосунки з певними людьми сформувалися. З Іллєю Ноябрьовим, Ігорем Посипайком, Валерієм Чегляєвим, Ольгою Сумською, до прикладу. Проте, це швидше хороші знайомі, ніж товариші й приятелі. Ось хто мене любить, так це всі прибиральниці й гримери. Досить часто цих людей просто не помічають. Я ж намагаюся бути зі всіма привітною, завжди цікавлюся, як у них справи. Мені взагалі найлегше знаходити спільну мову з жінками «за 50», а не з дівчатами-однолітками. Один мій друг сміється, кажучи, що «бабульки» - це моя «вагова категорія». Старші жінки мудріші й добріші, вони завжди зрозуміють і ніколи не заздрять. А це для мене неабияк важливо.

«Намагаюся відкривати в людині найкраще, адже погане побачити будь-хто може»

- А яка Ніка Сінічкина за кадром?
- На екрані я – красива, нафарбована, з буклями й у сукні. На зйомку, зазвичай, несу із собою шість пар туфель, всю свою косметику, всі свої прикраси і навіть свій лак для волосся. Всі ці фарбування-перодягання дуже виснажують. Тому все це не має місця в моєму звичному житті. На репетиції я дуже спокійна й зосереджена, намагаюся уважно слухати те, що від мене вимагають. А вмикається камера – починаю фонтанувати енергією та позитивом.

З друзями - завжди усміхнена, завжди привітна...

- Якими якостями нагородила Вас професія?
- До прикладу, після роботи над передачею «Янголи та демони» я стала «гостра на язик». Потім це трішки «згладилося» і в мені додалося дипломатичності. Колись моя вчителька з акторської майстерності сказала мені: «Ніка, намагайся відкривати в людині найкраще, адже погане побачити будь-хто може». Тепер я так завжди і роблю.

- Вам, напевно, досить важко дивитися телевізор у ролі простого глядача. Завжди бачите плюси та недоліки тих чи інших телевізійних проектів?
- Багато людей, які працюють на телебаченні, стверджують, що взагалі не дивляться телевізор. Але я вважаю, що це не правильно. Адже професіонал повинен відслідковувати матеріал. Звісно, бачу і недоліки, і переваги, оскільки людина, яка знає кухню зсередини, дивиться на картинку під іншим кутом.

- А критику у власний бік як сприймаєте?
- Я вразлива та емоційна людина. Завжди запам’ятовую не лише те, що було сказано, але і з якою інтонацією. Але з віком до цього виробляється певний «імунітет». А з приводу критики, щодо моєї роботи, то я намагаюся вислухати людину, проте потім зателефоную ще до декількох знайомих і взнаю їхню думку з цього приводу. Лише так можна судити про об’єктивність.

«Якби за все, чим займаюся, я отримувала гроші, то була б дуже багатою»

- Робота телеведучої досить напружена. Як любите відпочивати?
- Люблю подорожувати, але не за класичними туристичними маршрутами – Єгипет, Туреччина, Греція. Ще коли навчалася в школі, тричі їздила у Францію. А востаннє я зі своїм молодим чоловіком відвідала Прованс спеціально для того, щоб побачити лавандове поле. На жаль, ці казкові фіолетові квіти на той час якраз скосили, тож ми вирішили «махнути» на Корсику. Причому абсолютно спонтанно. Якось я навіть відправилася в автомобільний тур у Фінляндію. Також мені подобається готувати й ходити в кіно. Рік тому, я почала малювати аквареллю. Але не роблю це красиво й філігранно. Швидше за все, це така собі кольоротерапія. Ми з подругою малювали свої картини в кафе, потім я там все залишила — фарби, олівці, пензлі. Тепер люди приходять у цей заклад і також малюють.

"Спортсменка, активістка, комсомолка..."

- Вас часто впізнають на вулиці?
- Найсмішніше те, що найбільшу популярність мені принесла участь у ток-шоу Оксани Байрак «Давай одружимося». Одного разу, коли я брала у неї інтерв’ю, вона мені сказала: «Ви така чудова, я обов’язково візьму Вас грати квіткарку у свій фільм!». Але в результаті запросила взяти участь у шоу. Тоді потенціальний жених обрав мене. Ми поїхали в ресторан, повечеряли і розійшлися кожен у свій бік. А потім до мене почали підходити в метро та на вулиці люди з фразами на кшталт: «Ми так за Вас вболівали! Добре, що хлопець зробив правильний вибір! Раді, що Вам вдалося знайти своє кохання!». Я тоді ще дивувалася: навіщо три роки працювати на телебаченні й щодня виходити в прямий ефір, якщо достатньо один раз взяти участь в шоу «Давай одружимося»!

Ніка й досі продовжує брати уроки акторської майстерності, тому миттєво перевтілюється в будь-який образ.

- Якщо потрібно було б кардинально поміняти професію, то ким би Ви стали?
- Дружиною і мамою. Я не кар’єристка і в мене немає амбіцій. Може, це й погано, але, якщо мені не комфортно чи щось не подобається, я не борюся, а просто встаю і йду. Не люблю, коли перекривають повітря. Одного разу мені сказали перед ефіром при всіх гостях: «Чого ти сидиш, як відморожена, усміхнись! Та не такою ідіотською усмішкою!» Я розвернулася і сказала, що так працювати не порядно й розмовляти так не красиво. А потім встала і пішла…
Я досить різностороння людина – викладаю акторську майстерність в Голосіївській театральній школі, організовую зустрічі та майстер-класи в культурних осередках, останнім часом зі своїм другом Олександром захопилися зйомкою музичних кліпів. В основному, для молодих виконавців. Я називаю це благодійністю. Декілька робіт зробили й для відомих українських музикантів – гуртам «Скай», «Блонді», «Вова зі Львова», співачці Ейві. Продовжую вивчати французьку мову та займаюся спортом. Також пишу вірші. Можливо, колись видам свою збірку. Моя мама жартує, що якби я за все, чим займаюся, отримувала гроші, то була б дуже багатою.

З багатьма зірками склалися теплі стосунки.

Фото з архіву Ніки Сінічкиної.

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення

Робота для вас

  Так  Ні, дякую